Глава 16

Дім Еліни, із світло-сірого каменю, з червоним дахом, був красивим і досить великим у розумінні Таріса. Навколо будинку — невеликий сад і, звичайно, паркан, як заведено у цьому світі. У саду порався старий сивий чоловік. Таріс приклав руку до грудей і ввічливо вклонився йому.

— Ти сьогодні раненько, донечко, — сказав старий до Еліни, але дивився при цьому на гостя. Пильно дивився.

— Дідусю, це Таріс, — сказала Еліна, простягаючи старому діол. — Він подарував мені оцю річ. А я запросила його до нас.

Старий тільки зиркнув на монету і одразу ж повернув її внучці. Потім глянув Тарісові просто у вічі. Неначе запит надіслав: ти хто такий і чого тобі треба?

Цілком очікувано… Недарма ж Еліна емпат. У когось вона повинна була вдатися. Таріс погляду не відвів, ховатися не став, але й не відкрився повністю. Старий зацікавив його, як, зрештою, і він старого.

— Нехай залишається до ранку, — нарешті промовив дід, звертаючись виключно до Еліни. — Завтра я поговорю з ним.

На його ретельно виголеному обличчі при цьому не здригнувся жоден м’яз.

Еліна взяла Таріса за руку і повела до хати. Слова діда заспокоїли її. Хвилювання вляглося майже відразу. Отже, причина була не в Тарісі, а в старому? Ентар подумки хмикнув і обізвав себе бовдуром. Вигадав казна-що, а вона просто реакції діда боялася. І все ж задачка лишилася нерозв’язаною. І навіть більше…

Ім’я «Борис Іванович», яким Еліна назвала свого діда, викликало в Таріса незрозуміле неприйняття. Це ім’я категорично не підходило старому. От сама Еліна повністю відповідала своєму імені, особливо його скороченому варіанту. Та й Вітькові підходило як ім’я, так і прізвисько. Таріс інтуїтивно відчував це, хоча зі значенням останнього ще не розібрався. Вищезгадані Жека з Катюхою також не викликали у цьому плані жодних питань. А старий виявився загадкою. Ще однією загадкою, пов’язаною з Еліною.

Взуття тут, як і у таріонських помешканнях, залишали на порозі. Ну, нарешті, хоч одна подібна традиція! Всі знають, що, залишаючи за порогом взуття, гість демонструє господарям особливу довіру. Адже якщо з дому доведеться тікати, швидко не взуєшся. Таріс із задоволенням скинув свої гичі, яких не знімав увесь час перебування в цьому світі. Добре, що таріонське військове взуття навмисно призначене для того, щоб і спати, і купатися в ньому, і не морочитися з розстібанням-застібанням безлічі ремінців.

Внутрішній устрій будинку був незвичним для таріонця. Найперше, що він відмітив, — дуже багато різноманітних дверей, як повністю непрозорих, так і прикрашених різнокольоровими вітражами. Таким чином тут відділяють особисті приміщення? Бо поділу на чоловічу та жіночу половини Таріс не помітив. Купальня точно була спільною і, схоже, тут це нікого не бентежило.

— Ось твоя спальня, — Еліна штовхнула прикрашені вітражами двері.

Усі стіни кімнати були зайняті полицями з книжками. Бібліотека? Така велика бібліотека в особистому користуванні? Напевне, вона постійно потрібна господарям, інакше навіщо збирати такий скарб? То чого ж його оселили саме тут?

— Книги треба читати завжди… Я зайвий? — питання вийшло сумбурним і малозрозумілим. Але Еліна зрозуміла.

— Ні, ти нікому не завадиш, — сказала вона. — Ми більше не читаємо цих книжок.

Сенсу останніх слів Таріс не осягнув, бо вони, на його думку, геть не відповідали логіці.

— Не можу читати. Поки що. Покажеш знаки?

— Літери? Звісно! Я тебе навчу!

Окрім полиць із книжками в кімнаті знаходився письмовий стіл зі зручним кріслом і маленький диванчик, на якому навіть підліток не помістився б.

— А де спати? — здивувався Таріс.

— Ось, дивись… — Еліна штовхнула спинку дивана, і той легко розсунувся, перетворюючись на широке ліжко.

Оце дива! Чудернацька кімната. Вдень — бібліотека, вночі — спальня! Таріс знову здивувався винахідливості місцевого населення. І це здивування не було останнім, бо Еліна продовжила екскурсію.

Вона показала йому холодильник, з якого в будь-який час можна було брати все, що заманеться, електрочайник, мікрохвильову і газову печі, які викликали у Таріса масу запитань. Проте ці питання довелося відкласти на майбутнє, бо для них ентарові не вистачало запасу слів. Навчила користуватися душем і чистити зуби.

Останній процес Ліна без застереження продемонструвала у власному виконанні, чим викликала у свого гостя справжнісінький шок. Така інтимна дія напоказ? Тут подібне припустимо? Список питань, які слід було з’ясувати, збільшувався з катастрофічною швидкістю.

Окрім запаяної в пластик зубної щітки вона вручила йому новенький станок для бриття (Таріс уже знав, як ним користуватися, бо бачив подібний у Жеки), мочалку, так само запаковану, і два пухнасті рушники, показала мило, шампунь і піну для гоління. Знятий одяг веліла покласти у «пральну машину» (ось сюди, потім покажу, як працює) і сказала:

— Мийся! Чистий одяг я залишу у тебе в кімнаті.

***

Дідо чекав на терасі. Ліна присіла поруч і коротко повідала історію свого знайомства з Тарісом.

— Я ж одразу не зрозуміла… Думала, просто дивакуватий хлопець у костюмі ельфа. Рольовик з Вітькової тусовки. А потім, коли він дав мені ту монету… Діду, я ж правильно зробила, що привела його? Адже він не виживе без нас! На чужині… Один. Грошей у нього немає, а про документи і питати годі.

Як ставитися до появи Таріса, старий і сам ще не зрозумів. Схоже, все дійсно вийшло випадково. Таріс зустрічі з ним не шукав і, можливо, взагалі не знав про його існування. Просто таріонський першопроходець у перший же день у світі з більш ніж семимільярдним населенням зіткнувся із Ліною, внучкою свого попередника.

— Звичайно ж, правильно. Ти ж у мене розумниця, — дід обійняв її однією рукою. — Думаю, цей хлопець у будь-якому випадку опинився б у нас. Закон притяжіння подібного обов’язково спрацював би. А ще на твоєму місці я б за нього так сильно не хвилювався. Він менталіст, Ліно, і не слабкий, вір мені. Отже, зовсім не такий беззахисний, як ти вважаєш. Я значно слабший за нього, але ж колись вижив? Проте ти маєш рацію — допомогти треба.