Глава 8

Двадцять п'ятий день народження знаменував для випускників Колиски повну зрілість і ніколи не був святом, скоріш іспитом. Зазвичай це було важке, часом смертельне випробування, екзамен  не лише для студіозусів, але й для їхніх вчителів. Тільки для глядачів, що зранку розсілися на сходах, вирубаних на високому скелястому березі Драконової затоки, це розвага. Не для всіх, звісно. Лотар  он чудово усвідомлює небезпеку, хоча сам такого випробування не проходив. Тіері поруч із ним також нервує. Сьогодні вона на диво тихо поводиться і не важко помітити, що зграйка строкато одягнених жінок, що  розташувалися неподалік і голосно гомонять, дратує її. Ентар Го Ерр зі свитою зайняли відведені їм місця. Цей пан також мовчазний. Кейтар - його єдиний спадкоємець, своїх дітей у Ррідона немає, тож він вболіває за небожа. Мудріший Тонар теж прийшов, хоча зазвичай таких заходів не відвідує. Ну і, звичайно, Айкит, Гайяна та Люсь, маленька пташка, прийшли підтримати своїх хлопців. Люсьяні вже чотирнадцять, саме час показати її можливим кандидатам у наречені. Таріс одягає її, як справжню ентару, і на прикраси грошей не шкодує. Нехай дивляться. Через п'ять років він обере для неї найдостойнішого із можливих чоловіків. Вальтен розташувався трохи осторонь. Нинішній день це іспит і для нього теж.  Воїн ще раз окинув поглядом глядачів і звернув очі на затоку. Він зробив усе можливе, щоб підготувати Гайсара, Кейтара і Таріса до сьогоднішнього показового бою. Тепер справа за ними.
Драконова бухта була досить великою затокою, береги якої оточували високі скелі, пронизані печерами різної довжини. У цих гротах гніздилися морські дракони - величезні дводишні тварини. І тільки тут, під час відливу, людина могла вполювати чудовисько без ризику втопитися.
Цей день для битви обрали недарма. Зазвичай, раз на два-три дні дракони покидали свою домівку - йшли з бухти у відкрите море, на полювання. У печерах залишався лише молодняк і, можливо, один-два дорослих звіра, які оберігали кладки. Мисливцеві потрібно було виманити дракона з печери, використовуючи будь-який доступний метод - крик, брязкання зброєю, ментальний поклик, а потім убити його, по можливості не пошкодивши дорогоцінну шкіру.
Першим битися випало Кейтару. Він легко виманив своїх жертв на відкритий простір. Варто було лише постукати мечем по щиту, як з найближчої нори вискочили дві молоді цікаві зміючки, дрібні, кожна не більша за корову. Кейтара вони сприйняли за іграшку, стрибали на нього і відразу ж відступали, намагаючись звалити з ніг, а він затіяв із ними бойовий танець. Глядачі оцінили красу бою та вітали ентара захопленими криками. Кейтар легко подолав обох дракончиків, але тільки тоді, коли досхочу награвся.
Коли здобич спадкоємця підняли нагору, а хвилювання на трибунах трохи вляглося, у затоку спустився Гайсар. Він не мав при собі щита, лише короткий меч, призначений для ближнього бою.
Гайсар трошки постояв на мілині, озираючись, потім, дзвінко шльопаючи по воді, підійшов до входу в одну з печер і пронизливо свиснув. Відійшов від діри, прийняв бойову стойку і завмер в очікуванні. Незабаром з печери з'явився дракон. Молодий, яскраво забарвлений самець, набагато більший, аніж Кейтарові трофеї. Він гратися не бажав і одразу кинувся в атаку. Гайсар кілька разів ухилився, а потім кинувся до монстра і, діждавши, коли той підведеться для наступної атаки, встромив меча прямісінько йому в груди. Там, між грудною та черевною пластинами кістяка у дракона було найвразливіше місце.  Клинок увійшов в тіло тварини по самісіньку  рукоять, що свідчило про неабияку силу Гайсара, але це створило йому пастку. Якби мисливець не встиг відскочити вбік, драконова туша розплющила  б його. Тож в результаті Гайсар залишився без зброї, що для воїна неприпустимо. І все таки він переміг, зумів полоскотати нерви глядачам, ще й здобич одержав більшу, ніж у спадкоємця. Щоб підняти мертву потвору на берег, знадобилося аж чотири лебідки і більше двох годин часу. Після цього у води Драконячої затоки ступив Таріс.
- У нього залишилось мало часу, скоро почнеться приплив, а з припливом повернуться дракони, - прошепотіла Люсьяна.
- Він упорається! - так само тихо відповів Айкит.
- А раптом там, унизу, більше нікого не лишилося? А якщо Кейтар та Гайсар уже всіх вбили? - Не могла заспокоїтися дівчинка.
- Подивимося, - мудріший, якщо й переживав, то хвилювання свого нічим не видав.
