Оновлення 38

Ільяс Ва Шаті запізнювався на чергування, але вирішив через це не перейматися.   Не  його вина в тому, що повітряний транспорт не працював майже добу. Вчора Ільяс був змушений залишити свій особистий флаєр на загальній стоянці біля лікарні. Додому його підвезли наземним медичним глайдером, а зранку, щоб дістатися на роботу, довелося витягати з ангару ровір та крутити педалі. Чому не викликав флаєр додому, коли збурення припинилися? Та тому, що штін у нього був — найпримітивніша і найдешевша модель, здатна хіба що дверцята перед господарем відчинити або відеореєстратор увімкнути. На більш потужний не вистачило грошей.

На цій нудній планеті Ва Шаті і його дружина Маріт опинилися не з власної волі. По закінченні війни на Дамарісі їм оселитися не дозволили, а на Шарден не схотіли ні він, ні вона. Решта Домів переселенців безпідставно не приймала, мотивуючи тим, що всі ресурси задіяні на допомогу постраждалим від свавілля Вільного Дракона. От і довелося подружжю перебиратися на Таріон, куди пускали всіх, окрім вихідців із Вільних Земель. Соціального забезпечення Ва Шаті не одержав, тому що під час війни був засудженим, а не військовим, от і доводилося йому зараз у поті чола заробляти собі на хліб, пілотуючи один із медичних флаєрів, приписаних до Центральної лікарні. Роботу свою він ненавидів і залюбки проміняв би на будь-яку іншу, але нічого більше робити не вмів.

Оскільки запізнення вже було не уникнути, перше, що Ільяс зробив — це заїхав на стоянку і переконався, що його особистий флаєр у нормі. Він поклав ровір у багажник і вже збирався йти, коли помітив кіберa, що виходив з літалки, розташованої на сусідньому гнізді.

Елорг для харідійця — екзотика. На Таріоні їх зустрінеш нечасто, бо тут, через відсутність зайнятості, кіберам просто нема чого робити, а на Дамарісі — взагалі  не побачиш, бо цьому перешкоджає державна політика. Втім, з елоргами Ва Шаті стикатися доводилося. Лише раз у житті.  З одним-єдиним. Саме з цим! На Огасі, коли Ільяс тонув у болоті. Це красиве обличчя харідієць не зміг би забути ніколи, тим більше що за сорок років воно мало змінилося. Так, це був саме той клятий кібер, що витяг його з трясовини, а потім зруйнував не лише кар’єру, але й усе життя!

Щоправда, сумнів деякий у Ільяса все ж таки виник. У його заклятого ворога не було літанієвих імплантів — Ва Шаті це добре пам’ятав. І по всіх правилах того вже не повинно було б існувати, бо без імплантів елорги довго не живуть. Цей же був живіший за всіх, ще й виблискував на скронях дорогоцінними кристалами. Тому Ільяс вирішив  ретельно перевірити свою здогадку і дав наказ  штінові фіксувати все, що відбувається поруч із сусіднім флаєром. Сам же пішов на роботу.

Додому Ва Шаті повернувся злий і втомлений. Готової вечері, як завжди, не було. Втім, він уже звик до того, що Маріт нічого не готує. Добре хоч кип’яток у термосі залишився ще з ранку. Ільяс запарив у мисці сухий концентрат і сів вечеряти. Невдовзі і дружина приєдналася до нього. Останнім часом таке траплялося рідко: практично весь час Маріт проводила у своїй майстерні, там і перекуси собі нашвидкоруч влаштовувала. Бувало, він не бачив її кілька днів поспіль.

Соціальне забезпечення від шарденського військового відомства у Маріт було. З того часу, як вони оселилися на Таріоні, дружина ніде не працювала; натомість втілювала ідею, яка захопила її ще під час війни — створювала зброю нового покоління. Рушниця-дезінтегратор великої дальності, чия вражаюча сила могла б досягати орбіти — ось у чому полягала її мрія. Виходило у неї щось чи ні — Ільяс не мав жодного уявлення; успіхами вона ніколи не ділилася, лише постійно твердила, що харідійці її винахід з руками відірвуть. От тільки треба удосконалити його ще трошки… Те «трошки» тривало вже майже двадцять років, тому на жоден зиск від жінчиної справи Ільяс надії не покладав. Але й заборонити нічого не намагався, тупо погоджуючись за власний кошт постачати Маріт нові й нові комплектуючі, чимдалі складніші та дорожчі.

І от сьогодні трапилося диво. Маріт не тільки забажала повечеряти з чоловіком, але й оголосила, що її роботу завершено. Дезінтегратор працює. Натомість Ільяс поділився своєю проблемою — вони ж сім’я, чи не так? — розказав про несподівану зустріч з елоргом.

— Я не знаю, це той самий чи ні, — сказав він. — У того, з екіпажу Шарді, не було імплантів, але цей надзвичайно на нього схожий. Можливо з тієї ж самої лінійки?

— Покажи! Я знаю всіх з екіпажу Шарді! — Маріт рішуче простягла руку до комприса чоловіка, хоча, безперечно, їй було відомо, що скористатися особистим гаджетом може тільки його господар.

Втім і до цього Ва Шаті звик. Він активував прилад і покірно передав його дружині. Маріт достатньо було кількох секунд, щоби впізнати Відаля.

— Так, це він! Улюбленець шарденського покидька! Але що він тут робить?

Відповідь на це питання довго шукати не довелося — вона сама витікала з наступного фрагмента запису. Елорг вивів із лікарняних воріт старенького дідуся, проводив його до флаєра, допоміг розміститися в пасажирському кріслі, а потім зайняв місце пілота і підняв літалку в небо.

Отакої! Відаль підробляє нянькою для старих? Чудове продовження військової кар’єри, нічого не скажеш!

На жаль, за рисами обличчя ідентифікувати старого не вдалося — не було в таріонській базі ні імені його, ні адреси. Відаля там теж не виявилося. Як же взнати, де шукати елорга? Адже Відаль, безперечно, мешкає поруч із тим, кого доглядає. А може він на Таріоні тимчасово?

— Я все одно знайду цього клятого кібера! — пообіцяла Маріт. — Якби ще вдалося захопити! А далі я вже знаю, що з ним робити. Змушу його витворяти на камеру таке, що розголос піде на всі Доми! Шарді не раз здригнеться від сорому! Від тієї ганьби, що я влаштую, наш поважний тар не оговтається до скону! Це буде найкращим способом «віддячити» за мене і за тебе. Бо до цієї купи металобрухту він відчуває якусь збочену пристрасть. Цей кібер — його адар, уявляєш?