Епілог

Таріон, сорок четверта міжнародна археологічна експедиція. Драконяча бухта - місцина, що належить Дому Сайгар. Новоріччя.

Навіть до Великого відходу у цій місцині ніхто не мешкав, бо крім моря, населеного доісторичними тваринами, і голих скель тут нічого не було. За тисячу років не багато що змінилося. Хіба що море пішло і дракони вимерли, а от люди так і не оселилися. Отже тепер ця місцевість являла собою скоріше рай  для палеонтологів, ніж для археологів. І все ж саме флаєр археологічної експедиції чомусь завітав сюди. 
Пасажири флаєра - чоловік, двоє підлітків та елорг довго стояли на краю скелі, вдивляючись у провалля, дно якого  вкривали драконячі  скелети.
- Ну що, не передумали? - запитав Мартін у дітей.
- Я - ні! - відразу ж озвалася Еліна. - Нізащо не полізу туди! Я взагалі не розумію навіщо спускатися по мотузковій драбині, ще й без страховки, коли можна переміститися порталом.
- Портал - на крайній випадок у разі небезпеки! - нагадав дочці Мартін.
Саме такою була умова, коли він починав навчати дітей відкривати просторові шляхи. 
- Але ж це Таріон, татку, тут можна, - жалібно подивилася вона на батька. 
Та Мартін вже обернувся до сина: 
- Тарісе? 
Хлопчик зосереджено дивився у провалля. 
- Я теж не передумав, - тихо відповів він. - Я полізу!
Ідея спустится у Драконячу бухту належала саме Тарісу. Він марив нею вже два роки, від того часу, як дізнався, що саме тут давні ентари проходили ініціацію. З нетерпінням він чекав свого тринадцятиріччя і запрошення від дядька Анхеля в експедицію на Таріон, але цікавила його насамперед не археологія, а можливість здійснити свою мрію.
- Але ж тим ентарам було не тринадцять, а двадцять п'ять, - нагадав Анрі, що стояв поруч.
- Та і я ж дракона вбивати не збираюсь, - резонно зауважив хлопчик. - Тільки спущусь і подивлюся, що он там блищить. 
Він вказав рукою вниз, на купу кісток, якої щойно торкнувся промінь вранішнього сонця. І дійсно, серед драконячих останків сяяла яскрава цятка, відблиск від чогось, чого там аж ніяк не повинно було бути. 
- Тоді не будемо зволікати, - Мартін повернувся до флаєра і витягнув з багажного відсіку згорнуту мотузкову драбину.
Звичайно, йому було боязко дозволяти подібне підлітку, але нехай вже зробить це під наглядом дорослих, а не потайки. А що Таріс не відступиться, він розумів. Недарма ж хлопчисько півроку тренувався і сестру ганяв, бо думав, що  вона підтримує його. А вона бач, вичитала десь, що в давнину жінки не проходили такого іспиту і вперлася.
Драбину закріпили за вантажний захват флаєра, Анрі перевірив з'єднання на міцність і взяв у руки невеликий прилад, мобільну гравінить. Нехай собі хлопчисько думає, що спускається без страховки, в разі чого елорг завжди встигне підхопити його. 
Таріс не зволікав, тільки-но дали дозвіл, почав спуск. 
Уважний, все робить правильно, не поспішає. Виконує всі настанови свого інструктора. І все ж хлопчику нелегко. Тренування проходили в затишку, а тут вітер. Хоч і не сильний, але драбину колише відчутно. Мартін зосереджено спостерігав за кожним рухом сина. В разі небезпеки він і сам готовий був підхопити його в портал, і не мало значення, що за це доведеться розплачуватися власним здоров'ям.
Поряд стоїть дочка, вона так само напружено стежить за братом, розуміє небезпеку. Все ж дівчата в тринадцять років набагато доросліші ніж хлопці.
