Оновлення 57

Прес конференція відбулася, і заяви Мартін зробив усі, що хотів, але сталося це не відразу — передувало тому кілька значущих подій.

На ранок після розмови з Левом маска на обличчі Мартіна раптом взялася брижами і почала відставати від шкіри. Процес цей був не швидкий і вкрай неприємний — лице під плівкою нестерпно свербіло. І знову Нела була поруч: розважала чоловіка, відволікала розмовами. Чого вони тільки за той день не обговорили — навіть ім’я майбутній дитині обрали. Якщо буде хлопчик, вирішили назвати його Тарісом, а дівчинку — звичайно ж, Еліною.

Наступного ранку пацієнта запросили до процедурного блоку і там повністю видалили маску. Шкіра під нею утворилася світло-рожева, без жодного сліду таріонської засмаги, ніжна, як у дитини, ще й без щетини, що не дивно — один із компонентів лікувальної піни стримував її ріст.

— Тепер полізе як скажена, — пообіцяв медик, що проводив процедуру. — Раджу змивати її щодня — так шкіра швидше загрубіє і набуде нормального вигляду.

Після процедури Марс зітхнув із полегкістюне. Все ж рожева пляма на обличчі — це не зелена: у такому вигляді можна було з’являтися перед журналістами. Тим більше, що й волосся на голові почало відростати, утворивши коротеньку русяву щіточку.

Перед самим початком конференції в палату повернулася Нела. У неї саме завершився цикл генетичних обстежень, і вона ходила на заключну бесіду з репродуктологом.

— Сніжинко, що трапилося?! — скрикнув Мартін, побачивши її великі розгублені очі, сповнені подиву, недовіри, остраху, мало  сліз. Усі її почуття він осягнув ще до того, як емпатичний флер досяг його нюху. — Що з дитиною?!

Вона витягла з медичної папки великий золотий конверт, у який за традицією вкладали перші внутрішньоутробні голограми дітей чоловічої статі, і мовчки простягнула йому.

— Та нічого! Ось, це Таріс, він цілком здоровий.

— То чого ти тремтиш?

— Бо він не один.

— Тобто як — не один?

Нела дістала з папки ще один конверт, цього разу срібний:

— А це Еліна, з нею також все гаразд. 

Ентара притулила до грудей стиснуті кулачки, в її очах бриніли щасливі сльози:

— Їх двоє, Марсе, уявляєш — двоє! Дар Зірок! Кажуть, це Закон збереження так спрацював через той гормон, що мені призначили на Таріоні. 

Мартін заціпенів, вражений несподіваною новиною. А дружина все не могла заспокоїтися:

— Ти хоч розумієш, яка на нас покладається відповідальність? Ми — батьки щасливої двійні!

Щаслива двійня! Не може бути! Народження подібних дітей було неймовірною рідкістю і вважалося надзвичайно позитивною ознакою для будь-якого Дому. Воно передвіщало нові досягнення, багатство і стабільність. З часів розселення таких народжень по всіх Домах і десятка не назбиралося, а в Домі Шарден та на Дамарісі взагалі не траплялося ніколи. А тут, на тобі! Такий знак — ще й у правлячій родині! І Лев, відкинувши Мартіна, добровільно зрікся цього дару!

Зловтішатися Мартін не звик, але тут дозволив собі цю емоцію. Мало того — ще й залюбки поділився нею з усвітом, розпочавши конференцію саме з цієї звістки.

Журналісти, звичайно ж, схопилися за новину, забувши про все інше. А Мартін уявив собі обличчя Лева і всієї тієї братії, що підтримала переворот, — і відчув помщеним і себе, і весь Дім Харіді. 

***

Незабаром Нела відбула на Шарден, а Мартін погодився покинути лікарню. Не роздумуючи, він переїхав у будинок, що належав родині Шарді, хоча Веста й кликала його до себе. Дев’ять декад знадобилося Марсу для повного одужання, і він використав цей час на повну — дописав і захистив свою наукову працю, тим самим віддавши борг Колисці Мудріших. За цей час і до свого нового титулу звик.

В принципі, позбувшись харідійських регалій, Мартін нічого не втратив, навпаки — набув. Бо титул ентара, який подарував йому шлюб із Нелою, був набагато ціннішим за привнесене з іншого світу звання принца. Так він і підписав свою наукову роботу: Мартін Харіді, ентар ас Шарден.

У Анрі справи також просувалися добре. Період адаптації він успішно пройшов і одержав дозвіл на переміщення в будь-яку точку відомого Всесвіту ще до того, як лікарі дозволили подібне Мартіну. Весь цей час Анрі перебував поруч зі своїм тоєм. Вони спрацювалися настільки добре, що іншого помічника Мартін для себе й не бажав. Отже, тільки-но лікарі остаточно відпустили Марса на волю, вони з адаром вирушили до своєї нової домівки.

І ось одного чудового шарденського дня легка гравіплатформа доставила їх від портальної станції до входу в тарів палац. Назустріч вийшла жінка-елорг. Ввічливо вклонилася, притиснувши руку до грудей:

— Вітаю тебе, ентаре, і тебе, електронний брате. Родина чекає на вас у залі для малих прийомів.

Зал для малих прийомів? Невже раут? Лише годину тому Мартін розмовляв із Нелою. Вона не згадувала про жоден прийом, сказала тільки, що чекатиме на них з Анрі в палаці, бо зовні жарко. Він розраховував насамперед побачити її, обійняти, торкнутися п’янких вуст, бо знудився до краю. А тут, схоже, доведеться спочатку витримати знайомство з ким тільки можна. І нічого тут не вдієш — у чужому морі чужі дракони, їм треба коритися. Марс зітхнув і пішов услід за електронною дівчиною.

Однак до залу вони не дійшли — Нела перестріла їх по дорозі. Підбігла, радісна, щаслива, і кинулася до чоловіка в обійми. Її животик був уже добре помітний, але ще не зробив її неповороткою.

— Сніжинко, яка ж ти в мене гарна, — Мартін пригорнув її, занурився носом у шовковисте волосся. — Як же мені не вистачало тебе!

Поцілунок — солодкий, до нестями, відірватися неможливо. Нарешті!

— Марсе, коханий…

Вона так довго чекала, так мріяла доторкнутися до нього, притиснутися міцно-міцно, розчинитися в його коханні і огорнути своїм…

Електронний хлопчисько дивиться на них в усі очі і посміхається так щасливо, ніби сам зустрів свою вайдорі. А от дівчина, що супроводжувала їх, десь зникла, як і не було.