Оновлення 51

У флаєрі Нела дозволила Анрі сісти поряд з Рені, сама ж розташувалася у закритому салоні. Поспостерігала трохи за хлопцем через внутрішню камеру, переконалася, що політ не лякає його, навпаки, він у захваті і спільну мову зі старшим братом знайшов, і розкрила документи. 
На жаль, розібратися в тестах з наскоку не вийшло. Тож Нела вирішила, що спеціаліст впорається з цим краще і відправила їх Марселю Валі з проханням зробити повний аналіз. На швидку відповідь вона не розраховувала. 
Зателефонувала Мартіну, розповіла про знайомство з Анрі. Пообіцяла, що вони, разом з адаром, відвідають його завтра вранці. 
У чоловіка також були новини. Сайгарці нарешті відновили базу сегонського репродуктивного центру, більш того, зробили її доступною для всіх, про що було повідомлено у головних планетарних новинах. 
- Хочу дізнатися ким була моя біологічна мати, - поділився планами Марс.
Це питання хвилювало сімнадцятого принца все життя, а відповідь на нього до цього часу була відома тільки  королю. Говорити  з батьком на цю тему було безперспективно. Мартін намагався, перший раз коли йому було десять. Почув лише:
- У тебе є тільки одна мати, це Її величність.
Він тоді вискочив з кабінету, грюкнувши дверима, незважаючи на всі правила пристойності, які вколочувалися йому наставниками. А потім його довго нудило біля дверей приймальні - уявний сморід, що походив від батька виявився настільки сильним, що впоратися з блювотним рефлексом  Мартін не зміг. Придворні, які вешталися в коридорах, обходили його стороною аж поки секретар не викликав лікаря і хлопчика не забрали в медичний блок. От тоді і вияснилося все про емпатичний дар молодшого принца, а Мартін раз і назавжди затямив, що король правди не говорить. Майже ніколи.
Ідею Марса Нела підтримала миттєво. Її апельсиновий азарт досяг його ніздрів навіть крізь телефонний зв'язок. 
- А мені скажеш, хто твоя справжня мама? - запитала вона.
І він не втримався від бажання подражнити трохи свою Сніжинку.
- І що, тобі буде все одно, якщо вона, наприклад, виявиться  простою селянкою? - задав Мартін провокативне питання.
Всім було відомо, що добровільним донорством яйцеклітин займаються переважно селянки, вони з-поміж інших жінок були найздоровішими і найплодючишими. 
- Звичайно, ні! - Нела зробила на нього "великі очі". - Але якщо вона проста селянка, ми неодмінно знайдемо її і запитаємо, чи не потребує вона допомоги. Адже чомусь їй знадобилося продавати яйцеклітини? 
З такого боку на це питання Мартін не дивився, але цілком визнав слушність підходу.
- А ще я подякую їй за тебе…
- Сніжинко, ти у мене диво, знаєш?  - прошепотів він, дивлячись їй в очі, і мимоволі торкнув здоровою рукою свого понівеченого обличчя. - Хто би ще згодився терпіти все це перед своїми очима?
Ох ці Харіді! Вони всі повернуті на зовнішності! Буцімто людині більше нема на що дивитися!
- Та яке там диво, - сумно всміхнулася вона. - просто я тебе  люблю… і нічого з цим не вдіяти.
Ну от, нарешті зізналася. В тому числі і собі самій. Не припиняла вона його любити навіть коли думала, що ціблком байдужа. 
- Люби мене, Нело, бо без твого кохання моє існування не має сенсу, - долинула з екрана  тиха відповідь. -  Ти моя вайдорі. Суджена. Все моє життя - для тебе і нашої дитини.
І хіба їй потрібне було якесь інакше зізнання у коханні? Нела торкнула рукою свого животика, на якому ще й сліду вагітності не було і змахнула зі щоки маленьку сльозинку, що з'явилася там без будь якої на те причини. Адже від щастя не плачуть, чи не так? А потім побажала Мартіну спокійних снів, хоча ясно було, що спати він не збирається, аж допоки не з'ясує все про свою матір, і перервала зв'язок. 
А на комприсі її вже очікувало повідомлення з Шардена. Марсель Валі. Невже так швидко впорався? 
Текст повідомлення неабияк здивував ентару: 
"Арнель, ти впевнена, що це тести елорга? Можливо, тебе обдурили і підсунули не те, або ти сама щось наплутала?
"А що з ними не так?" - перепитала Нела. Вона звикла довіряти головному психологу і, взагалі, вважала його найкращим знавцем своєї справи на Шардені.
"Я бачу тут не елорга без імплантів, а звичайного підлітка у пізньому пубертатному періоді, цілком здорового і адекватного, - відповів Валі. -  Деяка емоційна нестабільність має місце, але вона не виходить за межі норми. Професійні запроси сформовані не повністю, але для хлопця відповідного віку це також є нормою. Згадай-он Рені, чим він тільки не бажав займатися у сімнадцять років! Якщо це синок Відаля, то привозь його сюди, хочу побачити цей артефакт на власні очі". 
- Це людина, а не артефакт, дурню ти старий, - буркнула Нела у згаслий вже комприс. Але на психолога не образилася. Він до всіх, без винятку, оточуючих ставився як до піддослідних і їм всім це  своєрідне відношення було добре відоме.

***

Додому вони повернулися коли почало сутеніти. За якихось сорок хвилин перескочили з ранку у вечір! Анрі з того дивувався і радів як дитина. Зрозуміло, що з інтелектом у нього було все гаразд і відомості  про часові пояси у базі були, а от сприйняття цього факту виявилося незвичайним. 
- Як цікаво бачити все своїми очима, переживати самому, а не просто знати з бази, - поділився  він з  Нелою, вистрибуючи з кабіни флаєра.
- Тобі сподобався політ? - спитала ентара.  
- Так, тойя, дуже сподобався! Тепер я знаю, як це захоплююче і хочу загрузити програму пілотування. Рені пообіцяв провести для мене іспит після встановлення.
- Чудове рішення, - похвалила  Нела. - Такі навички є у кожного в нашій родині, тобі  вони теж неодмінно знадобляться. 
В будинку вона проводила його до кімнати, що раніше займав 
Відаль. 
- Це кімната твого батька, - сказала Нела, - а всі його речі тепер належать тобі. Якщо хочеш, залишайся тут, або ж переходь у сусідню спальню, вона також вільна. 
Сусідня спальня відразу призначалася для Анрі, але Нелі чомусь подумалось, що хлопцю захочеться побути наодинці з батьковими речами. Як виявилось, вона не помилилась. Анрі залишився жити в кімнаті Відаля. 
На ранок Нела прокинулась від знайомих звуків. За стіною працював тренувальній  комплекс, який Відаль придбав собі позаминулого року. Анрі робив зарядку.   Ентара лежала в ліжку і прислухалася до ритмічного гуркоту.  Якби ж хто знав, як їй не вистачало цього! Але тепер життя нарешті входило у звичну колію.