Глава 24

Проте, будити його вранці так ніхто і не прийшов. Більш того, виявилось, що Еліни взагалі немає вдома, бо вона пішла на роботу, завдяки якій сплачуються видатки на утримання будинку. Цей  факт, та й  інші відомості про свою сімейну економіку, повідомив Тібор у відповідь на зливу запитань, що  виникли у Таріса.
Як з'ясувалося, харчування та ліки оплачував сам  Борис Іванович, держава йому давала для цього спеціальне забезпечення - пенсію. А все, що Ліна заробляла за портрети, залишалося безпосередньо їй, бо дівчаткам потрібні кошти на всякі штучки та розваги. Інакших прибутків у родини не було.
Як розважається Еліна Таріс вже знав -  купує, наприклад, одяг недолугим ентарам,  або постачає їм же  кишенькові гроші.
От безодня! Погоджуючись на заступництво роду Аймір, Таріс був упевнений, що має справу із багатими людьми! Тепер же почувався зайвим тягарем. Але коли він запитав про роботу для себе, Тібор лише головою похитав. Без документів роботи не знайти, навіть неофіційної, хіба що як Жека з Катюхою перебиватися. Документи ж отримати… Таріс уже достатньо знав про цей світ, щоб розуміти – це питання краще взагалі не порушувати, тоді хоч не доведеться пояснювати, звідки ти взявся.
Що ж, доведеться якось викручуватися! Він згоден був навіть посуд мити, аби не лежати непідйомним каменем на спині у старого чи його внучки.
Проте посуд Таріс так і не вимив. Бо пообідати вони з Тібором забули. А все тому, що Таріс запитав, куди поділися ті сорок вісім років, яких він не дорахувався.

***

Коли Ліна повернулася з роботи, то побачила наступну картину: дід разом із Тарісом сиділи у вітальні на підлозі, обидва скуйовджені, очі блищать. Дід неначе помолодшав. Навколо них розкидані старі зошити, що зазвичай припадали пилюкою на верхній полиці в бібліотеці і кілька великих аркушів креслярського паперу з дідових запасів. Листи були розмальовані різнокольоровими схемами, заради чого у Еліни в майстерні запозичили набір фломастерів. Дід тицяв Тарісові в груди відкритим фломастером, і твердив щось тільки їм двом зрозуміле. Таріс не погоджувався, вказував то на одну схему, то на іншу, потім починав квапливо щось креслити. Дід додавав у малюнок дещо від себе і заштриховував  все, на його думку, не потрібне. Потім, коли доходили до згоди, спільний витвір відроджувався на новому листку, очевидно, вже в чистовому варіанті, і поповнював колекцію готових схем, розкладених на килимі. На те, що Тарісова майка  вже розписана не гірше за ті самі листки,  дід та його візаві уваги не звертали.
Появу Еліни вони помітили, але відреагували мляво. Таріс привітав її і знову повернувся до своєї схеми. Дід просто відмахнувся, відчепися, мовляв, не заважай. Цих, втрачених для суспільства, треба було рятувати. Ліна зітхнула і пішла розігрівати борщ, бо вважала, що тільки смачна їжа здатна привести зголоднілих чоловіків до тями.

***

Не обідали, то й добре! Вечерю готувати не треба. Їй менше роботи! Настрій у Еліни був препоганий. Мало, що посварилася з головним, ще й живіт надвечір розболівся. Головний у них дядько ніби не дурний, і господарює добре, але дівчат дражнити любить, безсоромник… жодної не пропускає коли в лабораторію заходить. Ту полоскоче, іншу за косу потягне. А сьогодні запхав Лінці за комір суцвіття бузку, ще й рукою придавив. Воно там ворушиться, Лінка злякалась, думала миша, заверещала, а він ірже, дурень старий, каже, не маєш ти, Совенко, почуття гумору.
Ну вона й не витримала, розплакалася. А потім ще  через цю свою безглузду реакцію так засмутилася, що і живіт розболівся і голова.
Ішла додому, гадала, хоч комусь поскаржиться. Сподівалася, що порадою допоможуть... А тут ці два Ейнштейни нічого, крім своїх креслень, не помічають. Борщ проковтнули, і назад, до векторів та фломастерів.
Ліна посуд вимила, і вийшла до них у вітальню. Постояла над головою Таріса, розглядаючи його останній різнокольоровий витвір і сказала:
- Я б над оцією рожевою Дюдюкою ще й веселку намалювала, зворотню, догори дригом. Тоді буде цілковита гармонія! - і пальцем тицьнула в те місце, де, на її думку, не вистачало заключного елементу.
На її подив, Таріс взяв фломастери і зобразив сім концентричних напівкіл з центром саме у тій точці, що вона вказала. А потім підняв на неї очі сповнені такою шаленою радістю, що в неї мурашки по шкірі побігли. Вона ж просто пожартувала, а він... У цих очах потонути можна!
- Еліно... Я не розумію... Як?!
І до діда:
- Це ж звукова хвиля! Акустичний удар. А ми не здогадалися.
І знову щось пише, заповнює вільне місце на аркуші невідомими письменами. Розрахунки? Формули? Дід із захопленням клацає на калькуляторі. Гра в чотири руки ... І знову всі забули про неї!
- Та гаразд, чого там. Прошу. Звертайтеся!
Який же він гарний! І вона нічогісінько про нього не знає. Ліна пішла до себе і всілася у куточку дивана, сховалася від усього світу. Живіт болів, настрою не було. ПМС, нехай йому грець!

***

Вночі, лежачи в ліжку і підбиваючи підсумок дня, Таріс був злий на себе як, напевне, ніколи в житті. За цей день можна було дізнатися стільки нового, корисного, а він захопився такою безперспективною дурістю. Теорія просторово-часових переміщень! Просторово-часовий портал! Дорога в один кінець! Те, що не має жодного практичного значення. І треба ж, схема порталу вийшла такою красивою, можна сказати навіть чудовою, і формула виявилася простою і зрозумілою, неначе краплина роси. Аби довести теорію до ладу, залишилася дрібниця - провести експеримент. Визначити константу, а саме - кількість людей, яких необхідно вбити, бо лише еманація масової смерті здатна активувати перехід, і змінну, тобто силу звуку, що визначає дальність переміщення у часі. Тьху, безодня тобі в пику! Хіба кому розкажеш про таке відкриття - від сорому згоріти можна! Та й небезпечно з кимось ділитися подібним, хтозна кому що на думку спаде.
А найгірше те, що Еліну він сьогодні практично не бачив і не поговорив з нею, навіть не дізнався що таке "дюдюка", хоч і збирався.