Глава 16

Дім Еліни, із світло-сірого каменю, з червоним дахом, був красивим і досить великим у розумінні Таріса. Навколо будинку - невеликий сад і, звичайно, паркан, як заведено у цьому світі. У саду порався   старий сивий чоловік. Таріс приклав руку до грудей і ввічливо вклонився йому.

- Ти сьогодні раненько, донечко, - сказав старий до Еліни, але дивився при цьому на  гостя. Пильно дивився.

- Дідусю, це Таріс, - сказала Еліна, простягаючи старому діол. – Він подарував мені оцю річ. А я запросила його до нас.

Старий тільки зиркнув  на монету і одразу ж  повернув її внучці. Потім глянув Тарісові просто у вічі. Неначе запит надіслав: ти хто такий, і чого тобі треба?

Цілком очікувано... Недарма ж Еліна емпат. У когось  вона повинна була вдатися. Таріс погляду не відвів, ховатися не став, але й не відкрився повністю. Старий зацікавив його, як, зрештою, і він старого.

- Нехай залишається до ранку, - нарешті промовив дід, звертаючись виключно до Еліни. – Завтра я поговорю з ним.

На його ретельно виголеному обличчі при цьому не здригнувся жоден м'яз.

Еліна взяла Таріса за руку і повела до хати. Слова діда заспокоїли її. Хвилювання вляглося майже відразу. Отже причина була не в Тарісі, а в старому? Ентар подумки хмикнув і обізвав себе дурнем. Вигадав казна-що, а вона просто реакції діда боялася. І все ж, задачка лишилася нерозв'язаною. І навіть більше...

Ім'я "Борис Іванович", яким Еліна назвала свого діда, викликало в Таріса незрозуміле неприйняття. Це ім'я категорично не підходило старому. От сама Еліна повністю відповідала своєму імені, особливо його скороченому варіанту. Та й Вітькові підходило як ім'я, так і прізвисько, Таріс інтуїтивно відчував це, хоча зі значенням останнього ще не розібрався. Вищезгадані Жека з Катюхою також не викликали у цьому плані жодних питань. А старий виявився загадкою. Ще однією загадкою, пов'язаною з Еліною.

Взуття тут, як і у таріонських помешканнях, залишали на порозі. Ну, нарешті, хоч одна подібна традиція! Всі знають, що залишаючи за порогом взуття, гість демонструє господарям особливу довіру. Адже, якщо з дому доведеться тікати, швидко не взуєшся. Таріс із задоволенням скинув свої гичі, яких не знімав увесь час перебування  в цьому світі. Добре, що таріонське військове взуття навмисне призначене для того, щоб і спати і купатися в ньому, і не морочитися з розстібанням-застібанням безлічі ремінців.

Внутрішній устрій будинку був незвичним для таріонця. Найперше, що він відмітив - дуже багато різноманітних дверей, як повністю непрозорих, так і прикрашених різнокольоровими вітражами. Таким чином тут відділяють особисті приміщення? Бо поділу на чоловічу та жіночу половини Таріс не помітив. Купальня точно була спільною, і, схоже, тут це нікого не бентежило.

- Ось твоя спальня, - Еліна штовхнула прикрашені вітражами двері.

Усі стіни кімнати були зайняті полицями з книжками. Бібліотека? Така велика бібліотека в особистому користуванні? Напевне, вона постійно у використанні, інакше навіщо збирати такий скарб? То чого ж його оселили саме тут?

- Книги треба читати завжди… Я зайвий? - питання вийшло сумбурним і малозрозумілим. Але Еліна зрозуміла.
- Ні, ти нікому не завадиш. - сказала вона. – Ми більше не читаємо цих книжок.
Сенсу останніх слів Таріс не осягнув, бо вони, на його думку, геть не відповідали логіці.

- Не можу читати. Поки що. Покажеш знаки?

- Літери? Звісно! Я тебе навчу!

Окрім полиць із книжками в кімнаті знаходився невеликий стіл зі зручним кріслом і маленький диванчик, на якому навіть підліток не помістився  би.

- А де спати? - здивувався Таріс.

- Ось, дивись... - Еліна штовхнула спинку дивана і той легко розсунувся, перетворюючись на широке ліжко.

Оце дива! Чудернацька кімната. Вдень – бібліотека, вночі – спальня! Таріс знову здивувався винахідливості місцевого населення. І це здивування не було останнім, бо Еліна продовжила екскурсію.

Вона показала йому холодильник, з якого в будь-який час можна було брати все, що заманеться,  електрочайник, мікрохвильову і газову печі, які викликали у Таріса масу запитань.  Проте ці питання довелося відкласти на майбутнє, бо для них ентарові не вистачало запасу слів. Навчила користуватися душем і чистити зуби.

Останній процес Ліна, без застереження, продемонструвала у власному виконанні, чим викликала у свого гостя справжнісінький шок. Така інтимна дія напоказ? Тут подібне припустимо? Список питань, які слід було з'ясувати, збільшувався з катастрофічною швидкістю.

Окрім запаяної в пластик зубної щітки вона вручила йому новенький станок для бриття (Таріс уже знав, як ним користуватися, бо  бачив подібний у Жеки), мочалку, так само запаковану, і два пухнасті рушники, показала мило, шампунь і піну для гоління. Знятий одяг веліла покласти у "пральну машину" (ось сюди, потім покажу, як працює), і сказала:

- Мийся! Чистий одяг я залишу у тебе в кімнаті.

***

Дідо чекав на терасі. Ліна присіла поруч і коротко повідала історію свого знайомства з Тарісом.

- Я ж відразу не зрозуміла... Думала просто дивакуватий хлопець в костюмі ельфа. Рольовик з Вітькової тусовки. А потім, коли він дав мені ту монету... Діду, я ж правильно зробила, що привела його? Адже він не виживе без нас! На чужині... Один. Грошей у нього немає, а про документи і питати годі.

Як ставитися до появи Таріса, старий і сам ще не зрозумів. Схоже, все дійсно вийшло випадково. Таріс зустрічі з ним не шукав, і, можливо, взагалі не знав про його існування. Просто таріонський першопроходець, у перший же день, в світі з більш ніж семимільярдним населенням, зіткнувся із Ліною, внучкою свого попередника.

- Звичайно ж, правильно. Ти ж у мене розумниця, - дід обійняв її однією рукою. - Думаю, цей хлопець у будь-якому разі опинився би у нас. Закон притяжіння подібного обов'язково спрацював би. А ще, на твоєму місці, я б за нього так сильно не хвилювався. Він менталіст, Ліно, і не слабкий, вір мені. Отже зовсім не такий беззахисний, як ти вважаєш. Я значно слабший за нього, але  ж колись вижив! Проте, ти маєш рацію -  допомогти ​​треба.