Глава 26

Не збирався Таріс виказувати свій біль, але втаїти не вдалось. Між ним та старим виник зв’язок. І навіть не один. Їх об’єднало не лише походження, а й проведене лікування, спільний інтерес до науки, а також те, що вони обидва любили Ліну.

Дід був сильним емпатом і відразу все відчув. Добре хоч коментувати нічого не став. Приніс ноутбук, показав, як вмикати, навчив рухати курсор, пояснив, що і на цій штукенції можна отримати відповідь практично на будь-яке питання — і пішов десь у своїх справах.

Ноутбук виявився доречним, тому що свій планшет Ліна надавала Тарісові тільки тоді, коли була вдома, — на роботі ж сама користувалася ним.

Наступні три години Таріс дивився мультики, тому що Дюдюка та Мауглі виявилися казковими героями, а зосередитися на чомусь іншому у нього не виходило — в думках була тільки Еліна. Зрештою він вимкнув комп’ютер і поринув у роздуми.

Ні, не помиляється Тібор, вважаючи земну жінку своєю справжньою вайдорі. Еліна тому доказ. Хранителька може з’явитися лише у тій сім’ї, де шлюби багатьох поколінь відповідають законам Світобудови. А це означає, що після витівки Янізи йому самому не варто навіть мріяти про те, щоб привести на світ Хранительку. Не допоможе ні цнота нареченої, ні його целібат до шлюбу. То навіщо чекати ту неможливо-дивну на Таріоні, коли тут, на Землі, є Еліна — така необхідна, абсолютно рідна і нескінченно кохана? Забрати її з собою всупереч обіцянці? А Тібор? Хіба можна залишити його самого? Забрати теж? Ні, він не погодиться. Старий викреслив Таріон зі свого життя разом із Янізою і тепер мріє лише про те, щоб його поховали поряд із коханою Талею. Він не піде з цього світу, а Еліна не покине діда. Що ж робити?

Не виконати свій обов’язок перед Таріоном першопроходець не може — інакше в жодному зі світів, та навіть у безодні, йому не буде спокою. Таріс не виняток. А коли виконає — що потім робитиме, якщо навіть Хранительку Таріону подарувати не зможе? У чому буде сенс його життя?

Таріс знову ввімкнув ноутбук і довго сидів, дивлячись на заставку, але жодного питання для пошуку в інтернеті сформулювати так і не зміг. Потім він сто разів підтягнувся на перекладині, але так і не придумав, чим би зайнятися далі.

Тібора не було, але, на щастя, прийшов Віктор. Він приніс контейнер із м’ясом і великий пакет з дерев’яними цурками, виніс із будинку металеву скриньку, встановив її у дворі на високих ніжках і почав нанизувати м’ясо на шпажки.

— Зараз зробимо шашличок, діда покличемо і сядемо обідати.

— Покличемо? А де він?

— Та ж у сусідів, у шахи грає. А ти не знав?

Але прийшов не дід. Хвіртка відчинилася, впускаючи Еліну. Дівчина, бліда, аж зелена, повільно підійшла до Таріса. Ліва рука її в лікті була перехоплена білою пов’язкою.

— Хіба ти не на роботі? — здивувався Віктор.

А Таріс уже вставав — підхопити, підтримати — і не встиг. Дівчина захиталася й осіла на доріжку. Як Таріс підняв її, як приніс у будинок і поклав на диван, він не пам’ятав — настільки злякався. Трохи прийшов до тями, коли побачив, що Віктор схилився над нею.

Він, здається, вже знає, що трапилось, не дарма ж сердито констатує:

— Кров здавала, дурепа!

— Кров? Навіщо? — Таріс почувався так, наче це він сам, а не Еліна, щойно впав непритомний.

Віктор не відповів. Поплескав дівчину по щоках — нічого не досяг, узяв із підвіконня розприскувач для кімнатних рослин і бризнув їй у лице.

— Сподіваюсь, там вода, а не якісь добрива, — потурбувався він постфактум. І, побачивши, що пацієнтка відкрила очі, тицьнув у пов’язку пальцем:
— От і я хотів би знати — НАВІЩО?

— Таня Коваленко, лаборантка наша, вночі народила. А вранці чоловік її прибіг, каже, кров потрібна терміново, перша група, резус мінус, для дитини — конфлікт у хлопчика. Ну, а у нас тільки я одна — універсальний донор, до того ж перевірений. Головний мене відпустив сьогодні просто так — сказав, що два дні можу взяти в будь-який час.

Розповідаючи це, дівчина спробувала сісти, опустивши ноги вниз. Але її знову повело. Правда, тепер Таріс був напоготові і не дозволив їй впасти, а знову вклав, примостивши під ноги подушку.

— Скільки крові взяли? — спитав Віктор.

Таріс сів на підлогу і мовчки слухав, погладжуючи дівчину по голові. Він поки мало що зрозумів, але кожне слово закарбовував у пам’яті, щоб надалі все з’ясувати. І він вже здогадався, що стало причиною непритомності.

— Як завжди — чотириста мілілітрів, — відповіла Еліна.

— Ти хоч розумієш, що маєш усього не більше чотирьох літрів крові, а чотириста мілілітрів — це десять відсотків?! — загримів на неї Віктор.

— Гадаю, справа не в кількості, — втрутився Таріс. — Стрімка втрата крові викликала стиснення судин, а воно, своєю чергою, заблогкувало вихід жіночої суті. Через це виник біль. І як слідство — непритомність. Воно і зараз болить, адже так?

— Та чому там  боліти? — Віктор із подивом подивився на Таріса. Він, ще будучи студентом, не раз здавав кров і нічого особливо болючого в цій процедурі не вбачав. —  Що за суть така? Гормони?

— Дівчата зазвичай не люблять про це говорити. Але я можу допомогти — зняти біль. Еліно, ти дозволиш?

— Так…

На Віктора ніхто більше не звертає уваги. А той стоїть осторонь і мовчки дивиться. Не вигнали — от і добре. Адже він цього хотів? Побачити, як прибулець лікує.

Усі правила деонтології дотримані, Лінка свідома, дозвіл на втручання є. І, схоже, нічого радикального цілитель робити не збирається. Ну, окрім того, що задрав їй спідницю до пупа і приспустив трусики. Стоїть на колінах — одна долоня у неї на голові, друга прикриває  низ живота. Губи стиснуті так, що аж побіліли. І все. Більше нічого не робить. Лінка лежить, втупившись у стелю, зелена до жахіття. ОЦК він намагається їй відновити, чи що? Та хіба це можливо? І з чого це Таріс вирішив, що їй боляче? Не скаржилась буцімто.

Минає кілька хвилин — і Еліна зітхає з полегшенням. Таріс неквапно поправляє на ній спідницю. Вона посміхається, а в очах стоять сльози: