Глава 13

Зазвичай Ліна не тримала таємниць від домашніх, тим більше від діда, який завжди був її першим порадником та критиком. Вони часто обговорювали її роботи ще на стадії задуму. І готові портрети вона насамперед показувала йому. Але тепер їй чомусь не хотілося, щоби дід прознав про Таріса. Може, тому що це не замовлення, а її власне бажання, і взагалі, невідомо, чи хтось купить подібну картину. А може, тому, що Таріс так сильно зацікавив її, а познайомитися з ним ближче не вдалося. Їхня зустріч - просто епізод і, скоріш за все, вона свого загадкового ельфа більше ніколи не побачить. Але у неї залишаться фото. І картина, яку вона обов'язково напише.
Шість знімків із двадцяти трьох вдалися чудово. Це дивно, бо знімала практично  наосліп - занадто яскраве сонце чорнило екран.
Яке у нього обличчя! Цікаве, породисте. Нехай і не рекламний красунчик, але, зразу видно, не звичайного роду-племені. Не надто молодий, років із тридцять, може трохи менше. Очі темно-карі, майже чорні, виразні. А вії ... ммм ніякої фарби не треба! Сама Ліна не любила фарбувати вії і відчайдушно заздрила тим, хто цієї процедури не потребував. Заздрила незалежно від статі, як з'ясувалося.
Волосся чорне, без "діамантового блиску", але і не тьмяне, досить довге, просто зачесане назад. Брови широкі, але не надто. Обличчя виголене настільки ретельно, що шкіра здається абсолютно гладкою, та й на грудях жодної волосини. Руки та ноги, до речі, теж без ознак рослинності. Чи не тому вона його одразу в ельфи записала? І шкіра  дуже цікавого відтінку, золотава, але навіть на обличчі забарвлена рівномірно, жодного ластовиння чи синців під очима, і а ні найменшого натяку на засмагу. Та ні, ось на цій фотці чітко видно, що плечі трохи почервоніли.
Цікаво, звідки він? Виглядає наче  європеєць, але й азіатське щось є. Розріз очей європейський, а вилиці високі, чітко окреслені на видовженому обличчі. Середня Азія? Близький Схід? Південна Європа? А може, він індіанець якийсь? Серед них такі красунчики зустрічаються - не встоїш! Чи це  дивне його  вбрання  з пантелику збиває?
Ліна поставила полотно на мольберт. Олія чи акрил? Але взяла листок та олівець. Нехай буде все за правилами! Спочатку ескіз. Адже це казка! Отже, попрацюємо над сюжетом.

***

Всю неділю Ліна провела в майстерні. Дідусь її не турбував, думав, напевне, що вона набрала замовлень. Правитель ельфів на картині поступово набував обрисів, як і місто в туманному серпанку за його спиною. У понеділок і вівторок дівчина мчала з роботи, щоб якнайшвидше повернутися у той казковий світ, що створювала на полотні. А в середу вирішила, що картину закінчено. Майже. Володареві не вистачало корони. Декілька мазків пензлем, трохи фарби на кінчику мастихіна, і голову намальованого Таріса перехопив обідок жовтого металу з блискучим каменем посередині. Тоненькими штрихами дівчина намітила блакитну спіраль по обидва боки від каменю. Саме так мав виглядати вінець повелителя, щоб пасувати до костюма. Просто і лаконічно. 

