Глава 13

Зазвичай Ліна не тримала таємниць від домашніх, тим більше від діда, який завжди був її першим порадником та критиком. Вони часто обговорювали її роботи ще на стадії задуму. І готові портрети вона насамперед показувала йому. Але тепер їй чомусь не хотілося, щоби дід прознав про Таріса. Може, тому що це не замовлення, а її власне бажання, і взагалі, невідомо, чи хтось купить подібну картину. А може, тому, що Таріс так сильно зацікавив її, а познайомитися з ним ближче не вдалося. Їхня зустріч - просто епізод і, скоріш за все, вона свого загадкового ельфа більше ніколи не побачить. Але у неї залишаться фото. І картина, яку вона обов'язково напише.
Шість знімків із двадцяти трьох вдалися чудово. Це дивно, бо знімала практично  наосліп - занадто яскраве сонце чорнило екран.
Яке у нього обличчя! Цікаве, породисте. Нехай і не рекламний красунчик, але, зразу видно, не звичайного роду-племені. Не надто молодий, років із тридцять, може трохи менше. Очі темно-карі, майже чорні, виразні. А вії ... ммм ніякої фарби не треба! Сама Ліна не любила фарбувати вії і відчайдушно заздрила тим, хто цієї процедури не потребував. Заздрила незалежно від статі, як з'ясувалося.
Волосся чорне, без "діамантового блиску", але і не тьмяне, досить довге, просто зачесане назад. Брови широкі, але не надто. Обличчя виголене настільки ретельно, що шкіра здається абсолютно гладкою, та й на грудях жодної волосини. Руки та ноги, до речі, теж без ознак рослинності. Чи не тому вона його одразу в ельфи записала? І шкіра  дуже цікавого відтінку, золотава, але навіть на обличчі забарвлена рівномірно, жодного ластовиння чи синців під очима, і а ні найменшого натяку на засмагу. Та ні, ось на цій фотці чітко видно, що плечі трохи почервоніли.
Цікаво, звідки він? Виглядає наче  європеєць, але й азіатське щось є. Розріз очей європейський, а вилиці високі, чітко окреслені на видовженому обличчі. Середня Азія? Близький Схід? Південна Європа? А може, він індіанець якийсь? Серед них такі красунчики зустрічаються - не встоїш! Чи це  дивне його  вбрання  з пантелику збиває?
Ліна поставила полотно на мольберт. Олія чи акрил? Але взяла листок та олівець. Нехай буде все за правилами! Спочатку ескіз. Адже це казка! Отже, попрацюємо над сюжетом.

Ліна працює у своїй майстерні.

***

Всю неділю Ліна провела в майстерні. Дідусь її не турбував, думав, напевне, що вона набрала замовлень. Правитель ельфів на картині поступово набував обрисів, як і місто в туманному серпанку за його спиною. У понеділок і вівторок дівчина мчала з роботи, щоб якнайшвидше повернутися у той казковий світ, що створювала на полотні. А в середу вирішила, що картину закінчено. Майже. Володареві не вистачало корони. Декілька мазків пензлем, трохи фарби на кінчику мастихіна і голову намальованого Таріса перехопив обідок жовтого металу з блискучим каменем посередині. Тоненькими штрихами дівчина намітила блакитну спіраль по обидва боки від каменю. Саме так мав виглядати вінець повелителя, щоб пасувати до костюма. Просто і лаконічно. 

