Оновлення 35

Свідомості Мартін не втратив, але ментальний імпульс без підтримки техніки дався йому вкрай важко — принц миттєво позбувся фізичних сил і не міг не те що підвестися, а навіть повіки підняти від слабкості. Ще й Арнель придавила його зверху — не легенька все ж вона. Проте довго лежати не довелось. Він чув, що до них з усіх боків поспішають люди.

«Хлопець і дівчина, на сходах біля поліклінічного відділу, — лунав чийсь гучний бас. — Схоже на спонтанний перехід. Перевозку сюди. Для обох!»

— Допоможіть їй, — видавив із себе принц. — Її вкусила гризалка.

І відразу відчув полегшення — дівчину з його спини зняли, а гуркіт коліщаток звичайної, не антигравітаційної, каталки засвідчив, що її кудись повезли. От безодня! Тут так само електроніка не працює!

— Мені треба з нею, — сіпнувся Мартін. — Це моя дружина.

— Гаразд, гаразд, — заспокоїв його той самий голос, що викликав перевозку. — Її повезли у детокс-відділення. Розберемося, що з тобою, тоді зустрінетеся. Мене звати лікар Ліор, я лікуватиму вас обох.

Принцу допомогли піднятися і всадили у мобільне крісло. При цьому голову йому закинули назад, а під шию підклали фіксатор. Доки крісло рухалося, володар низького голосу йшов поруч.

— Це перший твій перехід? — розпитував він.

— Так.

— Схоже, хлопче, у тебе гіпертонічний криз. Давно хворієш?

— Ні, раніше не хворів. — Як не дивно, поруч із лікарем Мартінові трохи попустило, в голові вже гупало не так сильно і з’явилася впевненість, що тепер усе буде добре. — Я маринку подолав заради переходу. Військову.

— Ого! То ти військовий порталіст? І відмовився від кар’єри заради дружини? — у голосі лікаря почулося не лише здивування, але й повага. Так, дійсно повага, бо Мартіна раптом огорнуло ароматом найдорожчої кави.

— Був колись, — не втаїв він правди. — Тепер це не має значення, кар’єру закінчено.

Тим часом вони досягли мети — вочевидь, приймального відділення. Там одразу ж Мартінові до рота всунули якусь трубочку.

— Пий, — звелів лікар. — Це найкращі ліки для порталістів.

«Ліки» виявилися звичайнісіньким апельсиновим соком, але подіяли миттєво — після кількох ковтків Мартін нарешті зміг розплющити очі. Вся його майка спереду була просочена кров’ю. Йому допомогли зняти забруднений одяг, обтерли обличчя та груди  вологою серветкою, а у носові ходи запхали якусь губку. Дихати через неї було доволі важко, але кровотеча відразу ж припинилася. Тим часом на плече почепили широку стрічку, яка почала стискати руку дедалі дужче. Манжетка була приєднана до чудернацького пристрою з довгою шкалою, а повітря у неї нагніталося вручну. Принц із подивом оглядав цю диво-техніку — скільки не мав справу з лікарями, а подібне бачив уперше.

— Під час магнітних збурень ми використовуємо  пристрої де нема електроніки, — пояснив лікар, помітивши його зацікавленість. — За допомогою цього апарату  можна виміряти тиск.

— А ти щасливчик, хлопче, — додав він, коли пов’язка здулася, випустивши повітря. — Схоже, носова кровотеча врятувала тебе від інсульту. Тиск і зараз надзвичайно високий, а був, напевно, ще більший. Зараз ми прокапаємо все, що необхідно, але все одно доведеться тобі затриматися тут на декілька днів.

Крапельницю Мартінові налаштували теж дивну — звичайний пакет на штативі, без електронного дозатора, ще й з ручним регулятором швидкості введення. Зате, дивлячись на цей чудернацький гаджет, Марс нарешті зрозумів, чому саме він зветься крапельницею.

Через деякий час принца перевезли до палати з двома лікувальними місцями. Як сказав лікар, Арнель після детоксу також привезуть сюди. Процедура дезінтоксикації у неї проходить задовільно, анатоксин подіяв, і є надія, що система згортання крові постраждала не дуже сильно. Набагато гірше було б, якби вони затрималися з госпіталізацією. Єдине — через виражену алергічну реакцію їй призначено максимальну дозу антигістамінного, а воно має снодійний ефект, тож поспілкуватися молодятам сьогодні, напевне, не вдасться.

Лікар співчував Мартінові та Арнель і був абсолютно щирий, чим нагадав принцу його загиблого рес-шиара. А таким людям принц завжди довіряв. Отже, Марс зітхнув з полегкістю і, з почуттям виконаного обов’язку, поринув у сон.