- Татко, а давай я спущуся і зафіксую драбину? - запропонувала вона раптом. - Он як її теліпає! Тренер інколи для нас навмисно не закріплений кінець  притримував  і казав, що це не проти правил.
ВІльний кінець драбини розгойдувався чим далі тим дужче і Мартін погодився відпустити дочку. Зрештою, тут, на Таріоні, під час навчальної практики вона, відкриваючи портал, жодного разу не схибила. 
Перехід Еліни був надзвичайно красивим, чітким, лаконічним і нагадував її власний силует. Зараз він ще не дуже потужний, розрахований тільки на власну масу дівчинки, але, безумовно, ростиме разом із нею, набуваючи з кожним роком все більшої сили. 
Через якусь мить маленька ентара стояла внизу, мцно вчепившись в кінець мотузкової драбини. З її допомогою справи у Таріса пішли швидше, і незабаром він теж опинився у підніжжя скелі.
Сонце за цей час трохи змістилося, яскравої  цятки, як орієнтиру більше видно не було. Та й нагромадження каміння та скелетів на дні колишньої бухти не сприяли пошукам. Не будь з ними елорга, брат з сестрою ніколи не відшукали б того каменю, з якого сяяло щось незрозуміле. Але Анрі, безумовно, зафіксував локацію артефакту. І дійсно, через кілька хвилин елорг скинув дітям на комприси якусь хитромудру навігацію, причому кожному свою, ще й крикнув:
- А ну, давайте, хто швидше!
Брат з сестрою кинулися в різні боки, огинаючі купи кісток, чахлі кущі і гострі уламки скель, що траплялися по дорозі. Ця гра була їм добре відома і вони знали, що довжина обох шляхів, запропонованих Анрі, не відрізняється а ні на метр. Мети вони досягли одночасно, і все ж Еліна першою торкнулася ніздрюватого сіро-зеленого каменю на який вказувала стрілка. Однак, щоб витягти чималий уламок їй довелося скористатися допомогою брата. Камінь вріс у землю, а ще з одного боку його притиснуло великою драконячою кісткою. Але удвох вони впоралися. І кістку відсунули і камінь спочатку розхитали, а потім і витягли. Знахідка не була  схожа на уламки скелі, розкидані повсюди, відрізнялася і за кольором, і структурою. І всередині дійсно мала щось незвичайне - через дрібні дірочки, що вкривали всю поверхню каменя просвічувало щось блискуче.
Розколупати артефакт на місці у дітей не вийшло, хоча і намагалися попри батькове застереження. Нагору, до флаєра,  власними силами також закинути його не змогли, а Мартін же дозволив скористатися для цього переходом! Не вміли ще Еліна з Тарісом переміщати предмети, тим більше настільки об'ємні. Тож довелося Анрі видати свою таємницю і підтягнути камінь гравіниткою. Таріс все зрозумів, насупився, але повертатися порталом все одно відмовився - знов поліз на мотузкову драбину. Еліна затрималася внизу,  зачекала поки брат не вилізе з провалля і тільки тоді перейшла сама. А так же ж хотіла швидше дізнатися, що ж там за диво таке заховане у тому камені! 
Нагорі, поки брат з  Анрі витягали і змотували драбину, вона підбігла до батька. Той присів навпочіпки біля каменю і уважно розглядав його з усіх боків.
- Дивний, правда ж? - запитала дівчинка.
- Та нічого дивного, - відповів Мартін. - Звичайний копроліт. Тут, напевно, таких багато.
- Тобто? - оторопіла дівчинка. - Ти хочеш сказати, що це звичайнісінька драконяча какашка? 
- Ну, не така вже й звичайнісінька. По-перше, скам'яніла, по-друге, більш ніж тисячолітня… а по-третє, той дракон явно зжер тоді щось цікаве.
