Глава 27

А ввечері Таріс та Еліна знову залишилися наодинці. Дід рано лягав спати. І знову була тиха розмова, але тепер на запитання відповідав Таріс. І якось так вийшло, що розповів він і про своїх братів, і про Люсьяну, і навіть про Лотара.
- То, виходить, твій батько щось на зразок імператора у вас?
Таріс порівняв титул батька із земними рангами правителів і погодився:
- Так і є. Йому підвладні дев'ять островів, кожен із яких має власного правителя.
- Ти правитимеш після нього?
- Ні. За тар можуть боротися  лише очільники  Домів. А я навіть не спадкоємець.
Полегшення, яке відчула Еліна, а разом з нею і Таріс, можна було порівняти зі звільненням від болю. Вона щиро втішилася, що Таріс ніколи не стане правителем. Чому? Відповідь здивувала:
- Зможеш сам побудувати своє життя, ще й залишишся неушкодженим. Бо всілякі там змови, перевороти, замахи, боротьба за владу...
- Не уявляю, що може загрожувати правителю, який опанував таром, адже він, по суті, всесильний, - знизав плечима Таріс. - На Таріоні не буває змов і замахів. Але ти турбуєшся про моє життя. Для мене це дуже важливо.
Таріс зробив паузу, збираючи сили, як перед кроком крізь безодню, а Еліна принишкла у передчутті. "Ну от, - промайнула думка, - зараз погладить по голівці і скаже, що своє кохання я вигадала, а насправді нічого  такого немає". Але він узяв її долоню і притис до свого чола. Нехай знає, що він повністю відкритий.
- Еліно, те, що трапилося з нами, не мало статися. І, водночас, це було неминуче. Наречена, що мала б чекати мені на Таріоні так і не з'явилася, думаю, її взагалі там не існує. Ти, я знаю, також нікого не кохала. А ми з тобою співпали, як дві половинки одного цілого... Коли ми зустрілися, наші душі  одразу злилися. Ти ж, як і я, це відчуваєш?
Так, відчуваю, але що з того, якщо зараз ти скажеш, що разом нам ніколи не бути.
- Сьогодні я дізнався, що ти повністю готова до материнства. І Зорі мені в свідки, найбільш за все я хотів би стати батьком твоїм дітям. Але зараз це неможливо.
- Чому?
Він пересунув її руку собі на груди. Під тонкою тканиною футболки відчувалася та велика кругла бляшка, котру Ліна так старанно вимальовувала на своїй картині. Таріс не зняв прикрасу разом з таріонським костюмом. Навіщо воно йому? Адже все одно ніхто не бачить під одягом!
- Цей амулет - Охоронець цнотливості. Він блокує мою чоловічу суть. Якщо я його зніму, то дуже швидко відновлю свою чоловічу силу та зможу любити тебе, як того бажаю. Але тоді я не зможу повернутися на Таріон, не вистачить сили відкрити портал.
Почуття обов'язку. Це Ліна розуміла. Його там чекають, на тому клятому Таріоні, і він зробить усе, щоб виконати зобов'язання! Сльози сповнили її очі, хоч і не збиралася Лінка ревіти. Це, безперечно, гормони винні, а зовсім не Тарісове освідчення, що перетворилося на відмову.
- Я не відмовляюся від тебе, Еліно...
Чорти забирай, та від нього хоч одну думку приховати можна?
- ...це понад мої сили. Я прошу тебе прийняти мене таким, як є. І зачекати.
- Та хіба ж я змогла б тебе полюбити, якби ти був інакшим?
Важкі краплі все ж таки зірвалися з вій.
О, Зорі! Яка ж це мука для чоловіка - жіночі сльози! Таріс обхопив долонями її обличчя, таке дороге, по-дитячому ніжне, оманливо юне. Лише на якусь мить він відпустив себе, перестав контролювати, і лавина взаємного бажання підхопила його. Він припав до жаданих вуст у своєму першому поцілунку. Гостре почуття насолоди, що поглинуло Таріса, породило  у відповідь хвилю трепету в душі Еліни і чомусь віддзеркалилося болем. Чи навпаки, спочатку був біль? Але чий? Ентар уже  не міг  визначити, хто що відчув, а хто породив відлуння. Його свідомість знову злилася з Ліниною, остаточно втративши зв'язок з реальністю. Кохання, насолода та біль поєдналися та розділилися на двох. Хлопець і дівчина вчепилися одне в одного, як шалені, і цілувалися, цілувалися, не в змозі відірватися. І в цьому безумстві рішення, яке Таріс обмірковував цілий день, визріло остаточно.
- Я прошу у тебе один рік. Почекай мене, а я зроблю все, щоби нашому щастю нічого не завадило.
Звичайно, вона побажала подробиць.
- Моя місія розрахована на сто днів. Сьогодні – десятий. Через дев'яносто днів на мене чекають з результатами. Еліно! Те, що я знайшов у цьому світі, має неймовірну цінність для Таріона. І це навіть не та маса досягнень, якими ви так щедро ділитеся. Відкриття твого діда від початку належать Таріону. Їх не можна використати на Землі через безліч причин, а для нас вони можуть стати проривом і порятунком. Те, чим ми з Тібором займалися вчора, це так, дрібниці. Але в нього є такі ідеї… якщо їх доопрацювати, можна буде відкривати шляхи на інші планети нашої ж реальності.
У Ліни перехопило подих. Зоряні ворота! Круто!
- Я мушу передати ці відкриття на Таріон. Адже це з вини моїх родичів наш світ позбувся такого видатного вченого. Крім того, мені потрібно закінчити вдома власні справи: віддати заміж ф'ямму, передати рід братові. Не думаю, що це триватиме цілий рік. Можливо, я повернуся раніше. Рік я прошу про всяк випадок, із запасом.
- Ти повернешся! - захоплення і знову сльози на очах, і нескінченна віра у його слова.
Хіба можна зрадити таку віру? Не треба їй знати, що повернення пов'язане для нього зі смертельною небезпекою, стократ сильнішою, ніж довелося пережити у перший раз. Потрібно буде, на випадок невдачі, залишити для неї листа, де все пояснити… і відпустити. А листоношею попрацює Віктор. Йому і ментального наказу не знадобиться, він надійний, і так не підведе.
Так вони і поснули у вітальні, заховавшись від усього світу під пухнастим  пледом. Вранці дід застукав їх на місці злочину і стояв над диваном німим докором хвилин зо п'ять, аж поки вони не прокинулися.
- Діду, а я заміж виходжу, - порадувала старого Еліна. - Через рік, коли Таріс повернеться з Таріону!
Старий зітхнув, похитав головою з докором і сказав:
- Ну і хитрий же ти, Сайгаре, шарканове плем'я! Все на свою користь обернути вмієш!
А Лінці потім окремо, коли Таріс не чув, додав:
- Я розумію, що вчора ви випадково заснули поряд. Але... якщо ти дійсно хочеш Сайгара  в чоловіки, не лізь зараз до нього в ліжко. Не провокуй. Бо якщо зірвеш місію, він не пробачить, що б там не казав.