Оновлення 32

Якщо  все у житті складається добре, Зірки неодмінно підсунуть  якусь гидоту. Цей постулат Марс затямив ще в дитинстві. 
Цього разу відзначилося таріонське сонечко. 
Попереджень про магнітні збурення заздалегідь не надходило, просто у  флаєрі посеред дороги вмерла вся електроніка. За цим мотор заглох і апарат повільно  пішов на зниження. Добре хоч антигравітаційна подушка не зникла водночас, що дало змогу підшукати більш-менш зручне місце для посадки.
- Приїхали! Магнітна буря! - повідомив Мартін, прилаштовуючи знеструмлену літалку просто на грунт. Глянув на комприс і додав: -  Схоже, сіли плотно. Зв'язку теж немає.
- І як довго це триватиме? - поцікавилася Нела.
- Непередбачувано, – відповів принц. - Якщо спалахів було декілька, то і збурення можуть тривати кілька днів.
- Що ж робити?
- Повертатися на базу. Пішки. Тут всього кілометрів дванадцять. На допомогу покликати ми не можемо, а шукати нас до вечора ніхто не стане. Відаль вважатиме, що ми на розкопі, а хлопці вирішать, що залишилися у таборі. Чекати тут сенсу немає - води в аварійному запасі всього одна пляшка. Якщо вирушимо зараз, до обіду вже будемо вдома. А якщо нам пощастить і електроніка відновиться раніше, флаєр просто наздожене нас. Його штін прив'язаний до мого комприса.
І оскільки тут навіть обговорювати не було чого, зібралися і пішли. 
Треновані вони були добре, та й екіпіровані непогано, бо ж на роботу збиралися. І капелюхи з полями, щоби шию не опалило, с собою взяли, і для очей захист с затемненням, і у взуття зручне перевзулися.  От тільки комбінезонів робочих у них при собі не було, бо розраховували переодягнутися на місці. Так і вирушили - Нела в коротеньких шортах, а Марс у звичайних бриджах. Особливих труднощів від того переходу не очікували, але не все так сталося, як гадалося.
Дванадцять кілометрів це було в повітрі, по прямій. А на місцевості виявилося набагато більше, бо доводилося долати перешкоди про існування яких в польоті просто забуваєш. Добре хоч жодну річку форсувати не не знадобилось. Бо не було тих річок. Жодного потічка не трапилось. А з іншого боку, природна вода їм зовсім не зашкодила б, бо питної у них було обмаль, одна пляшка на двох. День же був жаркий, сонце сяяло практично в повну силу.
- Ти ба, що робиться? Небесного Серпанку скоро й сліду не залишиться, - бурчав Мартін.
Вони йшли вже більше трьох годин, але подолали менше половини шляху. Пити хотілося нестерпно, а в пляшці залишилося може з літр живильної влаги. Нела втомилася, але зізнаватися не хотіла. Нарешті з полегкістю почула:
- Все, привал! Ця скеля зветься "Стіл", до бази приблизно шість кілометрів.
Вони зупинилися біля великого  плаского каменю, що стирчав посеред савани і дійсно нагадував великий стіл. Кущів, де могла б ховатися якась живність поблизу не було, лише чистий пісок і ріденька суха травичка оточували нагріту сонцем скелю. З північного боку камінь давав доволі велику тінь. Тут можна було відпочити в більш-менш комфортних умовах. Але, на жаль, не тільки люди знайшли ці умови комфортними. 
Марс всадив Нелу у тіньку на свій порожній рюкзак і дав ковтнути води з пляшки. Сам також сьорбнув трошки. Потім стягнув майку, просочену потом, і розстелив на гарячій поверхні каменя, щоб просохла. І тут почув дівочий зойк:
- Ой! Вкусило! Так боляче!
Нела підхопилась, квапливо намагаючись стряхнути щось зі своєї ноги. І дійсно, якась маленька чорна істота звалилася додолу і стала швидко занурюватися у грунт. Через кілька секунд на її  місці залишилася тільки невелика воронка.
- Що воно, поглини його безодня, за чудовисько таке? - стурбовано запитав Мартін.
- Не знаю. Якась комаха, чи що? Скакнула на мене просто з піску і вкусила!
- Досі болить?
- Так. 
- Давай  подивлюся.
- Ай, пройде! - махнула рукою дівчина.
Червоний горбик, з невеликою краплиною крові на верхівці, чітко вирізнявся на чистій засмаглій дівочій шкірі. 
- Пішли вже, не хочу тут залишатися, - сказала Нела і почухала місце укусу. 
Це мало допомогло - краплинка крові виступила знову. Дівчина приліпила до ранки пластир з похідної аптечки і рішуче попрямувала у бік бази. Розсердилася, образилася наче дитина, зрозумів Мартін. Добре, що хоч на таріонську природу, а не на нього, бо ж це він вирішив відпочити саме тут. Марс натягнув вологу майку, начепив рюкзак в якому бовкалася лише одна напівпорожня пляшка води, и рушив услід за своєю капризулею.