Оновлення 27

На ранок перша думка  була про кристали. І не тільки у Нели. Цікавість розбирала все населення бази.
- Марсе, сьогодні ми впораємося без тебе, - рішуче сказав Грегор, - але ввечері чекаємо чогось цікавенького!
- Гаразд, гаразд, - погодився принц, - взнаєте все, про що ми довідаємось.
ВІдаль повіз хлопців на роботу, а Нела з Мартіном залишилися у таборі. 
Хоча Нела часто працювала зі старовинними документами, зчитувачем для давніх кристалів їй користуватися не доводилося. Вона знала, що у великих архівах є подібні прилади, але на власні очі їх ніколи не бачила. Зазвичай, їй на комприс скидали вже готовий файл, оброблений за всіма правилами інформаційного мистецтва, і з ним вона працювала. Тож сподівалася Нела побачити сучасний гаджет і трошки побоювалась, що швидко його не опанує. А тут… Мартін виставив на стіл несуразне дещо, склепане явно нашвидкоруч: скроневі пластини - два звичайних золотих діола приліплених скотчем до гнучкої перфорованої літанієвої дужки, явно запозиченої з якогось іншого приладу,  купа переплетених різнокольорових дротів, під'єднаних до незрозумілого агрегату з якого на всі боки стирчать кристали-підсилювачі, і як цукерочка на додаток - особистий комприс Мартіна, прилаштований збоку до всього цього розкошу. 
- Не дивись з  таким скепсисом, - промовив Марс, - ця штукенція відмінно працює, хоча і виглядає як зореліт Вільного Дракона. Я зібрав цей зчитувач п'ять років тому, коли відкопали бібліотеку. Відтоді він нас жодного разу не підводив.
- Ти сам зібрав? - здивувалася дівчина. - Хоча, про що я кажу, ти ж Харіді, це ваша генетика. А чому не замовили готовий?
- Виріб все одно не серійний, виготовляється вручну за спецзамовленням, чекати довго, та й коштує не менше ніж той самий зореліт, а так, працює, і добре.
Нела начепила скроневі пластини, перший кристал пірнув у приймальне гніздо, над комприсом принца спалахнув голоекран, а сам він нетерпляче зітхнув і підсунувся до дівчини трохи ближче. Напевне, щоб екран краще бачити. Цього разу вони з Нелою знов розташувалися за обіднім столом під навісом, на вже звичних для себе місцях. Тетяна поралася біля кухонних приладів і їм не заважала. 
Перший кристал містив звіти управителя, як письмові, так і усні. Всі, без виключення, на сайгарському варіанті давнього таріоні. І хоча мова за тисячу років дещо змінилася, жодного перекладу цей кристал не потребував - будь хто з сайгарців, при найменшому зусиллі, зрозумів би про що йдеться. Напевне історикам буде цікаво дізнатися з чого складалося господарство Тарісової родини і де вони брали гроші на свої дослідження, але Нелі це здалося нудним. Вона з полегкістю замінила кристал в приймальному гнізді на інший.
А тут була музика. Не таріонська. Земна. Різнопланова. Інколи настільки дивна, що незрозуміло було чи це музика взагалі, але здебільшого дуже красива і схожа на таріонську. Пісні на різних мовах змінювали одна одну, а Мартін з Нелою не могли відірватися від екрана на якому кожна пісня супроводжувалася зображенням. Не завжди слова пісень були зрозумілі - програма розпізнала більше двадцяти різних мов, якими Нела не володіла - та, завдяки ілюстраціям, можна було скласти чітке уявлення, про що співають.   
Вони не помітили як повернувся Відаль, не звернули уваги й на те, що Тетяна вимкнула свою овочерізку, всілася навпроти них і дивиться на голоекран з протилежного боку. До тями їх привів сигнал мультиварочного агрегата, який повідомив, що у страву треба закидати наступний інгредієнт.
- Я зроблю, - сказав Вдаль, - слухайте собі.
Та Тетяна вже підвелася. А Марс їз Нелою вирішили зробити паузу і зачекати на неї.
- Здається, таке зображення під музику зветься роликом, - пригадала Нела земну назву.
- Ти ба, знов невідповідність! - здивувався принц. - У мене в дитинстві чоботи були з коліщатками, теж звалися роликами. Це точно треба вивчати!
- А навіщо потрібні чоботи з коліщатками? - здивувалася дівчина.
- Кататися на них. Знаєш, як класно!
У Нели спалахнули очі, і Марс знову відчув яскравий апельсиновий смак її азарту.
- Хлопчачі забавки, - прокоментувала Тетяна. - Дівчат так не виховують, їм це не цікаво.
- Еге ж, еге ж, - відповів  Відаль. І скепсису  в його голосі було стільки, що Мартін зрозумів це навіть без емпатії. - Добре, що наша ентара не знала про існування таких чобіт. Гадаю, її батькові флаєра у фонтані цілком вистачило!
- Флаєра у фонтані? - здивовано перепитав Мартін. - Це як?
- Я казала тобі! - обурилася Нела. - Ми з Сонкою втопили флаєр, за що мене відправили на Огасі.
Висновок який Мартін зробив з одержаної інформації, в жоден портал було не пропхати: 
- Нела, - сказав він, притискаючи руку до серця. - Прошу дуже, народи мені сина, бо з дочкою я не знатиму що робити!
Добре що пісні не потребували перекладу, бо зосередитися на них Нела більше не змогла. Щойно, вперше у житті, вона замислилася над тим, що їх з Мартіном дитина потребуватиме виховання.  І він, здається, збирається виховувати її особисто.

***