Глава 45

Частина друга
Ентар та його наречена

Ліна чекала. Терпляче, як годиться. Так, ніби Таріс не щез з цього світу, а пішов до армії. За рік повернеться. Тож чекатимемо, зберігатимемо вірність і сподіватимемось на краще. З вірністю у Еліни проблем не було. Усіх хлопців, що намагалися познайомитися з нею, у транспорті, магазині, на вулиці, вона відшивала на раз. А ось думи... Думки не давали спокою ні вдень, ні вночі. Часом вона схоплювалася серед ночі у впевненості, що все це їй наснилося - Таріс, їхнє кохання, обіцянка повернутися - і бігла до вітальні. Довго стояла, уп'явшись поглядом у флягу в срібній стінці якої тьмяно відбивалися вогники роутера, потім йшла до себе і вмикала планшет. Немає повідомлень. Довго плакала в подушку, тихо, щоб не розбудити діда, аж доки не засинала, зовсім знесилена. А вранці йшла на роботу, нічого не тямлячи від втоми.
Обіцянку, дану Тарісу, виконати не виходило. Біологічний батько на її прохання зустрітися і поговорити довго не відповідав. Як з'ясувалося, - знову поїхав за кордон. Потім відповів, але якось злобно. Написав, що обов'язково знайде її, коли повернеться, бо теж має купу запитань. У його тоні їй почулася загроза, але довго думати про це вона не стала. Бо не дуже вже він був для неї важливий. Жила  ж без нього майже чверть століття, і далі проживе.
Двадцять другого вересня Таріс не прийшов. Лінка, звісно, ​​сподівалася, але не дуже сильно. За такий короткий термін, напевне, неможливо владнати всі справи так, щоб спокійно покинути батьківщину. Чому вона визначила для себе цю дату? Проскочило якось у розмові між дідом і Тарісом, що в дні сонцестояння та рівнодення грань потоншується. Отже, портал відкрити легше, вирішила вона за власним розумінням.
Творчість її після відходу Таріса  припинилася. Жодної слушної думки в голові не з'являлося, а олівець, якщо і потрапляв їй до рук, то залишав на папері лише пронизливі темні очі та чортів медальйон, який із дорослого здорового хлопця робив і не чоловіка зовсім.
- Діду, ти теж носив цю гидоту? - спитала вона якось у Тібора.
- Було таке, - коротко відповів той.
І Ліна заспокоїлася. Якщо бабуся претензій не пред'являла, і мама на білий світ народилася, значить і справді цей амулет не викликає жодних незворотних наслідків.
Щоправда, від зробленого висновку депресняк Лінчин нікуди не подівся.
У спробі хоч якось розрадити себе вона до блиску вимила весь будинок, викинула все старе і непотрібне, і зробила нову зачіску - каре середньої довжини. Виглядати одразу стала дорослішою. Тільки от не полегшало їй від того аніскілечки. 
Добре хоч дід не засмучував щодо здоров'я. Навпаки, зміцнів, посвіжішав і наче сил йому додалося. А що забуватися став, Маринкою її називав по п'ять разів на день, то це Еліна прийняла, як належне. Казав же Таріс, що у дідовій голові щодо Марини бо' знає що коїться і чіпати того краще не варто.
А у Вітька позитивчик стався довгоочікуваний. Десь в середині листопада раптом зателефонувала його Ольга і сказала, що сил у неї більше нема, так хоче додому, і байдуже, що в Америку більше не пустять. Лінці подарунок привезла, в подяку за те, що з дитиною помагала, - пуховик моднячий, гарний такий, точнісінько під колір очей.
Напередодні дня зимового сонцестояння Ліна дістала з антресолей ялинку.  А раптом Таріс повернеться завтра, а тут у них така краса! Вже другий Новий рік зустрічатимуть вони без бабусі, але Ліна традицій дотримується, ялинку прибрала не лише кульками, але й улюбленими бабусиними смаколиками - цукерками, печивом, горіхами. Дідові  подобається ялинка, та й Варя прийде шукати під нею подарунки. Тарісу теж, напевно, сподобається, хоча на Таріоні зовсім інші традиції. Новий рік там відзначають у день весняного рівнодення, по нашому – двадцять другого вересня. Дід казав, теж усі гуляють, як у нас, та не один день, а п'ять чи шість. Астрономічний календар того світу повністю збігається з земним.
А може Таріон – це відображення Землі? Є ж всілякі там теорії... От тільки вона в цьому абсолютно нічого не тямить. Треба буде запитати у Таріса.
Вночі Ліна прокинулася від  чиєїсь присутності у кімнаті. Вона завжди спала чуйно, а зараз, коли щохвилини чекала спалаху міжсвітового порталу, і поготів.
- Таріс? - скинулась вона.
Але почула голос діда:
- Спи, спи, Маринко, це я.
Дівчина зітхнула, обернулася до стіни і тихенько заплакала. Дід вірить, що Марина повернеться, і чекає на неї так само, як Ліна чекає на Таріса.
Вранці вона знайшла на планшеті повідомлення про те, що Таріс з'являвся у мережі. Ось такий подарунок під ялинку.

***

Зима проминула так, наче Ліна й не жила – згадати нема чого. Фарби на палітрі засохли. Два розпочаті портрети не вийшли - довелося вибачатися перед замовниками. Її законне місце на арт-майданчику захопив якийсь нахабний тип з психоделічними пейзажами.
І весна не принесла нічого нового. Похмуре небо нависло над дахами, а ні сонечка тобі довгоочікуваного, а ні тепла, ні пролісків. А двадцятого березня раптом повалив сніг. І як водиться в епоху глобального потепління, відразу в такій кількості, що – мама не журись!
Цілий день Ліна розчищала доріжки, щоб уранці хоча б на вулицю можна було вийти, добре що субота була, вихідний. Втомилася. А ввечері нарешті намалювався батечко. Зателефонував і в ультимативній формі зажадав, щоби завтра о другій годині дня вона прийшла до нього в офіс для розмови. Було у неї бажання послати цього хама лісом, але ... пообіцяла ж Тарісу, що розкриє всі карти? Треба виконувати.
- Гаразд, Павле Васильовичу, - сказала вона. - Я прийду.

***