Глава 22

Частина третя

Гість роду Аймір 

Вранці дід підвівся так, наче вчора нічого і не трапилося. Ще й Лінку розштовхав, щоби кави зварила. Каву з дідом пити вона не стала, вирішила почекати Таріса, а от побалакати хотіла. Притягла прасувальну дошку, праску, купу висохлої білизни з пралки і почала свій допит.

— Діду, а ти знав, що він так вміє?

— В принципі, знав — він же Сайгар, а вони усі цілителі. Здавна. Це наука їхнього Дому. Дітей своїх років із п'яти починають вчити майстерності.

— Ого! — респект Сайгарам. — Це як у нас всі архітектори?

— Ну, скажімо, не всі — буркнув дід невдоволено.

А це вже звичний камінь у її город! Ліна після школи відмовилася підтримати сімейну традицію і пішла вчитися на біофак, от дід і бурчить до сих пір з цього приводу. Але що вдієш, якщо пробірки завжди були миліші її серцю, ніж кульмани? Вона і тепер працює лаборантом-біохіміком, а свою жагу до творчості чудово задовольняє, малюючи дітей та квіти.

Тим часом Ліна розклала на дошці Тарісові джинси. Це ж треба — Леві Страус! Новенькі, і не якась там підробка. Цікаво, звідки у нього такий крутий прикид?

— А ти знаєш, що він учора захворів після того, як тебе витяг? Температура піднялася височенна, жах! Щоправда, сказав, що все гаразд, проте від ліків не відмовився.

— Нічого з ним не станеться, — буркнув дід, — відлежиться!  Сам зголосився, ніхто не просив. Та і я в боргу не залишився.

— Тобто як? — від подиву Еліна перестала прасувати і навіть праску припідняла, щоб не спалити джинси.

— Сьогодні твій Таріс щебетатиме, як пташечка, хоча вчора й двох слів зв'язати не міг.

— Невже? А чому?

— Я йому словник свій віддав — мені вже ні до чого, я на автоматі давно...

У цих ментальних заморочках Лінка не розумілася, тож повернулася до прасування джинсів, а дід уже розпалився:

— Мушу сказати, що він спочатку свою роботу зробив — аж потім словник узяв. Куди не треба — не ліз, і взагалі дуже делікатно діяв. Я навіть не сподівався.

Ліна посміхалася, схилившись над дошкою. Приємно, що не помилилася у Тарісі. Може, не треба було так круто з ним вчора обходитися? Ну, себто, клятву вимагати?

Тепер у її руках був подовгастий шмат тканини світло-сірого кольору, дуже м'який, приємний на дотик, з необробленими краями, які, проте, не обсипалися. Цю річ Таріс учора поклав у машину разом із джинсами та майкою.

— Діду, а що це таке?

Дід досадливо крякнув, аж потім відповів:

— Спідня білизна.

Лінка схилилася над дошкою і тихенько засміялася. Це ж треба — труселя іншопланетні.

— Тьху, дурненька! — обурився дід і пішов у сад доглядати свої троянди.
 

***

Як приємно прокидатися, коли жіноча долонька гладить твоє волосся, а ніжні губи торкаються чола. І нехай це не справжні пестощі, а лише турбота про здоров'я, тепле почуття наповнює серце.

— Доброго ранку, Тарісе! Бачу, сьогодні з тобою все гаразд — ось твій одяг. Ванна вільна. Сніданок за півгодини.

Отакої! Він потрапив у світ, де жінки не соромляться керувати чоловіками? Вдома, мабуть, тільки Хранителька ризикнула б прийти до ентара з вказівками.

Тільки-но Таріс з'явився у вітальні, старий підвівся йому назустріч. Ліна причаїлася за барною стійкою — відчувала, що зараз відбудеться дещо незвичайне. Таріс вклонився їй, повернувся до старого і притис руку до серця, розпочинаючи ритуал. Чоловіки привітали один одного однаковим уклоном.

— Тарісе, ентар із Дому Сайгар — дід заговорив таріонською. — Мій рід приймає тебе і дарує своє заступництво! Можеш бути гостем у нашому домі стільки, скільки забажаєш. Хранителька подбає про тебе — він злегка повів бровами у бік Еліни.

Хранителька! Ну звичайно ж, вона — Хранителька! Дитя першої ночі. Мрія, зустріти яку Таріс і не сподівався, але яку всією душею прагнув здійснити сам. І народилася вона тут, на Землі, а не на Таріоні, де так потрібна!

Еліна не зводила очей з Таріса. Зараз насамперед її цікавила реакція гостя. Дідо полюбляв театральні ефекти, тому вивалив на Таріса всю інформацію разом — та ще й з таким виглядом, наче все сказане само собою зрозуміле. Із його промови  вона майже нічого не втямила, лише здогадувалася, про що йдеться. А от відповідь Таріса  прозвучала у неї в голові перекладом: 

— Тіборе Аймір, я приймаю заступництво твого роду і турботу Хранительки. Натомість ти можеш користуватися моїми знаннями та вміннями весь час, що я перебуватиму у твоєму домі.

На цьому ритуал було завершено, і дід жестом запросив Таріса сідати за стіл.

— Про мене як здогадався? — спитав він. — Чи раніше знав?

— Не знав, — коротко відповів Таріс. — Вчора побачив тарі на столі у Еліни, потім згадав усе, що читав, — то й дійшло.

— Тебе теж видала монета, — всміхнувся дід.

— Я зрозумів, але на монеті не вказано мій рід, а для тебе це не таємниця.

Еліна налила в чашку ароматного напою, яким учора лікувала діда, і подала Тарісові:

— Ось, спробуй, це кава. Ми п’ємо її зранку, бо вона добре тонізує. Тебе видала не лише монета. Дідо каже, що впізнати тебе було не важко, бо всі Сайгари схожі один на одного.

Таріс хмикнув. Так і є, він чув це неодноразово.

З ентаром Айміром, так само як і з його внучкою, виявилось напрочуд легко спілкуватися. Добре, що не залишилося недомовок, за винятком хіба що однієї.

Учора, згадуючи все, що знає про Айміра, Таріс звернув увагу на дивні розбіжності в часі. Як він не рахував, виходило, що Тібор повинен бути старшим за себе нинішнього аж на сорок вісім років.

Доведеться з’ясувати це питання, але не зараз, а тоді, коли вони з Айміром залишаться наодинці.

***

Віктор із невеликою валізкою в руці з’явився, коли сніданок добігав кінця. Побачивши Таріса, він вигукнув:

— Опа! Таріс! І чому це я зовсім не здивований?