Таріс зайшов у воду набагато глибше, ніж його попередники. Зупинився він приблизно на середині бухти. Вода тут досягала йому вище колін. Полотнище халі швидко просочилося вологою і щільно обліпило ноги воїна. Жінки, що сиділи поруч із Тіері, знайшли це смішним. Довелося Лотару цикнути на них.
Через слабкість власного зору правитель не зміг достатньою мірою оцінити звитяги улюбленого сина, а на ментальному рівні танець Кейтара не справляв яскравого враження. Лотар прийняв на віру захоплення дружини та інших глядачів, але все ж таки хотів би сам усе побачити, дізнатися, відчути причетність до дійства, яке було йому не доступне. Дивно, але бій Гайсара, невизнаного сина, Лотар відчув так, наче стояв поруч. Він чув поклик, що його Гайсар направив  у печеру, знав куди треба бити і мало не застогнав від досади, коли Гайсарові довелося терміново вибирати - або витягати меча, або тікати, щоб не привалило.
Тепер у Драконячій бухті стояв Таріс. Син, народження якого він не чекав, чиєї матері практично не пам'ятав, якого так і не зміг полюбити, бо це властиво більшості чоловіків - їм легко любити дітей тільки від коханих жінок, а обтяжувати себе почуттями до несподіваних чад вони не бажають. І все ж таки Таріс був цікавий правителю. Цей син умів дивувати неординарними вчинками, зухвалими рішеннями, несподіваними успіхами. Його бій Лотар пропустити не хотів, тим більше, що відчував усе так, начебто сам стояв там, у воді, у мокрому халі.
Таріс не квапився: обернувся навколо себе, обвів поглядом усі печери і завмер, уп'явшись очима в нору з найбільшим входом. Декілька хвилин взагалі нічого не відбувалося. Глядачі почали виявляти нетерпіння. Хтось навіть свиснув, адже багато хто звернув увагу на те, що правителю не цікаво - він сидить із заплющеними очима. Лотар різким порухом руки припинив шум. У цей момент з печери висунулася голова дракона. Велика стара самка повільно виповзала на білий світ. Таріс, не відриваючи очей від її морди, почав неквапливо розгойдуватися з боку на бік. З місця він так і не зрушив. Дракониха повзла, погойдуючись в унісон із його рухами. Голова її майже досягла Таріса, коли хвіст тільки-но з'явився з печери. Вона була величезна!
Так само, дивлячись їй в очі, Таріс опустився рачки, по шию занурившись у воду. Дракониха разом із ним повільно лягла на дно. Раптом хвиля тремтіння прокотилася могутнім тілом, голова тварини, досі піднесена, ляснула по воді поруч з ентаром. Він швидко встав і встромив клинок у драконяче око.
Лотар був вражений. Таріс узяв звіра під контроль, коли той ще перебував у печері, а потім виманив на відкритий простір і просто-напросто  наказав померти! Клинок у око був лише даниною умовностям. Звичайною зброєю такого дракона не здолав би ніхто! Напевне, Лотар зміг би повторити цей бій з тим самим результатом, тільки він мав великий сумнів, що впорався би без тара. Тарісу ж підсилювач не знадобився.
Лотар багато побачив і дізнався цього дня. Тепер правителю належало вирішити найважливіше питання у своєму житті - кому віддавати владу, коли настане час іти, улюбленому синові, чи найсильнішому?
Таріс уже піднімався нагору, а навколо Лотара вчинився хаос. Щонайменше десять свідків, усі сильні менталісти, включаючи мудріших, зрозуміли, що саме відбулося в затоці, решту ж обурила така легка перемога.
- Ми не можемо зарахувати йому цей бій, – кричав Ррідон. - Дракониха була занадто старою, вона здохла сама!
- Ні! – відказав Лотар. - Таріс переміг чесно. До того ж єдиним можливим шляхом! Ця тварина була занадто могутньою для звичайного меча. Подолати її можна було тільки ментально. Шкода, Ррідоне, що ти не здатний цього зрозуміти.
- Та де йому, - буркнув поруч мудріший Тонар. - Це ж Го Ерр, він як був бовдуром, так і лишився!
Ось хто-хто не відчував жодного трепету перед ентарами, то це старий вчитель.
А з іншого боку журився начальник варти:
- Зорі Небесні! Як же ми піднімемо це чудовисько, та ще й за такий короткий час?
До припливу залишалося не більше години.
Це питання вирішив Таріс:
- Не треба піднімати. Сьогодні мені знадобляться лише плавники і два великі клапті шкіри з обох боків. Рогові нарости з голови можна буде спиляти пізніше, нічого з ними не трапиться, навіть якщо родичі на той час обгризуть усю тушу.
Зі шкіри дракона Таріс зробить собі халі, таке як у Вальтена, і, можливо, плащ. А плавники підуть на райдужні віяла – мрію кожної жінки. Нехай буде одне для Люсьяни, одне для матінки, іще одне – для тієї, мініатюрної, у блакитній ковдрі, що передбачила колись Хранителька, а останній – для дочки, яку кохана неодмінно подарує йому в майбутньому.