Глава 22

Частина третя
Гість роду Аймір

Вранці дід підвівся, так, наче вчора нічого і не трапилося. Ще й Лінку розштовхав щоби кави зварила. Каву з дідом пити вона не стала, вирішила почекати Таріса, а ось побалакати хотіла. Притягла прасувальну дошку, праску, купу висохлої білизни з прання і почала свій допит.

- Діду, а ти знав, що він так вміє?

- В принципі, знав. Він же Сайгар, а вони усі цілителі. Здавна. Це наука їхнього Дому.  Дітей своїх років із п'яти починають вчити майстерності.

- Ого! - респект Сайгарам. - Це як у нас всі архітектори?

- Ну, скажімо, не всі, - буркнув дід невдоволено. 

А це вже звичний камінь у її город! Ліна після школи відмовилася підтримати сімейну традицію і пішла вчитися на біофак, от дід і бурчить весь час з цього приводу. Але, що вдієш, якщо пробірки були завжди миліші її серцю, ніж кульмани? Вона і тепер працює лаборантом-біохіміком, а свою жагу до творчості чудово задовольняє, малюючи дітей та квіти.
Тим часом Ліна розклала на дошці Тарісові джинси. Це ж треба, Леві Страус! Новенькі і не якась там підробка. Цікаво, звідки у нього такий крутий прикид?

- А ти знаєш, що він учора захворів після того, як тебе витяг? Температура піднялася височенна, жах! Щоправда, сказав, що все гаразд, проте від ліків не відмовився.

- Нічого з ним не станеться, відлежиться! Адже сам зголосився, ніхто не просив. Та і я в боргу не зостався.

- Тобто як? - від подиву Еліна перестала прасувати і навіть праску підняла, щоб не спалити джинси.

- Сьогодні твій Таріс щебетатиме, як пташечка, хоча вчора і двох слів зв'язати не міг.

- Невже? А чому?

- Я йому словник свій віддав, мені вже ні до чого, я на автоматі давно...

У цих ментальних заморочках Лінка не розумілася, тож повернулася до прасування джинсів, а от дід уже розпалився:

- Мушу сказати, що він спочатку свою роботу зробив, аж потім словник узяв. Куди не треба - не ліз, і взагалі, дуже делікатно діяв. Я навіть не сподівався.

Ліна посміхалася, схилившись над дошкою. Приємно, що не помилилася у Тарісі. Може не треба було так круто з ним вчора обходитися? Ну, себто, клятву вимагати? 

Тепер у її руках був подовгастий шмат тканини світло-сірого кольору, дуже м'який, приємний на дотик, з необробленими краями, які, проте, не обсипалися. Цю річ Таріс учора поклав у машину разом із джинсами та майкою.

- Діду, а що це таке?

Дід досадливо крякнув, аж потім відповів:

- Спідня білизна.

Лінка схилилася над дошкою і тихенько засміялася. Це ж треба, труселя іншопланетні.

- Тьху, дурненька! - обурився дід і пішов у сад, доглядати свої троянди.

***

Як приємно прокидатися коли жіноча долонька гладить твоє волосся, а ніжні губи торкаються чола. І нехай це не пестощі, а лише турбота про здоров'я, тепле почуття наповнює серце

- Доброго ранку, Тарісе! Бачу, сьогодні з тобою все гаразд. Ось твій одяг. Ванна вільна. Сніданок за півгодини.

Отакої! Він потрапив у світ, де жінки не соромляться керувати чоловіками!? Вдома, мабуть, тільки Хранителька ризикнула б прийти до ентара з вказівками.

Тільки-но Таріс з'явився у вітальні, старий піднявся йому назустріч. Ліна причаїлася за барною стійкою - відчувала, що зараз відбудеться дещо незвичайне. Таріс вклонився їй, повернувся до старого, і притис руку до серця, розпочинаючи ритуал. Чоловіки привітали один одного однаковим уклоном.

- Тарісе, ентар із Дому Сайгар, - дід заговорив  таріонською. - Мій рід приймає тебе і дарує своє заступництво! Можеш бути гостем у нашому домі стільки, скільки забажаєш. Хранителька подбає про тебе, - він злегка повів бровами у бік Еліни.

Хранителька! Ну звичайно ж, вона Хранителька! Дитя першої ночі. Мрія, зустріти яку Таріс і не сподівався, але яку всією душею сам прагнув здійснити... І народилася вона тут, на Землі, а не на Таріоні, де так потрібна!

Еліна не зводила очей з Таріса. Із промови діда вона майже нічого не зрозуміла, але здогадалася про що йдеться, і зараз її цікавила насамперед реакція гостя. Дідо полюбляв театральні ефекти, тому й вивалив на Таріса всю інформацію разом, та ще й з таким виглядом, наче все сказане саме собою зрозуміле. Проте, гість умів тримати лице не гірше за господаря. А його відповідь одразу ж показала, що і він не ликом шитий.

- Тіборе Аймір, я приймаю заступництво твого роду і турботу Хранительки. Ти можеш користуватися моїми  знаннями та вміннями весь час, що я перебуватиму у твоєму домі.

На цьому ритуал було завершено і дід жестом запросив Таріса сідати за стіл.

- Про мене як здогадався? - спитав він. - Чи раніше знав?

- Не знав, - коротко відповів Таріс. - Вчора побачив тарі на столі у Еліни, потім згадав усе, що читав удома, то й дійшло.

- Тебе теж видала монета, - всміхнувся дід.
- Я зрозумів, але на монеті не вказано мій рід.

Еліна налила в чашку ароматного напою, яким вчора лікувала діда і подала Тарісові: 

- Ось, спробуй, це кава. Ми п'ємо її зранку, бо вона добре тонізує. Тебе видала не лише монета.  Дідо каже, що впізнати тебе було не важко, бо всі Сайгари схожі один на одного. 

Таріс хмикнув. Так і є, він чув це неодноразово. 

З ентаром Айміром, так само, як і з його внучкою, виявилось напрочуд легко спілкуватися. Добре, що не залишилося недомовок, за винятком хіба що однієї.

Вчора, згадуючи все, що знає про Айміра, Таріс звернув увагу на дивні розбіжності в часі. Як  він не рахував, у нього виходило, що Тібор повинен бути старшим за себе нинішнього на сорок вісім років. 
Доведеться вияснити це питання, але не зараз, а тоді, коли вони з Айміром залишаться наодинці.

***

Віктор, з невеликою валізкою в руці, з'явився, коли сніданок добігав кінця. Побачивши Таріса, він вигукнув:
- Опа! Таріс! І чому це я зовсім не здивований?
Але потім його  таки здивували, до того ще й дуже сильно, розповівши все, що трапилося вчора, а також здійснивши невеликий екскурс у сімейну історію.