Глава 7

Цілительство, просторова менталістика, бойові мистецтва, виживання в екстремальних умовах... Айкит гадки не мав, що може знадобитися в подорожі, тому і намагався увіпхнути в Таріса якнайбільше всіляких знань. При цьому і вчитель, і учень з великою увагою продовжували  вивчати звіти попередників.
Поза Таріоном існувало безліч світів, двічі потрапити у той самий було майже нереально.  І все ж таке траплялося. Кілька разів мандрівники виходили  у світ, про який звітували попередники. Звався він Ченовою, там побувало кілька таріонців. Але, зазвичай, світи були різними і кардинально відмінними один від одного. Деякі були спекотними, інші холодними, майже крижаними. Бували вкриті непрохідними вологими лісами, або сухими гарячими пісками. Зустрічалися дуже схожі на Таріон, з великими та малими островами, розкиданими в океані, а траплялися і безводні, вкриті нескінченним суходолом, з величезними горами  та неймовірно високими деревами, на яких замість листя росли голки. Якісь світи були густо заселені, інші - безлюдні.
Мешканці у населених світах відрізнялися мовою, культурою, рівнем розвитку, та навіть кольором шкіри. Деякі були настільки незвичайні, що, якби не малюнки і найдокладніші описи, таке й уявити було би важко.
Таріса дуже зацікавили чорношкірі люди в одному зі світів, клімат у якому був дуже схожий на таріонський. Вони відрізнялися високим зростом, любили яскраві шати, носили безліч прикрас, розмальовували візерунками свої тіла і будинки. Світлошкірий ентар видався їм таким же дивним, як і вони йому. Він  із цікавістю споглядав за життям  цього народу аж поки не зрозумів, що вони їдять собі подібних. Місія цього мандрівника завершилася дуже швидко - він накивав п'ятами із селища, заблукав у вологому лісі повному хижих звірів і врешті повернувся додому, бо людожери вистежили його. Свої чудові малюнки він створював  вже на Таріоні.
Наступний мандрівник також потрапив до чорношкірих, але  зовсім інших. Цей світ практично не мав води і його мешканцям доводилося видобувати її з неймовірними труднощами. Можливо тому вони мали карликовий зріст і примітивну культуру. Зате були хорошими мисливцями, жили в чистих хатинах і виявилися дуже привітними.
У холодному засніженому світі жили люди, які ніколи не знімали звіриних шкур. Хатини будували  зі снігу та льоду, ловили рибу та полювали на великих морських тварин. Зі шкіри цих же тварин робили човни, на яких без страху виходили у своє суворе крижане море. Вони були б раді, якби першопроходець залишився з ними назавжди і навіть запропонували йому одружитися, але він, зрозуміло, повернувся додому.
Вважалося великим успіхом, якщо мандрівник потрапляв у світ, населений людьми, близькими за розвитком до таріонців. З таких подорожей приносили багато нового та цікавого. Окрім Ченови, Тарісу  запам'яталися звіти про Остерію, Гребритан і Норвей. Звідти на Таріон потрапило безліч технічних та культурних новинок. Так Гребритан прославився своїм ровіром, який став найпопулярнішим видом транспорту серед простих таріонців. А  з Норвею на Таріон потрапила вогнепальна зброя, страшна за своєю силою. Вона теж стала дуже "популярною", тому і була офіційно заборонена правителями усіх Дев'яти Домів. Проте,  викорінити її так і не вдалося, незважаючи на те, що ментальна заборона регулярно підкріплювалася через тар. З Остерії Таріон отримав дуже цікаву і просту систему запису музичних знаків, зразки чудової музики та кілька музичних інструментів, які миттєво вписалися у таріонську культуру.