***

Скільки днів він уже в цьому світі, п'ять чи шість? Таріс не був впевнений у тому, скільки пролежав непритомний. Можливо, минуло більше однієї доби, бо їсти йому хотілося аж до кольок у шлунку. На вулиці вже стемніло, та голод погнав його на пошуки їжі. Де там цей супермаркет і його сміттєві баки?
Контейнери Таріс знайшов швидко, хоч і бував тут з Катюхою лише один раз. От тільки сьогодні йому не пощастило. Усі ящики виявилися порожніми.
За одним із контейнерів Таріс побачив людину. Чоловік сидів прямо на землі, розгойдувався з боку на бік і тихенько вив. Ще одна жертва отруєння? Потребує допомоги? Таріс підвів страждальця на ноги і ​​потягнув до великих залізних дверей, над якими світився ліхтар. По дорозі мало не загубив свої штани - шнурок, який утримував їх, розв'язався і пропав у темряві.
Чоловік виявився молодим, на вигляд, приблизно такого ж віку, як і Таріс, однакового з ним зросту та статури. І він справді був отруєний, Таріс легко з'ясував це. Ось тільки вчинив таке над собою бідолаха сам, причому надзвичайно цікавим способом. За допомогою тонкої голки він увів собі в кров речовину, яку перед тим купив у якогось дядька. Зілля діяло на мозок і викликало розцвічені яскравими барвами видіння. Тож тепер нещасний повністю перебував у владі своїх фантазій. Порятунку він не хотів, як, втім, не бажав взагалі нічого, окрім своїх снів.
Хвиля злості піднялася в душі Таріса. Як можна жити в такому цікавому, багатому та спокійному світі і так ставитися до себе та інших?! Ентар був безмежно злий на хлопця, на Жеку з Катюхою, на свої штани, які не бажали триматися на талії, на свій живіт, що голосно бурчав від голоду, і на те, що у нього немає грошей, щоб купити собі хоч яку кількість їжі і найнеобхідніший одяг.
- А ну, знімай штани! - гаркнув він таріонською, нахилився до хлопця і рвонув застібку на його поясі. - Якщо у тебе є гроші на отруту, то й одяг собі купиш!
Той, як не дивно, зрозумів його і покірно зняв спочатку черевики, а потім і штани. Черевики Таріс не взяв.
Штани сіли, як влиті, хоч і здалися спочатку тісними. За кілька хвилин Таріс зовсім перестав відчувати їх на собі, настільки зручними вони виявилися.
Втекти з місця злочину ентару не вдалося.
- Толик, Толечко! Синочок! - на освітлений майданчик вибігла немолода жінка.
Таріс ледве встиг пірнути у темряву за контейнер.
Вона скиглила і голосила, намагаючись підняти свого сина та поставити на ноги, але той ніяк не бажав вставати, так і сидів, розгойдуючись і притискаючи до грудей свої черевики з розв'язаними  шнурками. Тоді вона вихопила з сумки переговорний пристрій і стала щось сльозливо казати в нього. Потім стояла і чекала, не даючи Тарісові змоги піти. Через деякий час на майданчик в'їхав чорний воз-автомобіль, з якого вискочив розлючений чоловік. Він, сердито виговорюючи жінці, поставив Толечка на ноги і вже вдвох вони заштовхали його у візок. Автомобіль поїхав, Таріс зітхнув з полегкістю, і намацав у задній кишені якийсь предмет, що заважав йому. Це виявився шкіряний чохол, у якому лежало невелике темне дзеркало на кшталт того, що було в Еліни, книжечка з двома портретами, кілька твердих прямокутників із письменами та малюнками та грошовий папірець номіналом у двадцять гривень. На цю суму можна було придбати пляшку води і буханець хліба. Життя знову набувало сенсу і Таріс попрямував до супермаркету.
Раніше він уже заходив сюди з Жекою, щоб купити хліба. І щоразу, практично від самого порога, за ними йшов охоронець, який уважно спостерігав за всіма їхніми діями. Тепер же вартовий не звернув на нього жодної уваги. Таріс сховав свій заплічник у шафку, взяв кошик, зняв з полиці воду. Охоронець не діяв. Чому? Біля полиць із хлібом на ентара чекав ще більший сюрприз. Обраний хліб треба було покласти в спеціальний мішечок з написом, окремим для кожного виду хліба. Тих  видів там було безліч, а написів Таріс поки що не розрізняв. Йому потрібна була допомога. Поруч вибирали хліб дві молоді жінки.
- Як? Куди хліб? - звернувся він до них.
Дівчата із задоволенням допомогли йому і затрималися поруч, розпитуючи, звідки він.
- Далеко... - відповів Таріс.
- О, Грін піс? - спитала одна, кокетливо торкаючи пальчиком літеру на його майці.
Таріс не зрозумів, але кивнув.
Вони пішли далі, а Таріс попрямував до каси.
Жінка фліртувала з ним, охоронець не помічав, чому? Ще вчора цей світ його ігнорував, а сьогодні прийняв? Що стало причиною? Що змінилося в ньому? Волосся, яке він зібрав у хвіст, бо розчесати було нічим, чи ці штани? Так, одяг, багатий і розкішний, часто покращує ставлення до людей, але ж не протерте до дірок вбрання? Втім, дірок на його брюках не було, вони просто мали дуже зношений вигляд. І це саме по собі було дуже дивно, тому що всі відчуття Таріса стверджували, що вбрання це - нове і не належало нікому, крім попереднього господаря. А користувався той ним не більше кількох годин.