Але розчарування підлітка було настільки сильним, що вилилося в протест. Еліна раптом підскочила до копроліта і щосили штовхнула  його ногою. Мартін нічого не встиг ні сказати, ні вдіяти. Лише помітив яскравий імпульс, що походив від дочки. В наступну мить скам'яніла субстанція обсипалася піском, а на місці каменю залишився золотий вінець з блискучим кристалом по центру і двома літанієвими спіралями, що підтримували його з обох боків. 
Від несподіванки Мартін аж онімів. Анрі і Таріс покинули свою роботу і вже стояли поруч.
- Схоже на вінець сайгарського тара, - промовив Анрі. 
- Ні, не так, - нарешті видавив із себе Мартін. - Це і є справжній тар, втрачений тисячоліття тому! Сайгарський вінець схожий на нього, а не навпаки… 
Він обережно підняв знахідку і обтер її рукавом. Величезний літанієвий кристал надзвичайно складної огранки заграв на сонці  барвами. 
- Його ж не треба занурювати в розчин, вірно? - запитав Таріс.
- Ні, не треба. Цю річ можна запросто тримати в руках. Золото і літаній не потребують після вилучення  обробки, вони на повітрі не окислюються. 
- Невже це та сама штукенція, що в казках виконує всі бажання? - запитала Еліна.
- Гадаю, казки перебільшують. Історія стверджує, що тар це підсилювач ментального впливу, активувати який здатен далеко не кожний менталіст. І впливає він лише на ментальне поле. На фізичному рівні жодних скарбів від нього отримати неможливо.
- Тобто флаєр ти, Лінка, не одержиш! - розсміявся Таріс. Він краще за всіх знав захцянки своєї сестри.
- Ну то й що? Сама зароблю і придбаю, от побачиш! Через два роки получу дозвіл на пілотування, а у мене вже флаєр є!
- Це ми ще подивимось, хто першим встигне придбати!
Батько не став казати їм, що на флаєри вони собі вже заробили, адже сайгарці в жодному випадку не залишать подібну знахідку без нагороди.
І поки діти сперечалися, Анрі зібрав спорядження, а Мартін загорнув тар у ковдру для пікніка. Світити привселюдно настільки коштовною річчю він не збирався. 
Незабаром після цього флаєр археологічної експедиції злетів і попрямував до столиці, де родина Харіді, зазвичай, проводила Новоріччя.
Вдома він показав знахідку лише Анхелю і Нелі.
- Викликай Ерентара, або сам вези це до нього, - постановив Руїс. - Таку річ можна передавати тільки з рук в руки. І бажано якнайшвидше. 
Мартін був згоден з цим, тому зв'язався з сайгарським таром без зволікань. Тим більше, що стікали останні дні правління великого цілителя -  після Новоріччя Ерентар мав передати своє місце наступнику. 
Перехід було замовлено на ранок, в сайгарській столиці це глуха ніч, але на Мартіна чекатимуть. 
Навкруги панувала тиша. Старий будиночок, що залишився Марсу від хрещеного, не став більшим за ці роки, але вся його родина с задоволенням зустрічала тут початок кожного року. Еліна вже спить, а от у хлопчачій спальні ще світиться. Це Анрі корпить над якимось проектом. Рік тому він одержав диплом з ментальної фізики і тепер працює в лабораторії Пітера Гайсарі. Таріс також вже десятий сон бачить. Стомився хлопчина, але щасливий - і мрію свою здійснив і артефакт настільки значущий знайшов. Завтра вони удвох передаватимуть тар Ерентару. А от Ліна залишиться з матір'ю. У них тут якісь дівчачі справи намічені. 
Нела вагітна. Півроку тому вона вирішила, що хоче ще одну дитину. А Марс що? Він залюбки! От і вийшло, що новенького Харіді вони знову привезуть із експедиції. Ерівард з тарою Ерідан раді, а король взагалі задоволений без міри. Дізнався десь, що першопроходець не обов'язково першим мав народитися, от і тішить тепер свої сподівання.
