Глава 8

Двадцять п’ятий день народження знаменував для випускників Колиски повну зрілість і ніколи не був святом — скоріше іспитом. Зазвичай це було важке, часом смертельне випробування — екзамен не лише для студіозусів, але й для їхніх вчителів.

Тільки для глядачів, що зранку розсілися на сходах, вирубаних на високому скелястому березі Драконової бухти, це була розвага. Не для всіх, звісно. Лотар-он чудово усвідомлює небезпеку, хоча сам такого випробування не проходив. Тіері поруч із ним також нервує. Сьогодні вона на диво тихо поводиться, і не важко помітити, що зграйка строкато вдягнених жінок, які розташувалися неподалік і голосно гомонять, дратує її. Ентар Го Ерр з почетом зайняли відведені їм місця. Він також мовчазний. Кейтар — його єдиний спадкоємець, власних дітей у Ррідона немає, тож він уболіває за небожа. Мудріший Тонар теж прийшов, хоча зазвичай таких заходів не відвідує. Ну і, звичайно, Айкит, Гайяна та Люсь — маленька пташка — прийшли підтримати своїх хлопців.

Люсьяні вже чотирнадцять — саме час показати її можливим кандидатам у наречені. Таріс одягає її, як справжню ентару, і на прикраси грошей не шкодує. Нехай дивляться. Через п’ять років він обере для неї найдостойнішого з можливих чоловіків.

Вальтен розташувався трохи осторонь. Нинішній день — це іспит і для нього теж. Воїн ще раз окинув поглядом глядачів і звернув очі на затоку. Він зробив усе можливе, щоб підготувати Гайсара, Кейтара і Таріса до сьогоднішнього показового бою. Тепер справа за ними.

Драконова бухта була досить великою затокою, береги якої оточували високі скелі, пронизані печерами різної довжини. У цих гротах гніздилися морські дракони — величезні дводишні тварини. І тільки тут, під час відпливу, людина могла вполювати чудовисько без ризику втопитися.

Цей день для битви обрали недарма. Зазвичай раз на два-три дні дракони покидали свою домівку — вирушали у відкрите море на полювання. У печерах залишався лише молодняк і, можливо, один-два дорослих звіра, які оберігали кладки. Мисливцеві потрібно було виманити дракона з печери, використовуючи будь-який доступний метод — крик, брязкіт зброї, ментальний поклик, — а потім вбити його, по можливості не пошкодивши дорогоцінну шкіру.

Першим битися випало Кейтару. Він легко виманив своїх жертв на відкритий простір. Варто було лише постукати мечем по щиту, як з найближчої нори вискочили дві молоді цікаві зміючки — дрібні, кожна не більша за корову. Кейтара вони сприйняли за іграшку: стрибали на нього і відразу ж відступали, намагаючись звалити з ніг, а він затіяв із ними бойовий танець. Глядачі оцінили красу бою та вітали ентара захопленими криками. Кейтар легко подолав обох дракончиків, але лише тоді, коли досхочу награвся.

Коли здобич спадкоємця підняли нагору, а хвилювання на трибунах трохи вляглося, у затоку спустився Гайсар. Він не мав при собі щита — лише короткий меч, призначений для ближнього бою.

Гайсар трохи постояв на мілині, озираючись, потім, дзвінко шльопаючи по воді, підійшов до входу в одну з печер і пронизливо свиснув. Відійшов, прийняв бойову стійку і завмер в очікуванні. Незабаром з печери з’явився дракон — молодий, яскраво забарвлений самець, набагато більший, ніж Кейтарові трофеї. Він гратися не бажав і одразу кинувся в атаку. Гайсар кілька разів ухилився, а потім кинувся до монстра і, дочекавшись, коли той підведеться для наступної атаки, встромив меча просто йому в груди. Там, між грудною та черевною пластинами кістяка, у дракона було найвразливіше місце. Клинок увійшов у тіло тварини по самісіньку рукоять, що свідчило про неабияку силу Гайсара, але це створило йому пастку. Якби мисливець не встиг відскочити вбік, драконяча туша розплющила б його. Тож у результаті Гайсар залишився без зброї, що для воїна неприпустимо. І все ж він переміг — зумів полоскотати нерви глядачам, ще й здобич одержав більшу, ніж у спадкоємця. Щоб підняти мертву потвору на берег, знадобилося аж чотири лебідки і більше двох годин часу.

Після цього у води Драконової бухти ступив Таріс.

— У нього залишилося мало часу, скоро почнеться приплив, а з припливом повернуться дракони, — прошепотіла Люсьяна.

— Він впорається! — так само тихо відповів Айкит.

— А раптом там, унизу, більше нікого не лишилося? А якщо Кейтар та Гайсар уже всіх вбили? — не могла заспокоїтися дівчинка.

— Подивимося, — мудріший, якщо й хвилювався, нічим цього не виказував.

Таріс зайшов у воду набагато глибше, ніж його попередники. Зупинився він приблизно на середині бухти. Вода тут сягала йому вище колін. Полотнище халі швидко просочилося вологою і щільно обліпило ноги воїна. Жінки, що сиділи поруч із Тіері, знайшли це смішним. Довелося Лотару цикнути на них.

Через слабкість власного зору правитель не зміг достатньою мірою оцінити звитяги улюбленого сина, а на ментальному рівні танець Кейтара не справляв яскравого враження. Лотар прийняв на віру захоплення дружини та інших глядачів, але все ж хотів би сам усе побачити, дізнатися, відчути причетність до дійства, яке було йому недоступне.

Дивно, але бій Гайсара, невизнаного сина, Лотар відчув так, наче стояв поруч. Він чув поклик, який Гайсар спрямував у печеру, знав, куди треба бити, і мало не застогнав від досади, коли тому довелося терміново обирати —  витягати меча, чи мерщій тікати, щоб не привалило.

Тепер у Драконовій бухті стояв Таріс. Син, народження якого він не чекав, чиєї матері майже не пам’ятав, якого так і не зміг полюбити, бо це властиво більшості чоловіків — їм легко любити дітей лише від коханих жінок, а обтяжувати себе почуттями до несподіваних чад вони не бажають. І все ж Таріс був цікавий правителю. Цей син умів дивувати — неординарними вчинками, зухвалими рішеннями, несподіваними успіхами. Його бій Лотар пропустити не хотів, тим більше що відчував усе так, наче сам стояв там, у воді, в мокрому халі.

Таріс не квапився: обернувся навколо себе, обвів поглядом усі печери і завмер, уп’явшись очима в нору з найбільшим входом. Декілька хвилин нічого не відбувалося. Глядачі почали виявляти нетерпіння. Хтось навіть свиснув, адже багато хто звернув увагу, що правителю нецікаво — він сидить із заплющеними очима. Лотар різким порухом руки припинив шум.