Оновлення 40

Тим часом розкопки просувалися. Археологи з усіх куточків світу зліталися на вихідні. До Нового року від попелу звільнили весь великий купол і більшу частину внутрішнього дворика. Мартінові за цей час довелося двічі замовляти стабілізуючий розчин та контейнери для знахідок. Давні речі під шаром попелу збереглися в чудовому стані, навіть текстиль і картини, написані на полотні, діставали з піску практично неушкодженими. А посуд і прикраси взагалі виглядали як нові і не потребували жодної реставрації. Інтер’єр також зберігся в ідеальному стані — та це й не дивно. Що могло зробитися мармуровим меблям та скульптурам, міцно вбудованим в основу купола? Їх навіть землетрус з місця не зрушив.

Комору також відшукали. Там усе було цікаве, але з найціннішого — величезний сувій малюнків, виконаних на сілатському папері, і невеликий ларчик з прикрасами, переважно срібними. І належало це все, безумовно, Еліні. Бо практично на кожному малюнку стояла її особиста позначка, добре відома ще здавна, а у скриньці серед безлічі потемнілих від часу жіночих брязкалець знайшлися мініатюрні золоті кульчики з мікроскопічним клеймом на застібці — справжнісінька іншосвітова річ. А ще — два простенькі обідки, також зі сплаву з великою кількістю золота. На кожному з них був напис: на більшому — земною мовою «Еліна», на меншому — давнім таріоні «Таріс».

— Це обручки, таріонські шлюбні кільця, — пояснив Мартін. — Давня традиція, ще й досі поширена на Таріоні та й у багатьох інших Зоряних Домах. Загалом її дотримуються ті, хто вірить, що зустрів свого вайдорі. Таке кільце одягають на весіллі і носять потім усе життя.

Малюнками Мартін займався особисто — обережно розгортав кожен сувій і ретельно змочував фарбований шар стабілізуючим розчином. Це треба було зробити швидко, бо сілатський папір — то таке, йому й за кілька тисячоліть нічого не зробиться, а от стародавні фарби набагато менш витривалі. Без обробки вони і відшаруватися можуть, і потьмяніти на повітрі, або й тріщинками піти, особливо якщо давнім лаком були вкриті.

Зображені на малюнках були переважно діти різного віку, хоча й кілька портретів Таріса трапилось. Безперечно, всі ці роботи знайдуть належне місце в музеї на Сайгарі, а може, навіть в особистій Ерентаровій галереї, бо серед тих дітлахів напевно вже був його пращур.

Не обійшлося в ці дні і без деякого розчарування. Втім, до нього Мартін був практично готовий. Анхель лише підтвердив його припущення щодо фільму, який справив на них таке незабутнє враження. Серіал виявився чистісінькою вигадкою, а реальні події, зображені на початку кожної серії, використовувалися тільки як художній прийом, покликаний надати цій фантазії ілюзії достовірності. Виявляється, цей фільм був відомий здавна, перекладений ще на давній таріоні, і, взагалі, він був такий не один. Тож його, напевно, бачили і давні харідійці, і аймірці, і сайгарці, а може, й шарденці, а отже, нічого дивного не було в тому, що всі вони наслідували дизайн космічних кораблів, запропонований землянами.

— Оце ми понавигадували! — схопився за голову Грегор, коли Мартін одного вечора розповів хлопцям про результати Руїсового розслідування. — Добре хоч я статтю накатати не встиг, а було ж бажання! Ох і іржали б наді мною усі, певно, до скону!

Як не дивно, прикра звістка не позначилася на бажанні переглядати фільм. Навпаки — хлопці запросили з сайгарського архіву файли з перекладом і почали дивитися його знову.

***

Час до Нового року злетів непомітно. Напередодні свята базу зачинили. Місцеві копачі подалися додому, Грег з першою командою перебрався в наметове містечко біля розкопу, решта ж складу експедиції вирушила у столицю: студенти — по своїх домівках, а запрошені Ламарою гості — на весілля.

Сутеніло, коли Відаль висадив Нелу і Марса на стоянці біля дому хрещеного. Тиша навкруги стояла така, наче в місті ніхто не живе. Дерева біля домів буяли квітами — початок року, період бурхливого цвітіння. Перший Новий рік, який Нела зустріне разом зі своїм чоловіком, а Відаль — з Тетяною.

Хрещеного вдома не було, хоча у вітальні, в горщику, стояло заквітчане деревце, увішане цукерками, а в холодильній шафі на гостей очікували традиційні новорічні страви: млинці з солодким сиром і пиріг з м’ясом та картоплею. Тобто Марса з Нелою чекали. Але де ж сам хазяїн?

— Після смерті хрещеної він не хоче на Новий рік залишатися на Таріоні. Навіть коли я буваю тут, а останні п’ять років я повертаюся на свято саме сюди, він все одно йде на Дамаріс. Там у нього є брат і дві сестри. Для мене завжди залишає подарунки і ласощі, але без Аліси я для нього неповноцінна родина.

— А ти… — Мартіна затопило хвилею Нелиного співчуття, такого сильного, що аж подих перехопило.

— Агов, Сніжинко?! Ти що, плакати надумала? Чого раптом?

— Але ж це сумно… без родини… самому… так не годиться, — схлипнула Нела.

Обійняв, пригорнув:

— Та не сам я. На Таріоні ми завжди з Анхелем святкували. А на Сайгарі у мене Гайсарі є. Вони ще та сімейка! От познайомлю тебе з ними — сама побачиш, що з ними не засумуєш.

Будиночок хрещеного був невеликий — всього три спальні, і явно не розрахований на прийом гостей. Роздивитися його до ладу в попередній свій візит Нела не встигла. Тепер Мартін показував їй усе.

— Оце моя кімната, — сказав він, пропускаючи Нелу до свого помешкання. — Я жив тут до п’яти років, аж поки мене не забрали на Дамаріс. З того часу тут майже нічого не змінилося, лише ліжко час від часу оновлювали, коли я повертався на канікули і виявлялося, що старе для мене закоротке. А ще стіл робочий я купив собі кілька років тому — на попередньому чомусь раптом стало мало місця. Не дивуйся іграшкам. Хрещені зберігали їх весь час, поки я вважався мертвим. То й після я не став нічого міняти.

І дійсно, іграшкові зорельоти, дракони і солдати стояли на полицях упереміш зі старими облупленими горщиками, закопченими банячками і обдертими скриньками.