Глава 52

Частина третя
Промінь у таріонському небі.

Ліна прокинулася серед ночі бадьора, виспалася! Вона лежала на високому ложі, повністю роздягнена, прикрита лише простирадлом із дуже м'якої та тонкої тканини. Першим, кого вона побачила, був Таріс. Він спав поруч і вона тихенько відсунулася вбік, щоби випадково не збудити його. А потім довго сиділа, підтягнувши коліна до підборіддя і розглядала свого коханого, ну зовсім як Психея дивилася на Амура у стародавній книжці [Апулей, "Метаморфози"]. Чому у неї виникла така асоціація? А мабуть тому, що ліжко було величезне, кам'яне, з якимись декоративними викрутасами в узголів'ї. Незважаючи на незвичність дизайну, лежати на ньому було дуже зручно. Ліна задерла краєчок покривала (простирадлом назвати те диво рукоділля, на якому вони спали, язик не повертався), і виявила під ним шикарний матрац - товстий, пружний, зроблений з якихось дуже щільно переплетених волокон, на кшталт кокосових, тільки м'якший. Ковдри, та подушок на ліжку не було, зате на  узголів'ї висів, ні, не лук зі стрілами, як було у Амура, а величезний кинжал. А може це був невеликий меч? Лінка не дуже розбиралася у зброї.
Нагота Еліну не бентежила, важко, мабуть, знайти художника, який соромиться оголеного тіла. Та й Таріса в цьому плані вона ніколи не стидалася. Адже він і так знає її, як облуплену, то чого морочитися?
Сам Таріс теж був роздягнений, у самій лише пов'язці на стегнах, проте намотаній так хитро, що вийшов цілком пристойний предмет одягу. Так ось як це виглядає! Їй давно кортіло знати, як саме таріонці вправляються з тим шматком тканини, який дід назвав колись спідньою білизною.
А ще на Тарісі була його срібна блямба.
Він сказав, що хотів її приходу і не розсердився за самоврядність. Тоді чому ж не зняв амулет?
Дівчина здивувалася, але не засмутилася, вона взагалі почувалася зараз надзвичайно легко, можна навіть сказати "легковажно", тому що думки перескакували з одного предмета на інший, і ні на чому довго не затримувались.
Вона, напевно, довго спала і за цей час кілька разів прокидалася, не розплющуючи очей, бо пам'ятала, як Таріс роздягав її, напував з якоїсь дуже незручної миски з товстим краєм і навіть відніс у вбиральню і там умовив "випустити зайву воду".  І після цього його соромитись? Безглуздо.
Ех, дідусь напевно вдома божеволіє, шукає її всюди. Невже не здогадається куди поділася? А раптом здогадається і звинуватить Таріса у викраденні? Цього б Ліні не хотілося.
А ще Ліна пам'ятала той страх, що охопив її, коли вона зрозуміла, куди потрапила. Тепер страху не було, навпаки, її сповнювали спокій і відчуття правильності того, що відбувається, а ще усвідомлення, що це назавжди.
Шкода Землю. Дуже шкода. Не збиралася вона покидати її, але... Заради Таріса не тільки б на ПМЖ в інший світ переїхала, вона, напевне, за ним і в Аїд спустилася б.
Спальня мала форму рівностороннього трикутника з однією опуклою стороною. Сектор кола, здогадалася Ліна.
Тиша навкруги свідчила про те, що зараз ніч, але в  приміщенні темно не було. Світло проникало крізь вузькі стрілчасті вікна, на опуклій стіні їх було цілих шість. Невже тут таке яскраве вуличне освітлення? Ні, на ліхтарі не схоже. А може Тарісів дім розташований десь біля полюса і це білі ночі?
Дивні вікна - без рам, без шибок, самі отвори, прикрашені по краях якимись архітектурними прибамбасами. Хоча, зважаючи як тут тепло, склопакети на Таріоні не потрібні, так само  як і ковдри. Але від подушки вона б не відмовилася.
Меблів у кімнаті майже не було. Окрім ліжка – лише великий мармуровий стіл без скатертини, та кілька табуреток, плетених з бамбука та ротанга. А ось у всіх трьох кутах стояли скульптури, яким міг би позаздрити будь-який земний музей: жінка, чоловік та дитина, незрозуміло, хлопчик чи дівчинка. Сім'я. Головна таріонська цінність. Ніжки столу, до речі, теж були виконані у вигляді скульптур, таких собі Атлантів, що підтримували стільницю. На столі було розкладено весь вміст її рюкзака. Сушили, мабуть, все ж у снігу, напевно, змокло.
Повернувшись поглядом до Таріса, Ліна відзначила, що волосся у нього стало значно довшим, ніж їй запам'яталося, у неї самої тепер коротше (і навіщо тільки підстриглася?), а на тілі знову немає жодної волосини, як у день їхнього знайомства. Якщо тут такі звичаї, то  доведеться і їй подбати про тотальну епіляцію, щоб не виглядати мавпою серед ельфів.
Тут поклик природи погнав Лінку на пошуки сантехнічних зручностей. Вона злізла з ліжка, яке виявилося заввишки їй майже до пояса, обернула навколо себе простирадло і попрямувала до стіни, за якою ледь чувся  плескіт води. Ноги її одразу ж потонули у високому ворсі килима, настільки м'якого та ніжного, ледь прохолодного, що вона навіть трошки постояла на місці, насолоджуючись приємним відчуттям. Дверей в стіні не було, лише отвір, закритий важкою шторою, що трохи не досягала підлоги. А за шторою була краса.
Велика мармурова ванна, трохи втоплена в підлогу, з узголів'ям, таким самим, як на ліжку, наповнювалася з водоспаду, що вивергався з отвору в стіні, там, де вона переходила в куполоподібну стелю. Безшумного водоспаду! Вода у ванні була проточною і йшла кудись у підлогу. Ще один струмінь спадав у велику раковину, також наповнену майже до країв. Воду тут не заощаджували. Поруч із ванною - широка і низька лава, ні, скоріше лежанка. Може масажний стіл такий? Освітлювалася ванна кімната через невеликі вікна у нижній частині куполу.
Збоку від раковини, попід вікнами, знайшлося кілька полиць з флаконами, кожен із яких сам по собі був витвором мистецтва. І тут же стояв той шампунь у пластику, що вона купила перед візитом до Іванчука. Рушники лежали трохи вище, у неглибокій ніші, не махрові, але дуже м'які та неймовірно гігроскопічні. Ліна випробувала один, коли милася.
Сантехнічний предмет схожий на унітаз, щоправда, зі спинкою і підлокітниками, знайшовся за ажурною ширмою, теж мармуровою і влаштованою так, що з боку ванної за нею нічого не було видно, а ось сидячи на унітазі можна було спокійнісінько оглядати все приміщення. Вода в цій споруді теж стікала постійно, не видаючи при цьому жодного шуму.
Підлога у ванній була вкрита тим самим сріблястим килимом, що і в спальні.
А ще її зацікавила чудернацька мочалка. Вона лежала у воді, на стулці раковини такого величезного розміру, який Лінці бачити не доводилося, і ворушилася. Брр. Мочалку чіпати вона не стала.
Вода у ванні була не гарячою і не холодною, дуже комфортною. Після душа під водоспадом, Ліна відчула себе надзвичайно бадьорою.