Глава 29

Аби виконати останню Лінчину забаганку, Іванчук привіз своїх гостей на справжнісіньке стрільбище. 
Вогнепальна зброя не була для Таріса чимось новим, але... він не любив її просто до огиди, що загалом і не дивно. Користування подібною зброєю підпадало під ментальну заборону, що накладалася правителем на усіх, без винятку, таріонців. Гвинтівку в руки Таріс узяв, оглянув, та повернув інструкторові.
- Ніколи не захоплювався цим видом бойових  мистецтв, - сказав він, - завжди вважав фехтування цікавішим. Я не стрілятиму, але подивлюся, як стріляє Еліна.
Лінчин стрілецький досвід обмежувався віртуальними стрілялками та тиром у парку. Тому вона повністю довірилася інструктору.
Її стрілянина вразила всіх, включаючи Таріса.
Спочатку вона довго роздивлялася в бінокль свою ціль - папірець з намальованими колами, потім точно виконала всі вказівки наставника, потім довго цілилася і, нарешті, міцно замружившись  натиснула на гачок. Чоловіки, які спостерігали за цим процесом, розсміялися. Ніхто з них і не чекав влучної стрільби від дівчини. Але... висновки виявилися передчасними.
- Нічого собі! - Інструктор навіть злегка присвиснув, розглядаючи в бінокль Лінчину мішень. - Точнісінько в яблучко! Як це ти примудрилася? Ану, давай ще!
Наступного разу у неї вийшло анітрохи не гірше і теж із заплющеними очима. Інструктор голосно дивувався, Таріс мовчав, Віктор, Іванчук та його охоронець підтягнулися ближче.
- А ще раз зможеш?
- Спробую.
Після третього пострілу, доки всі зацікавлені особи розглядали три мішені з абсолютно ідентичними дірочками по центру, Еліна відійшла вбік і вмостилася на лаві. Таріс зняв із себе куртку-худі, яка дійсно знадобилася в тутешньому нестійкому кліматі, і натягнув її на дівчину.
- Змерзла?
- Так. І спати хочу нереально.
- То спи. Тільки з лави не впади.
Вона прилягла на вузькій лавці, ще й калачиком скрутилася.
- А ти як ? Не змерзнеш без куртки? - травневий день був досить прохолодним і вітряним.
- Ні, навпаки. Мені зараз буде дуже спекотно.
Він не був певен, що Еліна почула його відповідь, бо до кінця фрази вона вже спала.
На ходу оцінюючи обстановку, Таріс попрямував до чоловіків, що продовжували жваво обговорювати унікальні здібності дівчини.
Інструктор, Іванчук та охоронець. Троє. Віктор не повинен потрапити під вплив, бо це буде порушенням клятви, отже, треба його відволікти. Візуального контакту з об'єктами не буде, тактильного також. Але він впорається. Переміг же дракона, і вісім пасажирів у поїзді втримав під контролем, коли квиток “купував”. Тепер, звичайно, буде складніше, адже паралельно доведеться долати заборону... Але він упорається. Заради Еліни!
- Вікторе, - тихо сказав Таріс, підійшовши до чоловіків, - там Еліна чомусь заснула, піди-но подивись.
- Та вона завжди спить, коли постріляє, ще змалку так повелося. Виграє в тирі купу іграшок, сяде з ними на лавці в парку і спить хвилин із двадцять, - відповів Вітько, але прохання Таріса не проігнорував і попрямував до Ліни.
А Таріс повернувся до чоловіків, що залишилися.
- Я теж хочу вистрілити тричі, - сказав він.
- Що, в'їла тебе дівчина, пацифісте? – посміхнувся Іванчук. - Давай, стріляй. Подивимося, на що ти здатний.
Таріс зробив три постріли, і всі в "молоко". Але чого хотів, того він досяг. Жоден з присутніх, не мав сумніву, що стріляла тільки що Ліна, а перед тим - Таріс.
Роздивляючись у бінокль непошкоджену мішень, інструктор поблажливо хмикнув:
- Ой, дитинко, твого хлопця тобі, певно, не здогнати!
Іванчук поспівчував:
- Не засмучуйся, Ліно, адже головне не перемога, а участь.
А охоронець підбив підсумок:
- Не жіноча це справа.
З чим Таріс був цілком і повністю згоден.
Віктору, єдиному адекватному спостерігачеві цього дійства, він сказав:
- Поясню все вдома.
Потім дістав з Лінчиного рюкзака пакетик носових хусточок, розпакував його і витер піт з чола.

