Глава 10

Частина друга
Нелегал

Відкриваючи перехід, Таріс знав, що має пройти по лезу між життям і смертю. Як саме це станеться, він гадки не мав — у всіх мандрівників це траплялося по-різному, але все ж сподівався, що матиме можливість зорієнтуватися, і крок, що відокремлює його від рідного світу, не стане останнім у житті.

Ентар сповнився рішучості й зробив цей крок. І одразу ж крижаний жах скував його тіло, не даючи навіть дихнути.

Прямісінько на нього, з неймовірним ревом і гуркотом, мчав величезний монстр. Яскраве, блискуче око чудовиська засліпило, крижаний подих обдав різкою хвилею.

Саме подув холодного вітру привів Таріса до тями і дозволив відскочити вбік, дивом не зачепивши довгої сріблястої стрічки — однієї з двох, що обмежували шлях цього чужосвітного створіння. Таріс не встояв на ногах, упав на спину і боляче вдарився потилицею об гострі дрібні камінці, що лежали купою на землі. А над його головою, з брязкотом і гуркотом, дуже швидко продовжував рухатися металевий монстр. Час минав — минуло вже кілька хвилин, а це, як Таріс уже зрозумів, творіння рук людських не закінчувалося. Ентар, мов мертвий, лежав на холодних камінцях. Він усвідомив: якщо не ворушитиметься, то чудовисько його не зачепить.

На той час, коли металевий змій, блиснувши двома червоними очима на хвості, заховався у пітьмі, Таріс упорався зі своїм страхом і встиг зупинити кровотечу з рани на потилиці.

Казала ж маленька ф’ямма — бери, Тарісе, шолом, знадобиться! А він поклався на досвід попередніх мандрівників, які стверджували, що відсутність у першопрохідця шолома завжди на користь, бо демонструє аборигенам мирні наміри. Наскільки це поєднувалося з наявністю у нього ж зброї, Таріс тоді не замислився, а тепер міг лише дивуватися з такої очевидної дурості. Голова боліла, на потилиці набиралася величезна гуля, волосся злиплося від крові. От така жертва. Та добре, що живий!

Таріс підвівся і озирнувся. Як тут темно! Невже цей світ нічим не освітлюється вночі? Ніхто з попередників про таке не згадував. Нічне світило вважалося невід'ємним атрибутом будь-якої населеної планети. Це ж у яке дивне місце він потрапив? Лише п’ять мерехтливих вогників десь у далині дозволяли ледь-ледь розгледіти рівні балки, покладені на насип з гострого щебеню. Саме поверх цих балок зміїлися ті дві сріблясті стрічки, за які чіплявся монстр. Поруч, паралельно першому, йшов такий самий другий шлях.

Отакої! Та це ж дорога!

Таріс і залізний монстр. 

Готуючись до подорожі, Таріс гадав, що було б добре опинитися десь на жвавій дорозі, бажано біля великого міста. Тоді ці лампи вдалині — що, місто? Обережно, Тарісе! Схоже, цей світ готовий виконувати усі твої забаганки. Ось тільки… що вимагатиме натомість?

Металеве чудовисько відкотилося вдалечінь. Шум від нього поступово затих, а потім знову почав наростати. Невже повертається? Іде сусіднім шляхом?

Проходження зустрічного потяга Таріс спостерігав із лісосмуги.

***

До світанку, навіть незважаючи на темряву, він устиг побачити багато цікавого і зробити кілька вражаючих висновків.

По-перше, цей світ знався на електриці і широко використовував її. Залізні монстри живилися електричною енергією, яку отримували з дротів, натягнутих над дорогою. Іноді між дротами і чудовиськом виникав розряд, освітлюючи все навколо білим сяйвом. Світильники вдалині теж були явно електричними.

По-друге, цей світ населяло безліч люду. Чудовиська, що пролітали повз мандрівника, були двох типів: важкі, вантажні, з величезними возами і бочками, та інші, призначені явно для людей, бо мали багато освітлених вікон. Монстри з вікнами слідували один за одним — їх було так багато, що важко було навіть уявити, яку кількість населення вони обслуговують. Адже не всі

одночасно сідають у них і кудись їдуть?

Третій висновок, зроблений Тарісом, свідчив, що аборигени можуть спілкуватися один з одним на відстані, причому не ментально, а голосом.

Через деякий час після того, як Таріс отаборився у кущах, з боку «міста» з’явилася людина — охоронець дороги, напевно. В руках у нього був світильник, що випускав яскравий білий промінь. Охоронець уважно оглядав шлях — саме той, де Таріс мало не зіткнувся з монстром. Кров на камінні він побачив. Уважно оглянув усе навколо, ковзнув променем по посадці, змусивши Таріса прихилити голову, потім дістав якийсь предмет і промовив у нього кілька слів. Вислухав відповідь, що голосно пролунала в тиші, і пішов геть, помахуючи своїм променем.

На тлі перших трьох висновків четвертий був зовсім не вражаючим — у світі, який Таріс мав підкорити, панував початок року, період бурхливого цвітіння дерев.

Щойно зайнявся світанок, Таріс привів себе до ладу. Адже закривавлений чужинець, що виліз казна-звідки, — не зовсім те, що місцеві мешканці мріють побачити зранку-раненько. Набряк на потилиці вдалося прибрати швидко. Ще й зігрівся при тому завдяки ментальним зусиллям. Ніч-бо була дуже холодною, неначе на Південних Островах. Те, що одяг таріонського воїна не підходить до місцевих реалій, Таріс уже зрозумів. Чоловік, охоронець дороги, був одягнений зовсім інакше — у штани та куртку, які майже повністю закривали його тіло. Неприкритими залишалися тільки голова і кисті рук. Напевне, в такому кліматі це виправдано. Отже, найперше, що треба зробити, — це роздобути відповідний одяг.

Практично весь свій запас води Таріс використав, щоб промити волосся від крові. Наскільки добре це вийшло, оцінити було важко — дзеркала у нього не було. Але якщо якісь сліди і залишилися, то на чорному волоссі вони не такі вже й помітні. Тож Таріс чи не вперше у житті втішився з того, що не народився золотоволосим красунчиком, як Кейтар. Рана на голові швидко затягнулася. Це ж треба, така маленька, з ніготь величиною, а стільки крові натекло… Добре, що ф’ямма підстригла його перед подорожжю, залишивши волосся завдовжки тільки до плечей.