Глава 52

Частина третя
Промінь у таріонському небі

Ліна прокинулася серед ночі бадьора — виспалася! Вона лежала на високому ложі, повністю роздягнена, прикрита лише простирадлом із дуже м'якої та тонкої тканини. Першим, кого вона побачила, був Таріс. Він спав поруч, і вона тихенько відсунулася вбік, щоб випадково не збудити його. А потім довго сиділа, підтягнувши коліна до підборіддя, і розглядала свого коханого — ну зовсім як Психея дивилася на Амура у стародавній книжці.

Чому у неї виникла така асоціація? А мабуть тому, що ліжко було величезне, кам'яне, з якимись декоративними викрутасами в узголів'ї. Незважаючи на незвичність дизайну, лежати на ньому було дуже зручно. Ліна задерла краєчок покривала (простирадлом назвати те диво рукоділля, на якому вони спали, язик не повертався) і виявила під ним шикарний матрац — товстий, пружний, зроблений з якихось дуже щільно переплетених волокон, на кшталт кокосових, тільки м'якший. Ковдри та подушок на ліжку не було, зате на узголів'ї висів — ні, не лук зі стрілами, як було в Амура, — а величезний кинджал. А може, це був невеликий меч? Лінка не дуже зналася на зброї.

Нагота Еліну не бентежила — важко, мабуть, знайти художника, який би соромився оголеного тіла. Та й Таріса в цьому плані вона ніколи не стидалася. Адже він і так знає її як облуплену — то чого морочитися?

Сам Таріс теж був роздягнений, у самій лише пов'язці на стегнах, проте намотаній так хитро, що вийшов цілком пристойний предмет одягу. Так ось як це виглядає! Їй давно кортіло знати, як саме таріонці вправляються з тим шматком тканини, який дід назвав колись спідньою білизною.

А ще на Тарісі була його срібна блямба.

Він сказав, що хотів її приходу і не розсердився за самоврядність. Тоді чому ж не зняв амулет?

Дівчина здивувалася, але не засмутилася — вона взагалі почувалася зараз надзвичайно легко, можна навіть сказати «легковажно», тому що думки перескакували з одного предмета на інший і ні на чому довго не затримувалися.

Вона, напевно, довго спала і за цей час кілька разів прокидалася, не розплющуючи очей, бо пам'ятала, як Таріс роздягав її, напував з якоїсь дуже незручної миски з товстим краєм і навіть відніс у вбиральню і там умовив «випустити зайву воду». І після цього його соромитися? Безглуздо.

Ех, дідусь, напевно, вдома тривожиться — шукає її повсюди. Невже не здогадається, куди поділася? А раптом здогадається і звинуватить Таріса у викраденні? Цього б Ліні не хотілося.

А ще Ліна пам'ятала той страх, що охопив її, коли вона зрозуміла, куди потрапила. Тепер страху не було — навпаки, її сповнювали спокій і відчуття правильності того, що відбувається, а ще усвідомлення, що це назавжди.

Шкода Землю. Дуже шкода. Не збиралася вона покидати її, але… Заради Таріса не тільки б на ПМЖ в інший світ переїхала — вона, напевне, за ним і в Аїд спустилася б.

Спальня мала форму рівностороннього трикутника з однією опуклою стороною. Сектор кола, здогадалася Ліна. Тиша навкруги свідчила про те, що зараз ніч, але в приміщенні темно не було. Світло проникало крізь вузькі стрілчасті вікна — на опуклій стіні їх було цілих шість. Невже тут таке яскраве вуличне освітлення? Ні, на ліхтарі не схоже. А може, Тарісів дім розташований десь біля полюса, і це білі ночі?

Дивні вікна — без рам, без шибок, самі отвори, прикрашені по краях якимись архітектурними прибамбасами. Хоча, зважаючи на те, як тут тепло, склопакети на Таріоні не потрібні, так само як і ковдри. Але від подушки вона б не відмовилася.

Меблів у кімнаті майже не було. Окрім ліжка — лише великий мармуровий стіл без скатертини та кілька табуреток, плетених з бамбука і ротанга. А от у всіх трьох кутах стояли скульптури, яким міг би позаздрити будь-який земний музей: жінка, чоловік та дитина — незрозуміло, хлопчик чи дівчинка. Сім'я. Головна таріонська цінність.

Ніжки столу, до речі, теж були виконані у вигляді скульптур — таких собі Атлантів, що підтримували стільницю. На столі було розкладено весь вміст її рюкзака. Сушили, мабуть. Все ж у снігу вивалялось, то й, напевно, змокло.

Повернувшись поглядом до Таріса, Ліна відзначила, що волосся у нього стало значно довшим, ніж їй запам'яталося. У неї самої тепер коротше (і навіщо тільки підстриглася?), а на тілі знову немає жодної волосини — як у день їхнього знайомства. Якщо тут такі звичаї, то доведеться і їй подбати про тотальну епіляцію, щоб не виглядати мавпою серед ельфів.

Тут поклик природи погнав Лінку на пошуки сантехнічних зручностей. Вона злізла з ліжка, яке виявилося заввишки їй майже до пояса, обернула навколо себе простирадло і попрямувала до стіни, за якою ледь чувся плескіт води.

Ноги її відразу ж потонули у високому ворсі килима, настільки м'якого, ніжного і ледь прохолодного, що вона навіть трохи постояла на місці, насолоджуючись приємним відчуттям.

Дверей у стіні не було — лише отвір, закритий важкою шторою, що трохи не досягала підлоги.

А за шторою була краса.

Велика мармурова ванна, трохи втоплена в підлогу, з узголів'ям, таким самим, як на ліжку, наповнювалася з водоспаду, що вивергався з отвору в стіні там, де вона переходила в куполоподібну стелю. Безшумного водоспаду! Вода у ванні була проточною і йшла кудись у підлогу.

Ще один струмінь спадав у велику раковину, також наповнену майже до країв. Воду тут не заощаджували.

Поруч із ванною — широка і низька лава. Ні, скоріше лежанка. Може, масажний стіл такий?

Освітлювалася ванна кімната через невеликі вікна у нижній частині куполу.

Збоку від раковини, попід вікнами, знайшлося кілька полиць з флаконами, кожен із яких сам по собі був витвором мистецтва. І тут же стояв той шампунь у пластику, що вона купила перед візитом до Іванчука.

Рушники лежали трохи вище, у неглибокій ніші — не махрові, але дуже м'які та неймовірно гігроскопічні. Ліна випробувала один, коли милася.

Сантехнічний предмет, схожий на унітаз — щоправда, зі спинкою та підлокітниками, — знайшовся за ажурною ширмою, теж мармуровою і влаштованою так, що з боку ванної за нею нічого не було видно, а ось сидячи на унітазі можна було спокійнісінько оглядати все приміщення.