Глава 32

Тепер багато часу Таріс проводив із Тібором. Допомагав старому по господарству, освоював побутову техніку та незнайомі інструменти, їздив за покупками, звикав до майбутнього життя на Землі. Його часто приймали за іноземного студента. Цієї версії він вирішив дотримуватися й надалі і навіть вигадав спосіб, як легалізуватися та отримати всі необхідні документи. Але це потім, після повернення з Таріону. А поки що вони з Тібором розмовляли.

Після того, як дід дізнався про намір Таріса назавжди залишитися на Землі, у старого повністю злетів блок, який прикривав його інтерес до батьківщини. Тепер його цікавило все, що сталося на Таріоні за час його відсутності. Особливо, звичайно, в Домі Аймір.

З кам’яним виразом обличчя вислухав Тібор розповідь про таріонську пандемію, що  колись позбавила всіх, хто одужав, можливості мати дітей. Засмутився, коли дізнався, що живим після хвороби залишився тільки один ентар з його роду — племінник Рейсі. І надовго замислився, коли зрозумів, що той вже настільки старий, що може й не дожити до повернення Таріса.  Хто очолить Дім після смерті племінника  — невідомо, бо спадкоємців в Домі Аймір немає.

Зацікавився дід також промисловою корпорацією Харіда та його літаючими транспортами — манубами, котрі на Землі, як виявилося, були добре відомі, називалися дирижаблями, але практичного застосування не мали.

Десь у середині їхньої розмови додому повернулася Еліна. Тихенько присіла поряд із Тарісом, взяла його за руку і сама ініціювала злиття — дуже хотіла знати, про що мова, адже говорили вони з Тібором таріонською. Таріс усміхнувся, переплів їхні пальці. Її інтерес був йому приємний.

Лінка слухала розповідь Таріса з відкритим ротом.

— Це ж треба, — вигукнула вона, — на Таріоні, виявляється, так цікаво!

Тібор підійшов наступного ранку, коли Еліни не було вдома. Дід ще й рота не встиг відкрити, а Таріс уже знав — скаже щось дуже важливе.

— Візьми, — старий простяг розкриту долоню, на якій лежав літанієвий перстень із вкарбованим у кистал ім’ям ентара — знак приналежності до роду. — Я хочу, щоб ти представляв Дім Аймір у Дев’ятці весь той час, що перебуватимеш на Таріоні. Як старший у роді, я маю право призначити спадкоємцем будь‑кого.

Воістину, таке право у Тібора було. Він публічно не зрікався його, отже, міг скористатися будь‑якої хвилини.

Таріс покірно схилив голову. За таку честь можна було тільки дякувати.

— Коли надумаєш повертатися — передаси місце Харіду.

— Харід не високорідний. Боюся, що правитель Лотар буде проти.

— Переконай батька. Для того ти там і потрібний. Адже ти теж вважаєш Харіда найкращою кандидатурою?

— Так. Він заради своєї корпорації не дозволить пошматувати Дім Аймір. Крім того, він зможе просунути ідею міжпланетного порталу. Заради її втілення доведеться об’єднати всіх, бо ресурсів одного Дому на це не вистачить.

— Втілиш це в життя — і я з радістю віддам тобі свою онуку.

***

Невловимий Іванчук нарешті з’явився і повідомив про свою готовність їсти шашлики разом із Лінчиною компанією. На зустріч він прийшов без свого охоронця, чим неабияк втішив господиню. Бо від того мордоворота у неї мурашки по шкірі бігали, а ще вона боялася, що присутність свідка може порушити їхні плани.

Підготовка до прийому пройшла більш ніж успішно. Дід поїхав із тіткою Ірою на дачу, у Вітька випав вихідний, і Таріс усе ще був із ними, хоча сам визнавав, що місія його вже практично завершена.

Все йшло, як і передбачалося. Еліна показала Іванчуку свою майстерню, запросила присісти на терасі та винесла з дому альбом із фотографіями. Віктор клопотав біля мангалу.

Олігарх настільки захопився розгляданням зображень у альбомі, що забув про четвертого учасника вечірки. Таріс тихенько підійшов ззаду й м’яко поклав долоні на його скроні. Павло ніби нічого й не помітив.

У небі щось літало й дзижчало, відволікаючи та дратуючи ентара, але Еліна та Віктор не звертали жодної уваги на цей звук, тобто не вважали його стороннім. Таріс відгородився від подразника і зосередився на роботі.

Іванчук випростався в кріслі і втупився перед собою порожніми очима. Таріс кивнув, Ліна ввімкнула планшет, Віктор перестав роздмухувати вугілля і завмер в очікуванні.

— Доброго дня, Павле, — тихо сказав Таріс. — Сьогодні п’яте липня 1995 року, — він назвав дату з останньої фотографії, надісланої Іванчуком. — Розкажи нам, що відбувається?

Олігарх задерикувато посміхнувся, на обличчі спалахнув азарт, при цьому погляд так і залишився розфокусованим. Коли ж заговорив, голос його звучав вище, ніж звичайно. Миттєво він перетворився на того хлопчину, що обіймав Марину на фото.

Так, у них все було: палке почуття захопило обох. Гарячий, невмілий, але такий п’янкий секс у наметі. Три дні кохання та невимовної ніжності одне до одного. А потім прийшло протверезіння в особі батька‑генерала, який повідомив, що обраниця зовсім не ровесниця синові, як усі вони вважали, а доросла жінка, і що вона підло спокусила неповнолітнього юнака.

Вісімнадцять Павлові мало виповнитися наступного тижня. Він збирався сказати Марині, що відразу ж після цього вони подадуть заяву до ЗАГСу, але тепер усі плани змінилися: батько сказав, що не порушуватиме справи проти Марини, якщо син раз і назавжди забуде її. І Павло підкорився, за що був винагороджений поїздкою за кордон.

Коли Іванчук закінчив свою розповідь, він виглядав зовсім не так, як на початку. По його щоках текли сльози.

— Тарісе, він плаче, — прошепотіла Еліна. — Йому боляче?

— Так, — підтвердив ентар, — боляче і дуже соромно. Він не може пробачити себе за малодушність, бо знає, що Марина йому не брехала — вони просто не питали одне одного про вік. І не вона спокушала його — ініціатива злиття належала саме йому. Скоєне не давало йому спокою всі ці роки, тому своє ставлення до Марини він частково переніс на тебе. І, знаєш, Еліно, це зовсім не батьківські почуття. Він сподівався, що з тобою в нього вийде все як треба. Але на доньку він не замахнеться — установки в нього правильні. Тому ти якнайшвидше повинна йому все розповісти. Не повірить — надай докази, але не тримай у незнанні, бо подібний психологічний конфлікт може зруйнувати його остаточно.