Глава 5

Пророцтво про суджених. Тринадцятиліття Кейтара і Таріса.

В день тринадцятиліття Хранителька покликала правнука до себе. 
- Ти дорослішаєш, стаєш мужчиною, - сказала вона. - Я подарую тобі одну річ. Надзвичайно могутній старовинний амулет. Здавна він переходить від одного першопроходця до іншого. Амулет захистить тебе від жіночих чар і стримає чоловічу силу. Потім, коли  виконаєш свою місію, знімеш його та  віддаси Хранительці, нехай передасть наступнику, а ти зможеш одружитися.
Яніза простягнула хлопчику великий, ледь опуклий медальон з трикутним отвором посередині і напівстертими письменами по краях. Старовинне срібло потемнішало і потьмарилося від часу, видно було, що амулету давно ніхто не торкався. Таріс стягнув з волосся шкіряний поворозок і причепив на нього медальон, надів на шию і заховав під нагрудними ременями свого халі. Амулет відразу ж відреагував на особистий магнетизм Таріса - міцно прилип до шкіри над джерелом життєвих сил.
- А якщо я не зустріну обраниці? - раптом спитав хлопчик.
- Зустрінеш, - посміхнулась Яніза, - я бачила сон.
- Розкажи, - попрохав Таріс, - яка вона? Щоби я міг впізнати!
- Не знаю, - бабка з жалем похитала головою. - Я не розгледіла. Маленька, і наче в ковдру закутана. Блакитну, товсту, як на південних островах шиють. А ти - великий, дорослий, сильний і дуже гарний.
- Невже гарніший за Кейтара? - Таріс зморщив носа. Здається, бабчин опис розсмішив його.
- Ти схожий на свого діда, а він - ні! - напевно саме це було головним критерієм чоловічої краси для Хранительки.
- Вона маленька, а я дорослий, це ж погано, чекати довго! - Таріс повернувся до питання, яке цікавило його значно більше, ніж родинна схожість.
- Та ні, вона теж доросла, тільки маленька як...
“Як Тиїза”, - хотіла сказати Хранителька, та змовчала, згадавши, що  Таріс николи не бачив своєї матері, після неї навіть портрета не залишилось.
- Як мама, я зрозумів.
- Там все дуже неясно було, - продовжувала Яніза. - Пустир за лабораторіями весь засніжений, кучугур ледь не в людський зріст на ньому, ти мокрісінький увесь і вона в сугробі... Ковдра ця чудернацька на ній, і сукні нема, тільки ноги стирчать,  смішні такі, у товстих черевиках, в снігу виваляні. А на спині наче камінь великий прив'язано, за налиплим снігом не роздивитися.
Сніг на Колисці, найпівнічнішому острові Дому Сайгар? Кучугури? Це неможливо, адже тут тропіки! І дівчина аж занадто  дивна… навіщо їй камінь  на спині?  Таріс не повірив жодному слову  з бабчиного пророцтва. 
Так, непереконлива вийшла картина, подумалося Янізі. Занадто вже неправдоподібна! І хлопчик, схоже, розуміє це, он як засмутився. Та не дається взнаки. Етикет засвоїв на відмінно. Взяв бабчину руку, склонився у вдячному цілунку. Справжній ентар, хоча і маленький ще. 
Пішов. Напевно в лабораторію до Айкита подався. Нині, на честь першого повноліття,  у хлопців  вихідний. У палаці свято, Тіері проводжає Кейтара у доросле життя. Гайсар з Вальтеном ще з вечора подалися на морске полювання. А у Таріса і сьогодні наука. Як швидко виріс! І буцімто ще зовсім дитя, а дитинства вже й нема. То ж нехай  вчиться. Хлопчик має бути озброєним, коли настане його час, бо тільки він, Таріс, майбутній першопроходець, може хоча б  частково відновити те, що колись зруйнувала вона, Яніза.

