Глава 10

Частина друга
Нелегал

Відкриваючи перехід, Таріс знав, що має пройти по лезу між життям та смертю. Як саме це станеться він гадки не мав - у всіх мандрівників це траплялося по-різному, але все ж сподівався, що матиме можливість зорієнтуватися, і крок,  відокремлюючий його від рідного світу, не стане останнім у житті.
Ентар сповнився рішучістю і  зробив цей крок. І одразу ж крижаний жах скував його тіло, не даючи навіть дихнути. 
Прямісінько на нього, з неймовірним ревом і гуркотом, мчав величезний монстр. Яскраве, блискуче око чудовиська засліпило, крижаний подих обдав різкою хвилею.
Саме подув холодного вітру привів Таріса до тями і дозволив відскочити убік, дивом не зачепивши  довгої сріблястої стрічки, однієї з двох, що обмежували шлях цього чужосвітного створіння. Таріс не встояв на ногах, впав на спину і  боляче вдарився потилицею об гострі дрібні камінці, що лежали купою на землі. А над його головою, з брязкотом і гуркотом, дуже швидко, продовжував рухатися  металевий монстр. Час збігав, минуло вже кілька хвилин, а це, як Таріс вже зрозумів, творіння рук людських не закінчувалося. Ентар наче мертвий лежав на холодних камінцях, він усвідомив - якщо не ворушитиметься, то чудовисько його не зачепить.
На той час, коли металевий змій  блиснувши двома червоними очима на хвості, заховався у пітьмі, Таріс впорався зі своїм страхом і встиг зупинити кровотечу з рани на потилиці.
Казала ж маленька ф'ямма - бери, Тарісе, шолом, знадобиться! А  він поклався на досвід попередніх мандрівників, які стверджували, що відсутність у першопрохідця шолома  завжди на користь, бо демонструє аборигенам мирні наміри. Наскільки це поєднувалося з наявністю у нього ж зброї, Таріс тоді не замислився, а тепер міг лише дивуватися з такої очевидної дурості. Голова боліла, на потилиці набиралася величезна гуля, волосся злиплося від крові. От така жертва. Та добре, що живий!
Таріс підвівся і озирнувся. Як тут темно! Цей  світ  нічим не освітлюється вночі? Ніхто з попередників про таке не згадував. У яке дивне місце він потрапив! Лише п'ять мерехтливих зірок десь вдалечині дозволяли ледь-ледь розгледіти рівні балки, покладені на насип з гострого щебеню. Саме поверх цих балок зміїлися ті дві сріблясті стрічки за які чіплявся монстр. Поруч, паралельно першому, йшов такий самий другий шлях.
Отакої! Та це ж дорога! 

Таріс і залізний монстр.

Готуючись до подорожі, Таріс гадав, що було би добре опинитися десь на жвавій дорозі, бажано біля великого міста. Тоді ці лампи вдалині, що, місто? Обережно, Тарісе! Схоже, цей світ готовий виконувати усі  твої забаганки. Ось тільки... що вимагатиме натомість?
Металеве чудовисько відкотилося вдалечінь. Шум від нього поступово затих, а потім знову почав наростати. Невже повертається? Іде сусіднім шляхом? 
Проходження зустрічного потягу Таріс спостерігав із лісосмуги.

***

До світанку, навіть незважаючи на темряву, він устиг побачити багато цікавого і зробити кілька вражаючих висновків. 
По-перше, цей світ знався з електрикою і широко використовував її. Залізні монстри живилися електричною енергією яку отримували з дротів, натягнутих над дорогою. Іноді між дротами і чудовиськом виникав розряд, освітлюючи все навколо білим сяйвом. Світильники вдалечині теж були явно електричними.
По-друге, населяло цей світ безліч люду. Чудовиська, що пролітали повз мандрівника були двох типів: важкі, вантажні, з величезними возами і бочками, та інші, призначені явно для людей, бо мали багато освітлених вікон.  Монстри з вікнами слідували один за одним, їх було так багато, що важко було навіть уявити, яку кількість населення вони обслуговують. Адже не всі одночасно сідають у них і кудись їдуть?
Третій висновок, зроблений Тарісом, свідчив, що аборигени можуть спілкуватися один з одним на відстані, причому не ментально, а голосом. 
Через деякий час після того, як Таріс отаборився у кущах, з боку “міста” з'явилася людина, охоронець дороги, напевно. В руках у нього був світильник, що випускав яскравий білий промінь. Охоронець уважно оглядав шлях, саме той, де Таріс мало не зіткнувся з монстром. Кров на камінні він побачив. Уважно оглянув усе навколо, ковзнув променем по посадці, змусивши Таріса прихилити голову, потім дістав якийсь предмет і промовив у нього кілька слів. Вислухав відповідь, що голосно пролунала в тиші, і пішов геть, помахуючи своїм променем.
На тлі перших трьох висновків четвертий був зовсім не вражаючим - у світі, який Таріс мав підкорити, панував початок року, період бурхливого цвітіння дерев.
Щойно зайнявся світанок, Таріс привів себе до ладу. Адже, закривавлений чужинець, що виліз казна-звідки, не зовсім те, що місцеві мешканці мріють побачити зранку-раненько. Набряк на потилиці вдалося прибрати швидко. Ще й зігрівся при тому завдяки ментальним зусиллям. Ніч-бо була дуже холодною, неначе на Південних Островах. Те, що одяг таріонського воїна не підходить до місцевих реалій, Таріс уже зрозумів. Чоловік, охоронець дороги, якого ентар бачив уночі, був одягнений зовсім інакше – у штани та куртку, які майже повністю закривали його тіло. Неприкритими залишалися тільки голова і кисті рук. Напевне, в такому кліматі це виправдано. Отже, найперше, що треба зробити, це роздобути відповідний одяг.
Практично весь свій запас води Таріс використав, щоби промити волосся від крові. Наскільки добре це вийшло, оцінити було важко - дзеркала у нього не було. Але якщо якісь сліди і залишилися, то на чорному волоссі вони не такі вже й помітні. Тож Таріс, чи не вперше у житті, втішився з того, що не народився золотоволосим красунчиком, як Кейтар. Рана на голові швидко затягнулася. Це ж треба, така маленька, з ніготь величиною, а стільки крові натекло… Добре, що ф'ямма підстригла його перед подорожжю, залишивши волосся завдовжки тільки  до плечей.
Коли зійшло сонце, Таріс прожував жменю в'яленого м'яса, що мав у запасі, випив останній ковток води з фляги і пішов туди, де вночі бачив п'ять мерехтливих зірок.