Мартін обережно розгорнув тар - хотів ще раз подивитися перед тим як заховати в транспортний контейнер. Вінець тьмяно виблискував у нічному освітленні кімнати. 
Виглядає як новенький, жодної частинки бруду не залишилося ні на металевих частинах, ні на камені. Мартін торкнув пальцями кристал і наче легку вібрацію відчув. Бурхлива ж у нього уява, не гірша ніж у Еліни! От дівчисько! Бажання вона хотіла виконати за  допомогою підсилювача! Та ж для цього, напевне, хоча б на голову натягнути його треба! 
Марс жартома приміряв вінець. Порухав, щоб сів зручніше - кристал розташувався просто посеред лоба - форма вінця ідеально співпала з анатомічною будовою його черепа. А дійсно, якщо була б така можливість, чого б йому  хотілося? Яке бажання мріяв би здійснити? 
Авжеж це не флаєр! І взагалі, у нього є все, чого тільки потребує людина - чудова сім'я, кохана дружина, здорові і обдаровані діти, які один за одного стоять горою. А ще улюблена робота… От хіба що тільки Дамаріс спокою не дає.
Тоді, чотирнадцять років тому, коронація Лева так і не відбулася. І не тому що майже ніхто з запрошених гостей на неї не з'явився, а тому що на Дамарісі раптом знову стався переворот. Цього разу коди управління перехопив п'ятий принц, очільник розвідки. Його підтримав весь дипломатичний корпус на чолі з четвертою принцесою, а от щодо інших братів та сестер точних відомостей не було. Армія швидко присягнула новому правителю після того як Лев і вся його сім'я опинилися у застінку.
Для Дамаріса настали важкі часи, бо тримати планету у руці п'ятий принц волів за допомогою репресій. Втім, розгулятися йому не дали. Вперше в історії Дому Харіді правителя було вбито. Хто конкретно потурбувався про це, родичі виясняти не стали. Не до того їм було. Почалася справжня гонитва за владою. На верхівці з того часу побували майже всі принци і принцеси. Дехто навіть не один раз. Але на півтора року (це був найтриваліший термін)  затрималася тільки четверта принцеса. За нею стояли силові структури на утримання яких витрачалися просто нереальні гроші. 
Винаходи і промисловість у ці темні часи геть занедбали, єдине, що досконало засвоїли, це науку змов. 
З точки зору Мартіна, найбільш адекватним очільником Дому виявився чотирнадцятий принц, який правив саме зараз. Він спробував налагодити втрачені зв'язки, перепросив першого і другого принців і дозволив їм з родинами повернутися на Дамаріс. Бо якщо хто і міг привести до тями харідійську економіку, то це саме вони. Однак обидва принци відмовилися від подібної честі. І це було зрозуміло - вони були вже не настільки молоді, щоб починати все спочатку. Втім, дітям своїм перешкоджати не стали. Мартін чував, що дехто з племінників повернувся таки і очолив  найпотужніші Харідійські корпорації. Про успіхи казати  було ще зарано, але це була перша  більш-менш адекватна дія правителя за всі чотирнадцять років. Далі поки що не пішло. А було б непогано, думав Мартін, якби чотирнадцятий принц реформував систему влади. Нехай Дамарісом править  колективний орган у який увійдуть всі нащадки Олександра до третього коліна. Нехай вони поміж собою обирають правителя, і не на кілька десятиліть, а на невеликий строк, років на п'ять-шість. А як сподобається, то можна переобрати ще разок. Нехай видають і виправляють закони, а король слідкує, щоб усе було зроблено вірно. А на підтримку їм можна зібрати такий самий орган з обранців народу. Так можна буде уникнути невдоволення в масах… 
Мартін так захопився мріями, що геть забув про тар на своїй голові. А кристал, між тим, м'яко сяяв, перетворюючи ідеї неправильного принца на щасливе майбутнє для його рідної  планети, що загубилася десь у космічній далині.