Глава 34

Книга друга
СНІГ НА ГОЛОВУ ЕНТАРА

Частина перша
Правитель

Чаша Хранительки - чудовий маяк, чи не єдиний у своєму роді, знайомий до дрібниць. Ось тільки, націлюючись на неї, Таріс не припускав, що вона більше не стоїть на столі. Комусь заманулося перемістити чашу на полицю між двома вікнами. У цю полицю Таріс і врізався носом. Від несподіванки він відсахнувся, важкі рюкзаки потягли його назад і високорідний ентар найганебнішим чином всівся на підлогу.

Свідком цього став мудріший Айкит, який до цієї хвилини незворушно сидів неподалік в позі для медитації. Він схопився і кинувся до вихованця:

- Хлопчику мій, ти повернувся!

- Так, мудріший. І, схоже, Таріон мені не вельми радий. Ти ба, без жертви не пустив! - Таріс закинув голову назад і затис пальцями ніс, щоб припинити кровотечу.

Айкит відвів убік його руку, і став легенько погладжувати пошкоджений орган від перенісся до кінчика. По обличчю Таріса побігли лоскотні мурашки, повертаючи його в ті далекі часи, коли вчитель, мало не щодня, заліковував їм з Гайсаром усілякі подряпини. Через дві хвилини ентар голосно чхнув, позбавляючись від згустків, що скупчилися в носових ходах. І все. Від травми не лишилося і сліду.

Таріс підвівся і попрямував у купальню. Вмився, напився, підставляючи руки під струмені водоспаду. Яка ж на Таріоні смачна вода! Коли він повернувся на свою половину, Айкит уважно розглядав земний рюкзак, а по дому розносився такий чарівний апельсиновий аромат, що Тарісові мимоволі згадався його перший день на Землі. Джерело запаху  знайшлося відразу - під клапаном рюкзака були заховані два апельсина -  сюрприз від Еліни. При падінні вони трохи пошкодилися, тож тепер і пахли так сильно.

Таріс почистив один із них і простягнув учителю:

- Спробуй-но.

Шкода, що Люсьяни і матінки з Вальтеном немає вдома, можна було б ще і  їх пригостити.

Розробляючи план подорожі, Айкит був непохитний: по завершенні місії на Таріса чекає карантин, щонайменше півтори декади, щоб бува не занести на Таріон якої чужорідної зарази. Тож з родового гнізда заздалегідь пішли усі, лише сам вчитель вирішив, що справа його життя вартує ризику, і залишився чекати учня. Як виявилося, не дарма. Ентарові відразу ж знадобилася допомога цілителя. А тепер Айкита гризла нездоланна цікавість, проте він спокійно їв незнаний фрукт. Буде ще час. За п'ятнадцять діб Таріс викладе все, що знає про інший світ!

Таріс також мовчки жував. Апельсин після переходу – саме те!

- Смачно, -   мудріший нарешті прокоментував свої враження. - Трохи схоже на чарізький цитріс, але той занадто кислий і від однієї думки про нього слини набирається повний рот.

Колись першопроходець Чаріз приніс із своїх мандрів цитрісове деревце. З того часу і складає цей іномирянський фрукт одну із важливих статей доходу його Дому.

- Угу, - мугикнув Таріс з повним ротом. - Взагалі-то, вони родичі, обидва цитруси. Тільки наш зветься апельсин, а  Чарізів – лимон.

- То ти також був у Ченові? - пожвавішав Айкит.

- Ні. На Землі! Я був на Землі, Айките. І Чаріз теж. І Аймір, і всі Сайгари до мене, і взагалі, всі-всі. Тому що не існує ніякої множини світів. Є лише Земля і Таріон. Давай-но сюди кісточки. Їх треба посадити. Кілька з них обов'язково проростуть і коли-небудь дадуть плоди.

Поки Айкит обмірковував шокуючу звістку, що перевернула всі його попередні уявлення про світоустрій, Таріс відшукав на жіночій половині якусь миску, прямо біля порога зачерпнув у неї ще вологого після припливу ґрунту, встромив насіння і возніс молитву Зоряній Матері, володарці всього сущого. Нехай росте на Таріоні  апельсин – дар Еліни.

- Земля? Яка дивна назва.

- Чому дивна? Така сама, як у нас. "Таріон" - твердь, "Земля" - суходіл.

- А Ченова, Гребрітан, Норвей хіба не існують?

- Це назви окремих Домів. Гребритан і Норвей звуться так і понині, а от Ченова, до речі, правильно казати - Дьженова, об'єдналася з іншими невеликими Домами і тепер знана в світі як Італья.

- А ти де був? У якому Домі?

- Україна. Дуже великий Дім. І дуже багатий. Корисні копалини, родючі землі, промисловість, усе є. Населення – не менше ніж у нас на Дев'яти Островах! Тільки в столиці живе стільки ж, скільки в усьому Домі Сайгар.

- В одному Домі? - здивувався Айкіт. - Так багато?

- Уяви собі! А вони вважають, що це мало, бо в інших - набагато більше. Люди там, щоправда, живуть не так довго, як у нас, проте народжують вони  набагато частіше. Майже в кожній родині є дитина, а то й не одна. Всі діти обов'язково вчаться. І хлопчики, і дівчатка. Кожен відповідно до своїх здібностей, звичайно, але основи отримують усі без винятку. - Таріс видихнув, але невисловлене і далі розпирало його. - А ще вони вміють повертати людей з-поза  Межі, якщо смерть настала щойно, знають стать дитини ще до народження і можуть зачинати дітей поза тілом матері. Це дозволяє їм народжувати навіть тоді, коли зачаття в принципі неможливе. Зорі! Айките, та мені не вистачить  цілого життя, щоб переказати тобі все, що я там побачив! Але це все дрібниці порівняно з тим, кого я там зустрів.

Таріс зробив паузу і, дочекавши найвищої точки кипіння Айкитова інтересу, видав:

- Ентар Аймір не загинув і не пропав! Він і досі живе на Землі. У нього є свій рід і власна Хранителька.

Примітка автора:

Дьженова - Генуя (транскрипція з італійської).

З Гребританом і Норвеєм, сподіваюсь, все зрозуміло. ;) 

***

П'ятнадцять діб Айкит і Таріс розлучалися лише для того, щоб трохи поспати. Проте, лавина інформації, яку вихованець обрушив на вчителя, не вичерпалася, а навпаки, з кожним днем ​​набирала сили. Добре хоч куховарити самим не довелося - їжу їм справно постачала матінка, залишаючи щоранку на містку перед куполами купу різноманітних харчів.