***

Люсьяна швидко призвичаїлася до нових умов. Вона виявилась дуже вправною і кмітливою, Гайяна нахвалитися нею не могла. Матінка взяла на себе турботу про дівчинку, і здається, знайшла в цьому сенс життя. Люсь замінила їм із Вальтеном дочку, про яку вони так довго мріяли.
Таріс не мав часу займатися вихованкою, але знав, що матінка вчить її вишивати і готувати, Вальтен бере на заняття з молодшими сколярами, показав як плести рибальську сітку і навчив в'язати складні мисливські вузли, а з Гайсаром вони щодня займаються арифметикою. Все це Люсьяна оповідала своєму тоєві [опікуну] по дорозі з притулку Янізи додому. Кожен день вона продовжувала бігати туди і допомагати знедоленим. Увечері, повертаючись із університету,  Таріс зазирав у притулок і неодмінно зустрічав там свою ф'ямму. Про Кейтара вона, здається, забула, та й він намагався не потрапляти їй на очі. А от нові друзі у неї з'явилися - два шляхетних хлопчика, учні мудрішого Тонара, які робили у навчанні свої перші кроки. Таріс тишком-нишком підгледів за цією трійцею і задумався. Ідея, яка спала йому на думку  була настільки зухвалою, що він не ризикнув озвучити її навіть Айкиту. Але до Тонара пішов, тільки-но зміг викроїти вільну хвилинку.
- Мудріший, - звернувся він до свого першого вчителя, - знаю, що ти найкращий у своїй справі, тому прошу про допомогу саме тебе! Візьми у навчання мою ф'ямму. Вона дуже здібна, а я вельми  зайнятий і не можу приділити їй достатньо уваги. Ти  ж зумієш зробити з Люсьяни гідну дружину для будь-якого шляхетного пана!
Старий учитель сидів, підперши голову рукою і мовчки дивився на цього  вільнодумця, який анітрохи не змінився за ті п'ятнадцять років, що мудріший знав його.
- Гадаю, ентаре, тобі відомо, що жінки ніколи не вчилися в нашому університеті? - спитав Тонар.
Питання було риторичним і не вимагало відповіді.
- Думаю також, – продовжував старий, – що відмовляти тобі безглуздо. Ти ж дійдеш до Великої Зоряної Матері, але все одно досягнеш мети!
Таріс злегка всміхнувся, і схилився у вдячному уклоні. Тонар був задоволений. Добре вихований ентар ніколи не забуває, що він лише сколяр перед своїм учителем!
- Приводь завтра своє дівчисько, - проворкотів він. - Читати навчу, а далі подивимось, як впорається.

***

Так минуло чотири роки. Таріс напружено вчився, але не почувався навіть близько готовим до подорожі. Він знав, що саме внутрішнє відчуття має породити у ньому впевненість в успішності переходу. Інакше на нього чекає смерть. 
Зі смертю стикнулися всі, без винятку, першопрохідці. Вони  яскраво описували все, що з ними трапилося, і не приховували того як їм вдалося уникнути загибелі. Ось тільки Таріс мав великий сумнів, що їхні сповіді чимось зарадять йому. Справа в тому, що ситуації, які виникали під час переходу, жодного разу не повторювалися, відповідно, і сторонній досвід нікому не міг знадобитися.
Впускаючи чужинця на свою територію, кожен світ вимагав жертву. Один ентар, подолавши Межу, опинився у бурхливому морі. Він насилу розгледів далекий берег і ледь зміг доплисти до нього. Для цього йому довелося позбутися усіх своїх речей, зброї і навіть одягу. Інший опинився у гущі бою і одразу ж був поранений. Ще один, вийшов з порталу у крижаній пустелі і зміг вижити лише завдяки тому, що вбив величезну тварину, загорнувся в її шкуру і зміг дістатися до селища аборигенів. Той мандрівник втратив пальці на ногах від переохолодження.
Хтось з'являвся на краю прірви, хтось у палаючій будівлі. Один першопроходець опинився на шляху стада величезних тварин, інший примудрився зіткнутися з розбійниками, які швидко схопили його, закували в кайдани і приєднали до гурту рабів, що вели на продаж. Передбачити, що чекає на мандрівника в новому світі, було неможливо.