Глава 3

Колиска мудріших, найбільший науковий заклад Таріону, знайшла собі притулок на острові поблизу згаслого вулкана. Острів належав Дому Сайгар і був непридатний для господарювання. Хоча він і був досить великий, лише центральна його частина являла собою справжній суходіл. Там  розташувалися будівлі університету, здебільшого старовинні, складені з чудернацьких  мегалітів, а також бібліотека і сучасні куполи лабораторій. Решта території Колиски являла собою безліч дрібних острівців, які під час припливу майже повністю вкривалися водою. Красиві мостики з'єднували між собою острівці на яких росли великі родинні дерева та стояли куполоподібні будинки. У таких домівках мешкали всі жителі Колиски: і мудріші, і студіозуси, і працівники лабораторій, і обслуга, що забезпечувала побут Колиски. В такому самому будиночку п'ятдесят років тому оселилася Хранителька, і саме сюди вона принесла свого новонародженого правнука.
- Тепер цей дім для вас замалий, - сказав Айкит, що йшов одразу за Янізою. - Треба виростити ще один купол, а краще одразу два, бо хлопчики ростуть швидко, і скоро вам знадобиться чоловіча половина. І дерево чоловіче посадити треба, нехай росте разом з хлопцями.
Стара махнула рукою, довіряючи вихованцеві будь-які дії. До першого повноліття Таріса ще цілих тринадцять років, саме тоді хлопчики виходять з-під опіки жінок. Чи доживе вона до цього? Якщо ні, то і в перебудові немає жодного сенсу. Але суперечити Айкитові не стала. Нехай робить, що хоче.
І той узявся за справу з молодим завзяттям, напевне так батько мав би будувати дім для своєї дитини, і незабаром на  острівці Хранительки крім жіночого дерева з'явилося ще й чоловіче, а поруч з великим куполом почали рости  два менших. Будинок відлюдниці перетворювався на справжнє родинне гніздо.
І з Гайяною Янізі пощастило. Не було у цієї жінки  зла та заздрощів до визнаного сина Лотара. Та й до самого Лотара, нехай йому грець, вона відчувала лише подяку! Яніза не раз задавалася питанням, як у цього паскудника все так гладко виходить з жінками, навіть з покинутими і забутими? І все ж, коли старенька розповіла Гайяні, як вони з Айкитом змусили правителя визнати дитину від покійної дружини, та всміхнулася задоволено. Нехай її власного синочка не торкнулася рука батька, Таріса ця доля оминула.

***

Любов і турбота. А більше дитині нічого й не треба.Таріс ніколи не відчував себе знедоленим. У нього були Хранителька і мудріший, матінка Гайяна і братик Гайсар.
Хлопчаки  були дружні, напрочуд схожі один на одного не лише на лице, але й за характерами. Обидва безстрашні, невгамовні, цікаві та надзвичайно цілеспрямовані.  Років із трьох їх знали вже всі мешканці Колиски, бо вони примудрилися побувати у всіх куточках острова і увіпхнули свої носи всюди, куди  змогли дістатися. Гайсар був міцніший і вищий за свого ентара, та й не дивно, адже він був старший. І все ж, лідером у цій парі став саме Таріс.

***

Вперше Таріса запросили до Залу Дев'яти коли йому виповнилося п'ять років. Хранителька сказала, що він зустрінеться там із батьком і хлопчик  з нетерпінням чекав цього дня.
Для аудієнції йому приготували нове вбрання - шаровари з широкими манжетами і гаптований срібною ниткою сін - щось на зразок довгого жилета із застібкою на дві пряжки. Це був перший дорослий одяг Таріса. Досі він, як і Гайсар, носив широку дитячу сорочку без рукавів переперезану тоненьким шкіряним ремінцем. Також його простеньке дитяче взуття замінили на справжнісінькі маленькі гичі [шкіряні сандалі до колін, частина екіпіровки воїна].
Таріс слухняно терпів усі приготування, примірки і репетиції,  заучував ввічливі звертатання і поклони, але турбувало його лишн одне. Він не знав, як виглядає його батько, а запитати стидався. І все гадав: може він хоче чогось неправильного і насправді людині не належить знати свого батька? Адже Гайсар теж не знає.
- Ти одразу впізнаєш Лотара, - сказала Яніза, тільки-но розібралась у стражданнях правнука, - у нього на голові буде тар.
Однак, коли Таріса, гарно вбраного, вмитого і зачесаного привели до Залу, він не побачив вінця на жодному з чоловіків, що сиділи за столом. За протоколом, який втовкмачували йому дві декади, Таріс повинен був підійти до батька і вклонитися, після чого правитель оголосив  би його ім'я усім членам Дев'ятки. Що робити тепер, хлопчик не знав, а допомагати йому ніхто не поспішав. Чоловіки сиділи за круглим столом і мовчки чекали дій Таріса. Він обійшов стіл, уважно розглядаючи всіх десятьох, повернувся на те саме місце, де його залишив Айкит, і вклонився усім. А потім сказав:
- Я - Таріс, ентар із Дому Сайгар, і я не знаю, хто з вас мій батько, тому що тар лежить на столі.
Чоловіки хмикнули, хтось схвально, хтось не дуже. Один взяв вінець, але на голову надівати не став.
- Підійди-но сюди, Тарісе, - покликав він. - Я хочу роздивитися  тебе краще.
Таріс підійшов і ввічливо вклонився, як вчила Яніза.
- Ти порушив протокол і назвався сам, - сказав Лотар, - це не відповідає етикету, але я не стану карати тебе. Мені сподобалася твоя кмітливість. Сподіваюсь, ти запам'ятаєш мене і наступного разу впізнаєш навіть без тара.
Таріс мовчки кивнув і Лотар продовжив:
- Я покликав тебе, щоби дати батьківську настанову. Завтра, разом зі своїм братом, ти почнеш вивчати мудрість ентарів, а також науку Дому Сайгар. Вчися старанно, і гідно опановуй наші знання. Тоді, можливо,  тебе колись назвуть мудрішим.
Цими словами правитель чітко визначив долю свого сина. Правити він не буде! Ніхто не стане викладати йому науку управління, ніхто не дозволить увійти в Дев'ятку правителів, тож і на тар він ніколи зазіхати не зможе. Нехай стає цілителем, опановує інші науки, а потім виховує молодь, подібно до свого ментора Айкита, от і все, що йому призначено.
Що ж, далеко не найгірша доля для непотрібної дитини.
На цьому і аудієнція,  і батьківське виховання закінчилися, хлопчика повернули наставнику і той, відчуваючи полегшення, відкрив портал додому. Айкит  щиро вважав, що наступного разу його вихованцеві доведеться постати перед батьком не раніше ніж в день першого повноліття. Як же мудріший помилявся!