***

З плином часу все частіше згадує Хранителька минуле. Ось і тепер думки її полинули у далекі роки, в день власного тринадцятиріччя. Саме тоді наставниця повідомила Янізі ім'я іі нареченого. Ентар Тібор із Дому Аймір, майбутній першопроходець, по закінченні своєї місії мав одружитися з нею. В той день Яніза довго думала про судженого, а вночі побачила сон. Перший пророчий сон у своєму житті. І снилося їй, що їхні  з Тібором нащадки досягнуть незнаних успіхів у науці і політиці, стануть визначними правителями і навіть  через сотні літ будуть керувати таріонцями. 
Роки минали, Тібор з Янізою зрідка бачились, і все між ними було гаразд. І хоча вони жодного разу не поцілувалися, ніхто не мав сумніву, що почуття, яке виникло між ними, - це кохання. А що не пристрасне, то це й зрозуміло: Яніза дівчина цнотлива, скромна, а у Тібора - амулет,  який про поцілунки навіть думати не дозволяє.
Все змінилося в той день, коли в Залі Дев'яти Янізу  оголосили Хранителькою Всіх Домів. Саме в той день вони з правителем Рейтаром побачили одне одного. 
Ой, смішно сказати. Побачили! Скоріш роздивилися. Адже зналися все  життя. Більш того, були родичами, двоюрідними братом і сестрою.
С того дня світ для Янізи перестав існувати. Залишилися  тільки Рейтарові очі, що палали пристрастю, вуста, від яких відірватися неможливо, і ласкаві руки, які вміли обіймати так солодко, що серце завмирало. Ну і все інше сталося дуже швидко. Рейтар взагалі був рішучим та наполегливим, так що діяв без зволікання, тим більше, що ніхто і не пручався. Ніщо їх не зупинило. Ані доволі близький родинний зв'язок, ані відчутна різниця у віці, ані дружина та діти Рейтара. Про свої зобов'язання перед ентаром Айміром Яніза не згадала. А Тібор, відкриваючи міжсвітовий портал, і гадки не мав, що його наречена давно вже належить іншому.
Повернувся першопроходець саме в той день коли на нього чекали. Портал відкрився біля дому Хранительки. Коли Яніза вийшла  назустріч нареченому, її вагітність приховати вже було неможливо. Пояснень від неї, чи Рейтара, що з'явився слідом, Тібор слухати не став. І сам не сказав жодного слова. Дістав із мішка кодекс – свій звіт про експедицію – та поклав на доріжку біля ніг Янізи. Навіть руки її торкнутися не побажав. Потім зняв амулет - оберіг цнотливості - і опустив зверху на щоденник. А потім повернувся спиною до колишньої нареченої та правителя, так, наче б то їх і не існувало зовсім, і знову відкрив портал. Яскравий, міжсвітовий. Відчинив його так легко, наче перехід на сусідній острівець. І не замкнувся цей шлях за ним, як це зазвичай буває, а сяяв ще доволі довго - кілька секунд, аж поки звідтам не довбануло чимось так, що Янізу відкинуло прямісінько на Рейтара, який стояв позад неї. Правитель ледь встиг утримати  її, щоб не впала.
- Ентар Аймір загинув, Янізо, - правитель був у гніві. - Він не виконав своєї місії і ніколи не повертався на Таріон! Його ім'я віднині ніхто не памятатиме! Ти мене зрозуміла?
Вибачати  зверхнє ставлення до себе правитель не бажав, Хранителька це добре розуміла, то й не посміла жодним словом вступитися за судженого.
Зошит Тібора, відкинутий вибухом, валявся біля входу в житло. Рейтар підняв його, і підпалив силою власної думки. За хвилину дорогоцінні листки сілатського паперу обсипалися на доріжку жменькою попелу. А медальйон Яніза відшукала у траві лише наступного дня. Добре, що хоч про нього Рейтар не згадав.
Джерело відринуло жертву Янізи і Рейтара і не визнало їх справжнім подружжям, проте прийняло їхнього сина, Янтара, батька нинішнього правителя Лотара.