***

Скільки днів він уже в цьому світі, п'ять чи шість? Таріс не був впевнений у тому, скільки пролежав непритомний. Можливо, минуло більше однієї доби, бо їсти йому хотілося аж до кольок у шлунку. На вулиці вже стемніло, та голод погнав його на пошуки їжі. Де там цей супермаркет і його сміттєві баки?
Контейнери Таріс знайшов швидко, хоч і бував тут з Катюхою лише один раз. От тільки сьогодні йому не пощастило. Усі ящики виявилися порожніми.
За одним із контейнерів Таріс побачив людину. Чоловік сидів прямо на землі, розгойдувався з боку на бік і тихенько вив. Ще одна жертва отруєння? Потребує допомоги? Таріс підвів страждальця на ноги і ​​потягнув до великих залізних дверей, над якими світився ліхтар. По дорозі мало не загубив свої штани - шнурок, який утримував їх, розв'язався і пропав у темряві.
Чоловік виявився молодим, на вигляд, приблизно такого ж віку, як і Таріс, однакового з ним зросту та статури. І він справді був отруєний, Таріс легко з'ясував це. Ось тільки вчинив таке над собою бідолаха сам, причому надзвичайно цікавим способом. За допомогою тонкої голки він увів собі в кров речовину, яку перед тим купив у якогось дядька. Зілля діяло на мозок і викликало розцвічені яскравими барвами видіння. Тож тепер нещасний повністю перебував у владі своїх фантазій. Порятунку він не хотів, як, втім, не бажав взагалі нічого, окрім своїх снів.
Хвиля злості піднялася в душі Таріса. Як можна жити в такому цікавому, багатому та спокійному світі і так ставитися до себе та інших?! Ентар був безмежно злий на хлопця, на Жеку з Катюхою, на свої штани, які не бажали триматися на талії, на свій живіт, що голосно бурчав від голоду, і на те, що у нього немає грошей, щоб купити собі хоч яку кількість їжі та найнеобхідніший одяг.
- А ну, знімай штани! - гаркнув він таріонською, нахилився до хлопця і рвонув застібку на його поясі. - Якщо у тебе є гроші на отруту, то й одяг собі купиш!
Той, як не дивно, зрозумів його і покірно зняв спочатку черевики, а потім і штани. Черевики Таріс не взяв.
Штани сіли, як влиті, хоч і здалися спочатку тісними. За кілька хвилин Таріс зовсім перестав відчувати їх на собі, настільки зручними вони виявилися.
Втекти з місця злочину ентару не вдалося.
- Толик, Толечко! Синочок! - на освітлений майданчик вибігла немолода жінка.
Таріс ледве встиг пірнути у темряву за контейнер.
Вона скиглила і голосила, намагаючись підняти свого сина та поставити на ноги, але той ніяк не бажав вставати, так і сидів, розгойдуючись і притискаючи до грудей свої черевики з розв'язаними  шнурками. Тоді вона вихопила з сумки переговорний пристрій і стала щось сльозливо казати в нього. Потім стояла і чекала, не даючи Тарісові змоги піти. Через деякий час на майданчик в'їхав чорний воз-автомобіль, з якого вискочив розлючений чоловік. Він, сердито виговорюючи жінці, поставив Толечка на ноги і вже вдвох вони заштовхали його у візок. Автомобіль поїхав, Таріс зітхнув з полегкістю, і намацав у задній кишені якийсь предмет, що заважав йому. Це виявився шкіряний чохол, у якому лежало невелике темне дзеркало на кшталт того, що було в Еліни, книжечка з двома портретами, кілька твердих прямокутників з письменами та малюнками та грошовий папірець номіналом у двадцять гривень. На цю суму можна було придбати пляшку води і буханець хліба. Життя знову набувало сенсу і Таріс попрямував до супермаркету.
Раніше він уже заходив сюди з Жекою, щоб купити хліба. І щоразу, практично від самого порога, за ними йшов охоронець, який уважно спостерігав за всіма їхніми діями. Тепер же вартовий не звернув на нового відвідувача жодної уваги. Таріс сховав свій заплічник у шафку, взяв кошик, зняв з полиці воду. Охоронець не діяв. Чому? Біля полиць із хлібом на ентара чекав ще більший сюрприз. Обраний хліб треба було покласти в спеціальний мішечок з написом, окремим для кожного виду хліба. Тих  видів там було безліч, а написів Таріс поки що не розрізняв. Йому потрібна була допомога. Поруч вибирали хліб дві молоді жінки.
- Як? Куди хліб? - звернувся він до них.
Дівчата із задоволенням допомогли йому і затрималися поруч, розпитуючи, звідки він.
- Далеко... - відповів Таріс.
- О, Грін піс? - спитала одна, кокетливо торкаючи пальчиком літеру на його майці.
Таріс не зрозумів, але кивнув.
Вони пішли далі, а Таріс попрямував до каси.
Жінка фліртувала з ним, охоронець не помічав, чому? Ще вчора цей світ його ігнорував, а сьогодні прийняв? Що стало причиною? Що змінилося в ньому? Волосся, яке він зібрав у хвіст, бо розчесати було нічим, чи ці штани? Так, одяг, багатий і розкішний, часто покращує ставлення до людей, але ж не протерте до дірок вбрання? Втім, дірок на його брюках не було, вони просто мали дуже зношений вигляд. І це саме по собі було дуже дивно, тому що всі відчуття Таріса стверджували, що вбрання це - нове і не належало нікому, крім попереднього господаря. А користувався той ним не більше кількох годин.