Оновлення 30

— Дивні мешканці живуть у паралельному світі, — відмічав Грегор. — Якби своїми очима не побачив, то й уявити не міг би подібного. І чорношкірі люди в них є, і блакитні, і з наростами на голові. Невже там, на планетах розселення, настільки різняться умови, що й фенотипи утворилися такі несхожі? Чому тоді у нас не так?

— Можливо, тому, що ми освоїли лише тридцять чотири світи, а в них їх — тисячі? І, можливо, не всі відповідного типу? — припустила Тетяна. — Ми ж у космосі лише тисячу років, а вони, бач, вже й у ті часи мандрували всесвітом.

— Напевно, ти маєш рацію, — погодився з нею Грегор.

— Ще й міжзоряних портальних переміщень у них тоді не було, — додала Нела. — Замість переходів вони використовували якийсь варп… зрозуміти б, що воно таке. Тому й пересувалися між зірками набагато повільніше, ніж ми, отже, й заселяли не завжди комфортні світи.

— Напевно, віддаленість, ізоляція та місцеві умови і призвели до такої разючої розбіжності у зовнішньому вигляді землян, — зробив висновок Грегор.

— А може, ті чорні і з гребенями на лобі взагалі не з Землі походять? — припустив хтось із молоді.

Але йому заперечили свої ж, студенти:

— А звідки б їм тоді взятися? Ясно ж, що з Землі колись розповсюдилися, як і наші пращури.

— А раптом вони взагалі не люди?

— Люди. Про чорношкірих точно відомо, що вони на Землі споконвіку жили, — сказав Мартін.

Подібні дискусії виникали чи не щовечора.

А от Відаль та Мартін шукали відповіді на технічні питання — антропологія їх цікавила не дуже. На одне з таких питань: чому земляни, хоч і знали про телепортацію, портальних станцій не будували — пояснення знайшлося дуже швидко.

— На Землі немає літанію, — пригадав хтось зі студентів.

— Так, — підтвердив Мартін, — про це писав Таріс Першопроходець, і підтверджувала Еліна.

— Отже, вони не мали змоги підсилити перехід, тому він міг діяти лише на близькій відстані — що ми й бачимо у фільмі, — підхопив думку Відаль.

— А ще мені здалося, що в їхнього телепорту принцип дії зовсім не такий, як у нас, — продовжував Мартін. — Для переміщень вони використовують не ментальну енергію, а щось зовсім інше.

— Напевне, на Землі цей принцип був добре відомий усім, тому у фільмі на ньому не зосереджувалися, — припустила Нела.

— Шкода. А було б цікаво.

— Авжеж, — погодився принц.

А ще його надзвичайно цікавило, чи не передивлявся хтось із пращурів Харіді цей фільм у давнину. Бо дизайн харідійських кораблів, яким вони так пишалися, надзвичайно нагадував те, що зобразили творці цього фільму.

— Невже і це Харіді у землян поцупили? Цікаво, чи взагалі хоч щось самі винайшли? — бідкався принц.

— У людей, які настільки випереджають нас, можна і запозичити щось, — втішала його Тетяна. — Їм, напевно, не шкода було б: воно ж для них не нове, тисяча років минуло. А уявляєте, чого вони досягли за цей час? От би подивитися! Хотіла б я туди потрапити.

У своєму прагненні Тетяна була не поодинока — король Олександр Дванадцятий теж хотів подивитися на досягнення землян. Але, на відміну від їхнього чудового кухаря, — не власними очима. Цю надзвичайно ризиковану справу він вирішив доручити своєму майбутньому внукові, тій дитині, якої ще не існувало, але на яку Мартін вже чекав.

«Не дозволю! — думав він. — Жодним чином не дозволю спаскудити життя своїй дитині. Нехай у контракті не йдеться про спільне виховання, а до п’яти років дитина має залишатися з матір’ю, я все одно буду поруч. І якщо хлопчик не виявить зацікавленості у тому, до чого прагне король, я зможу захистити його інтереси!»

Від автора:

Років із десять тому відвідала мене думка: а якби наші сучасні фантастичні фільми потрапили до справжніх інопланетян, що б ті подумали? Певно, вирішили б, що у нас є могутній космічний флот, надзвичайні технології і дивовижні сусіди. І як багато часу знадобилося б їм, щоб розпізнати вигадку? От і уявила я собі картину, яку ви щойно прочитали.

А ви як вважаєте, чи могло б таке статися? Напишіть про це в коментарях.

Щиро дякую всім, хто поставив вподобайку і підписався на мою сторінку.

Ваша Єва Ромік.