Глава 30

Не контактувати з Іванчуком, як на тому наполягав дід, не виходило. Через два дні олігарх надіслав давно обіцяні фотографії та повідомлення, що знову їде за кордон.
Фотки були старі, не цифрові, трохи знебарвлені. У куточку кожної картки стояла дата. Усі знімки робилися протягом кількох днів і на всіх були Марина та Павло. Борису Івановичу фотографії вирішили не показувати, щоб не цькувати старому душу.
До дідового попередження Ліна прислухалася, в ліжко до Таріса більше не лізла, але від вечірніх посиденьок на дивані не відмовилася. Цього вечора вони розглядали отримані фотографії, Еліна на планшеті, Таріс - через її сприйняття (у цій радості він відмовляти собі не став, якщо вже тілесні насолоди йому зараз недоступні). Її уява оживляла нерухомі картинки, розцвічувала їх яскравими барвами. Дівчина з сумом розглядала свою матір. Павло ж ішов у неї виключно фоном, що не могло не тішити Таріса. Еліну до олігарха він більше не ревнував, але почуття настороженості нікуди не поділося. Щось із цією людиною було не так, інакше б і Тібор не тримав його за ворога. Тож на фотках Таріса цікавив насамперед Іванчук. Ентар довго вивчав  одне зображення, потім інше, не розуміючи, що його так насторожує. Єдине у чому не мав сумніву - розгадка була тут, у цих фото.
Та в чому ж річ? Чому нічого не виходить? Невже він так сильно хоче побачити приховану суть, що не помічає вже ані деталей, ані загальної картини? Потрібно зосередитися і почати все спочатку.
Таріс відпустив руку дівчини і подивився на зображення власними очима. Потім попросив повернути попередню фотографію. І, здається, впіймав суть. На всіх попередніх знімках поруч із тоненькою, тендітною дівчиною Мариною стояв хлопчик. Високий, добре розвинений, але все ж таки пацан. На останньому – молодий, впевнений у собі чоловік обіймав свою жінку.
- Ці цифри у куточку, це дата? - уточнив Таріс.
- Так.
Між останнім та передостаннім знімком інтервал становив два дні.
- Еліно, - здогад осяяв Таріса наче спалах блискавки, - а коли ти народилася? Скільки днів минуло між цим фото і твоїм народженням?
- Ти гадаєш?.. - вона швиденько відкрила календар і почала гарячково підраховувати дні. - Двісті сімдесят вісім!
- Так! Я думаю, що він твій батько!

***

Певна річ, Ліна знала, що Михайло Іванович Совенко не є її біологічним батьком. Він з'явився у їхній сім'ї, коли їй було два роки. Але вона завжди вважала його своїм єдиним татом і не відчувала потреби шукати іншого. І ось… треба ж! Вона одразу повірила, що Таріс не помиляється, тому що у його версію вкладалося все, в тому числі дідова таємнича ворожнеча до Павла. Проте, сам ентар вважав, що таке припущення потребує неспростовних доказів. Надати ці докази міг або Тібор, або сам Іванчук. До діда Таріс лізти не наважився, надто болісною для старого була ця тема, і Ліні заборонив питати, розповів про ті завалені сміттям лабіринти в підсвідомості свого пацієнта, що бачив під час лікування.
- Це все пов'язано з його дочкою і чіпати ці спогади небажано, серце може не витримати, - пояснив він і Ліна повірила, як вірила йому завжди. - А от самого Іванчука ми запитаємо обов'язково. І він нам все розповість.

***

- Схоже, він і не здогадується, що у нього можуть бути діти, тому навряд чи повірить нам на слово. Скоріш за все доведеться робити генетичну експертизу, - сказав Віктор, коли його просвітили щодо нової здогадки. - Але спочатку ​​треба самим переконатися. Без стовідсоткової впевненості я не зв'язувався би з ним взагалі. Хто їх знає, цих олігархів, що у них у голові коїться!
На складання плану операції банда Лінки Золотої Ручки витратила цілу годину. Натомість він був опрацьований у найдрібніших деталях. Іванчука вирішено було запросити на шашлики.
- Сюди він ніколи не відмовиться прийти, навіть незважаючи на неприязнь з боку діда, - сказав Таріс. - Його інтерес до тебе, Еліно, перевищує все, що він відчував останнім часом, а знання того, що ти донька Марини, ще більше підігріло цю зацікавленість. Ось тільки Тібору з ним не варто зустрічатися.
- То це просто! - вигукнув Вітько. - Попрошу матір забрати діда на дачу, скажу, що вам з Лінкою хата потрібна. Вона в мене сучасна, все зрозуміє правильно.
- А він поїде? - виказав сумнів Таріс.
- Зазвичай все їде, там же рибалка, доступ вільний до Дніпра, а його – хлібом не годуй, дай-но порибалити.
Це правда, жоден таріонець не відмовиться від риболовлі або полювання, якщо надається подібна можливість.
- Вирішено! - влада у їхньому злочинному угрупованні якось непомітно перекочувала від Ліни до Таріса. – Віктор відволікає діда, і готує м'ясо, Еліна запрошує Іванчука. Все інше – моя турбота. І от іще: якщо він підтвердить наш здогад, непогано було б записати його зізнання на планшет. Так буде легше з ним розмовляти потім.
- А може, не варто нічого фіксувати? - спитав Віктор. - Ми ж ліземо в особисте життя людини, а запис - це доказ нашого злочину.
- Інакше нам нічого не досягти, та й він не знатиме про це аж поки ми не зізнаємося, а зізнаємося ми лише тоді, коли нам буде вигідно.
Отже, план було складено, Іванчука запрошено у гості. Ідея олігарху сподобалася, він одразу ж прийняв  її, але із застереженням, написав, що не може точно сказати, коли саме повернеться додому і запропонував тримати зв'язок.

***