Глава 7

Цілительство, просторова менталістика, бойові мистецтва, виживання в екстремальних умовах… Айкит гадки не мав, що може знадобитися в подорожі, тому намагався увіпхнути в Таріса якнайбільше всіляких знань. При цьому і вчитель, і учень з великою увагою продовжували вивчати звіти попередників.

Поза Таріоном існувало безліч світів, і двічі потрапити в той самий було майже нереально. І все ж таке траплялося. Кілька разів мандрівники виходили у світ, про який уже звітували попередники. Звався він Ченовою — там побувало кілька таріонців. Але зазвичай світи були різними і кардинально відмінними один від одного. Деякі — спекотними, інші — холодними, майже крижаними. Одні були вкриті непрохідними вологими лісами, інші — сухими гарячими пісками. Зустрічалися світи, дуже схожі на Таріон, з великими й малими островами, розкиданими в океані, а траплялися і безводні — вкриті нескінченним суходолом, з величезними горами та неймовірно високими деревами, на яких замість листя росли голки. Якісь світи були густо заселені, інші — безлюдні.

Мешканці населених світів відрізнялися мовою, культурою, рівнем розвитку та навіть кольором шкіри. Деякі були настільки незвичайні, що без малюнків і найдокладніших описів таке й уявити було б важко.

Таріса дуже зацікавили чорношкірі люди в одному зі світів, клімат у якому був дуже схожий на таріонський. Вони були високі на зріст, любили яскраві шати, носили безліч прикрас, розмальовували візерунками свої тіла і будинки. Світлошкірий ентар видався їм таким же дивним, як і вони йому. Він із цікавістю спостерігав за життям цього народу, аж поки не зрозумів, що вони їдять собі подібних. Місія цього мандрівника завершилася дуже швидко — він накивав п’ятами із селища, заблукав у вологому лісі, повному хижих звірів, і врешті повернувся додому, бо людожери вистежили його. Свої чудові малюнки він створював уже на Таріоні.

Наступний мандрівник також потрапив до чорношкірих, але зовсім інших. Цей світ практично не мав води, і його мешканцям доводилося видобувати її з неймовірними труднощами. Можливо, тому вони мали карликовий зріст і примітивну культуру. Зате були хорошими мисливцями, жили в чистих хижках і виявилися дуже привітними.

У холодному, засніженому світі жили люди, які ніколи не знімали звіриних шкур. Житло своє будували зі снігу та льоду, ловили рибу й полювали на великих морських тварин. Зі шкіри цих тварин робили човни, на яких без страху виходили у суворе крижане море. Вони були б раді, якби першопроходець залишився з ними назавжди, і навіть запропонували йому одружитися, але він, зрозуміло, повернувся додому.

Вважалося великим успіхом, якщо мандрівник потрапляв у світ, населений людьми, близькими за розвитком до таріонців. З таких подорожей приносили багато нового й цікавого. Окрім Ченови, Тарісу запам’яталися звіти про Остерію, Гребритан і Норвей. Звідти на Таріон потрапило безліч технічних та культурних новинок. Так, Гребритан прославився своїм ровіром, який став найпопулярнішим видом транспорту серед простих таріонців. А з Норвею на Таріон прийшла вогнепальна зброя — страшна за своєю силою. Вона теж стала дуже «популярною», тому й була офіційно заборонена правителями всіх Дев’яти Домів. Проте викорінити її так і не вдалося, незважаючи на те, що ментальна заборона регулярно підкріплювалася через тар. З Остерії Таріон отримав дуже цікаву й просту систему запису музичних знаків, зразки чудової музики та кілька музичних інструментів, які миттєво вписалися в таріонську культуру.

***

Люсьяна швидко призвичаїлася до нових умов. Вона виявилася дуже вправною і кмітливою — Гайяна нахвалитися не могла своєю ф’яммою. Матінка взяла на себе турботу про дівчинку і, здається, знайшла в цьому сенс життя. Люсь замінила їм із Вальтеном дочку, про яку вони так довго мріяли.

Таріс не мав часу займатися вихованкою, але знав, що матінка вчить її вишивати і готувати, Вальтен бере із собою на заняття з молодшими сколярами, показав, як плести рибальську сітку, і навчив в’язати складні мисливські вузли, а з Гайсаром вони щодня займаються арифметикою. Усе це Люсьяна оповідала своєму тоєві — опікуну — дорогою з притулку Янізи додому. Щодня вона продовжувала бігати туди і допомагати знедоленим. Увечері, повертаючись з університету, Таріс зазирав у притулок і неодмінно зустрічав там свою ф’ямму. Про Кейтара вона, здається, забула, та й він намагався не потрапляти їй на очі. А от нові друзі у неї з’явилися — два шляхетні хлопчики, учні мудрішого Тонара, які робили у навчанні свої перші кроки.

Таріс тишком-нишком підгледів за цією трійцею і задумався. Ідея, яка спала йому на думку, була настільки зухвалою, що він не ризикнув озвучити її навіть Айкитові. Але до Тонара пішов, щойно зміг викроїти вільну хвилинку.

— Мудріший, — звернувся він до свого першого вчителя, — знаю, що ти найкращий у своїй справі, тому прошу про допомогу саме тебе! Візьми у навчання мою ф’ямму. Вона дуже здібна, а я вельми зайнятий і не можу приділити їй достатньо уваги. Ти ж зумієш зробити з Люсьяни гідну дружину для будь-якого шляхетного пана!

Старий учитель сидів, підперши голову рукою, і мовчки дивився на цього вільнодумця, який анітрохи не змінився за ті п’ятнадцять років, що мудріший знав його.

— Гадаю, ентаре, тобі відомо, що жінки ніколи не вчилися в нашому університеті? — спитав Тонар.

Питання було риторичним і не вимагало відповіді.

— Думаю також, — продовжував старий, — що відмовляти тобі безглуздо. Ти ж дійдеш до Великої Зоряної Матері, але все одно досягнеш мети!

Таріс злегка всміхнувся і схилився у вдячному уклоні. Тонар був задоволений. Добре вихований ентар ніколи не забуває, що він лише сколяр перед своїм учителем!

— Приводь завтра своє дівчисько, — проворкотів він. — Читати навчу, а далі подивимось, як впорається.

***

Так минуло чотири роки. Таріс напружено вчився, але не почувався навіть близько готовим до подорожі. Він знав, що саме внутрішнє відчуття має породити в ньому впевненість в успішності переходу. Інакше на нього чекає смерть.