***

- Та кажу ж тобі: не вмію я відкривати портали і ніколи не вміла, ти помиляєшся, Тарісе!
За столом, вони сиділи вчотирьох. Похмурий дід мовчки слухав як Ліна сперечається з Тарісом. Він одразу був проти того, щоб молодь зустрічалася з Іванчуком, а після того, як Таріс розповів, що сталося, і пояснив своє бачення ситуації, взагалі поринув у роздуми. Свою ворожнечу з олігархом він так і не пояснив, зате надав Тарісові повне право самостійно розбиратися зі здібностями майбутньої дружини. Віктор  теж не заперечував проти втручання у їхні сімейні справи. Йому вистачило Тарісового одкровення:
- Знаєте про що думав той охоронець з бандитською пикою? - Щодо "бандитської пики", то це Таріс повторив Лінчине визначення, яке повністю збіглося з думкою її ріднесенького троюрідного братчика. - Він вирішив, Еліно, що ти є ідеальним кандидатом у наймані вбивці!
- Та я просто стріляла і хотіла влучити в десятку… - виправдовувалася Ліна.
- Еліно! Я на власні очі бачив, як ти тричі відкрила міні портал, - гримів Таріс, - і хочу щоб ти раз і назавжди запам'ятала, що робити такого НЕ МОЖНА! Тим більше при свідках.
Мабуть, зараз він уперше підвищив голос на Ліну, але дуже швидко опанував себе.
- Я й гадки не мав, що подібне взагалі хтось вміє. Такий крихітний портальчик, і так майстерно  вліпити прямісінько в центр мішені!
- Та я і не вмію, чесно-чесно!
- А давай-но перевіримо? Експеримент! Тільки ти постарайся. Чесно-чесно!
Таріс поставив у центрі столу високу склянку з якої щойно пив. Посудина і зараз була на третину заповнена водою.
- А як ми дізнаємося, що це не ти відкрив портал? – поцікавився Віктор.
- Я проконтролюю! - Дід нарешті вийшов зі ступору, склав руки на грудях і відкинувся на спинку стільця. Зацікавився.
Таріс вийняв з кишені упаковку "Дірола" і простяг одну подушечку Еліні:
- Пожуй, скачай у кульку і виплюнь у склянку.
Від Лінчиного рота до склянки було не менше метра. Без тренування виконати такий трюк було проблематично, всі це розуміли. Проте через хвилину кулька з жуйки опинилася на дні склянки. Вода при цьому навіть не ворухнулася.
На цьому експеримент не скінчився. Таріс сунув Ліні в рот ще одну подушечку:
- А тепер те саме, тільки з заплющеними очима і ось з цього місця, - він відвів її у куток і трохи розвернув убік. Вона того не помітила, бо очі вже заплющила. З такого положення потрапити жуйкою у склянку було взагалі неможливо. І все ж друга кулька опинилася там само де і перша.
- От бачиш, - сказав Таріс, але в його правоті вже ніхто й не сумнівався.
- А великий портал відкривати мене навчиш? - запитала Ліна, відчайдушно позіхаючи. - Так, про всяк випадок. Я нікому не скажу, але раптом стане у нагоді?
- Ні, Еліно. Я вважаю, що кілька міні порталів – це твоя межа. На більше у тебе не вистачить сил. А зараз іди поспи. Тобі потрібно відпочити.
Якщо дід і мав якісь коментарі, то він залишив їх при собі.