Глава 23

Гість з'явився за півгодини і не з порожніми руками - виклав на стіл коробку цукерок. Отже кави йому налили. Він забрав гаманець і спитав:
- Яку винагороду ви бажаєте? 
Лінка витріщилася на нього, відкривши рота.
- Гаразд, зрозумів, – одразу ж відступив той. - Тоді… я хочу  вас утрьох запросити у нічний клуб. 
- Нічний клуб? - розчарування в голосі дівчини було настільки виразним, що Павло відразу допетрав: не цікавлять її подібні речі.
- Знов не вгадав, - розвів він руками. – Тоді обирайте самі! Кудись я вас хочу запросити неодмінно.
- Ну, може, в тир? - промовила вона. - Або в кіно на 3D, або на ковзанку, - і озирнулась на своїх друзів. Ніхто не заперечував.
- Чудово! На ковзанку, в кіно та в тир! Я зателефоную вам, коли буду готовий.
Двері відчинилися, на терасу вийшов дід.
- У нас гості? - запитав він і скам'янів, дивлячись на Іванчука.
Гість повільно підвівся з-за столу.
- Здрастуйте, Борисе Івановичу!
- Доброго дня, Павле, - відповів дід. Обличчя його нерухомістю знову нагадувало маску. – Чим зобов'язані?
- Молоді люди повернули мені гаманець брата. Та мені вже час іти! - він обернувся до Ліни. - Ви збиралися до міста? Можу підвезти.
Їхати з ним погодилися Ліна і мовчазний хлопець, Тарас,  здається. Дивний цей її дружок,  вчепився в дівчину так, наче боявся, що вкрадуть, і не відпускав під час усієї розмови. Та й інший, схожий на Шрека, Віктор, не кращій. Цей заявив:
- Ні, я лягаю спати і до вечора мене не існує  в природі! - І залишився зі старим.

***

Тільки-но від'їхали від будинку Еліна запитала:
- Ви знайомі з моїм дідом?
- Ти ж донька Маринки? - весело перепитав він. - А я все думаю, кого ж ти мені нагадуєш? Де вона зараз? Невже тут, у місті? Ми товаришували в юності! Сто літ її не бачив!
Дівчина мовчала. І хлопець поруч із нею наче занімів, підібрався якось, насторожився.  У дзеркало заднього виду це було добре помітно.
- Павле Васильовичу, – голос дівчини був неприродно спокійним, – зупиніть, будь ласка, машину.
Він з'їхав на узбіччя і обернувся до неї, знаючи вже, що не почує нічого хорошого.
- Мама загинула у Нью-Йорку, одинадцятого вересня. На північній вежі.
Добре, що вона змусила його зупинитися, інакше поїздка могла б закінчитися біля найближчого стовпа. Звістка стала для чоловіка шокуючою. Таріс, навіть без дотику, відчув усю гаму його почуттів.
- Вибачте. Я не знав… - у Павла перехопило горло.
Дівчина відчинила двері і пересіла до нього.
Хранителька! Вона з тим, хто найбільше в даний момент потребує її допомоги. Така її суть. Таріс мовчки чекав.
- Я майже не пам'ятаю її та батька, – тихо промовила Еліна. - Я була дуже маленька, коли вони залишили мене на бабусю з дідусем і подалися в Америку. У тата там уже був бізнес, ще до того, як вони одружилися, а як мама почала допомагати, то взагалі все в гору пішло. Дід за кілька років тут дім збудував, гадав, вони колись повернуться додому. Офіс у них був на дев'яносто сьомому поверсі... З батьком зв'язку одразу не було. А мама зателефонувала... Розумію, чому дід так засмутився, коли вас побачив. Вибачте його за грубість.
Гнітюче мовчання було їй відповіддю.
- А ви?.. - Почала було Еліна, але знову замовкла.
- Ми в Криму познайомилися, - зрозумів він її правильно. - Я того року коледж закінчив. Приїхав до бабусі відпочивати, а Маринка з батьками кімнату у нас знімали. Це була незабутня відпустка. Потім я за кордон на навчання виїхав. Так більше і не зустрілися. Але… перше кохання.
Він подивився на Ліну з м'якою усмішкою.
- Завжди хотів, щоб у неї все склалося добре.
- Так і склалося ж! Америка, гідний чоловік, успішний бізнес. Про що ще мріяти? Правда?
Мудра дівчина, подумки похвалив її Таріс. Кількома словами заспокоїла людину. От тільки мудрість її не зовсім щира. Собі такої долі вона не бажає! Швидше розуміє, з чим міг би погодитися співрозмовник, тим і втішає його. Але, як би там не було, її слова вплинули. Павло Васильович завів двигун.
- У мене з того часу залишилося кілька фотографій, - сказав він. - Відсканую їх і перешлю тобі.
Він довіз їх до Епіцентру. Щойно вийшли, дивакуватий хлопець (хіпі він, чи що?) знову схопив дівчину за руку. Павло дивився їм услід, аж поки вони не увійшли в магазин. Потім поїхав додому, хоча спочатку мав намір попрацювати в офісі. Любив він у вихідний, без суєти та свідків, подумати про справи, але сьогодні всі турботи здалися нікчемними перед отриманою звісткою.
Марина! Його найбільше кохання і найсильніше розчарування! Чверть століття минуло, а забути не зміг. Тричі був одружений, і все дарма – знов один. Ні сім'ї, ні дітей, з рідних - тільки мати та цей придурок Толик, усі печінки вже прожер своїми закидонами! Тільки і є одна відрада – бізнес.
А дівчинка хороша! І талановита до того ж. Скільки їй, цікаво? Років із двадцять, від сили. Це ж треба, нічних клубів не любить! Приголомшливе дівчисько! Павло вже передчував нову зустріч з нею.

***

Ліна купила Тарісові найнеобхідніший одяг та взуття, розмінявши ті гроші, що отримала за картину.
- Для початку вистачить, - сказала вона, - решту підберемо за необхідності. Якщо залишишся на зиму, то купимо щось більш тепле.
- Ще більш тепле? - здивувався Таріс. - Навіщо?
Йому здавалося, що і та дивна сорочка з каптуром і кишенями на животі, що вона придбала для нього, була зайвою, адже він більше не ночує поза домом, а вдень надворі тепло.
- Бо по снігу в шортах не побігаєш.
- По снігу? Тут буває сніг?
- Звісно буває, ​​взимку. Не завжди, ​​але трапляється. Іноді навіть так багато, що з хати не вийдеш!
- У нас не буває снігу, хіба що далеко на півдні, на малих островах. Майже біля самого полюса.
- То виходить, ти австралієць, - усміхнулася вона. - Так і казатимемо всім, хто спитає.
І відразу пояснила, помітивши його здивування:
- Австралія, це материк такий у Південній півкулі, там, як і скрізь, вихідці з України живуть, так що твій приїзд на “історичну батьківщину” нікого не здивує, та й акцент можна буде пояснити, - і пообіцяла ввечері розказати детальніше про географію планети.
Приховувати якісь відомості про Землю вона не збиралася, хоч і знала, що головне його завдання - збирання інформації про їхній світ. Мала сумнів, що Таріс затримається тут до зими. Думала про те, що сьогодні він випадково дізнався про існування міжнародного тероризму, а завтра почує про балістичні ракети та ядерну зброю… І абсолютно щиро вважала, що будь-яка розсудлива людина тікатиме з цього світу, аби тільки не контактувати з подібною заразою!