Оновлення 27

На ранок перша думка була про кристали. І не тільки у Нели — цікавість розбирала все населення бази.

— Марсе, сьогодні ми впораємося без тебе, — рішуче сказав Грегор, — але ввечері чекаємо чогось цікавенького!

— Гаразд, гаразд, — погодився принц, — дізнаєтеся все, про що довідаємось ми з Нелою.

Відаль повіз хлопців на роботу, а Нела з Мартіном залишилися в таборі.

Хоча Нела часто працювала зі старовинними документами, зчитувачем для кристалів їй користуватися не доводилося. Вона знала, що у великих архівах є подібні прилади, але на власні очі їх ніколи не бачила. Зазвичай їй на комприс скидали вже готовий файл, оброблений за всіма правилами інформаційного мистецтва, і з ним вона працювала. Тож ентара сподівалася побачити сучасний гаджет і трохи побоювалась, що швидко його не опанує. А тут… Мартін виставив на стіл щось зовсім несуразне, склепане явно нашвидкуруч: скроневі пластини — два звичайні золоті діоли, приліплені скотчем до гнучкої перфорованої літанієвої дужки, явно запозиченої з якогось іншого приладу; купа переплетених різнокольорових дротів, під’єднаних до незрозумілого агрегата, з якого на всі боки стирчали кристали-підсилювачі; і, як цукерочка на додаток, — особистий комприс Мартіна, прилаштований збоку до всього цього розмаїття.

— Не дивись із таким скепсисом, — промовив Марс. — Ця штукенція відмінно працює, хоча й виглядає як зореліт Вільного Дракона. Я зібрав цей зчитувач п’ять років тому, коли відкопали бібліотеку. Відтоді він нас жодного разу не підводив.

— Ти сам зібрав? — здивувалася дівчина. — Хоча, про що я кажу, ти ж Харіді, це ваша генетика. А чому не замовили готовий?

— Зчитувач не серійний виріб, виготовляється вручну і лише за спец замовленням. На виконання чекати довго, та й коштує  така радість не менше, ніж той самий зореліт. А так — працює, і добре.

Нела начепила скроневі пластини. Перший кристал пірнув у приймальне гніздо, над комприсом принца спалахнув голоекран, а сам Мартін нетерпляче зітхнув і підсунувся до дівчини трохи ближче. Напевне, щоб екран краще бачити. Цього разу вони з Нелою знову розташувалися за обіднім столом під навісом, на вже звичних для себе місцях. Тетяна поралася біля кухонних приладів і їм не заважала.

Перший кристал містив звіти управителя — як письмові, так і усні. Усі, без винятку, на сайгарському варіанті давнього таріоні. І хоча мова за тисячу років дещо змінилася, жодного перекладу цей кристал не потребував — будь-хто з сайгарців, при найменшому зусиллі, зрозумів би, про що йдеться. Напевне, історикам буде цікаво дізнатися, з чого складалося господарство родини Таріса і де вони брали гроші на свої дослідження, але Нелі це здалося нудним. Вона з полегкістю замінила кристал на інший.

А тут була музика. Не таріонська. Земна. Різнопланова. Інколи настільки дивна, що незрозуміло було, чи це музика взагалі, але здебільшого дуже красива і схожа на таріонську. Пісні на різних мовах змінювали одна одну, а Мартін з Нелою не могли відірватися від екрана, на якому кожна пісня супроводжувалася зображенням. Не завжди слова пісень були зрозумілі — програма розпізнала більше двадцяти різних мов, якими Нела не володіла, — та завдяки ілюстраціям можна було скласти чітке уявлення, про що співають.

Вони не помітили, як повернувся Відаль, не звернули увагу й на те, що Тетяна вимкнула свою овочерізку, всілася навпроти них і дивиться на голоекран з протилежного боку. До тями їх привів сигнал мультиварочного агрегата, який повідомив, що у страву треба закидати наступний інгредієнт.

— Я зроблю, — сказав Відаль. — Слухайте собі.

Та Тетяна вже підвелася. А Марс із Нелою вирішили зробити паузу і зачекати на неї.

— Здається, таке зображення під музику зветься роликом, — пригадала Нела земну назву.

— Ти ба, знов невідповідність! — здивувався принц. — У мене в дитинстві чоботи були з коліщатками, теж звалися роликами. Це точно треба вивчати!

— А навіщо потрібні чоботи з коліщатками? — здивувалася дівчина.

— Кататися на них. Знаєш, як класно!

У Нели спалахнули очі, і Марс знову відчув яскравий апельсиновий смак її азарту.

— Хлопчачі забавки, — прокоментувала Тетяна. — Дівчат так не виховують, їм це не цікаво.

— Еге ж, еге ж, — відповів Відаль. І скепсису в його голосі було стільки, що Мартін зрозумів це навіть без емпатії. — Добре, що наша ентара не знала про існування таких чобіт. Гадаю, її батькові флаєра у фонтані цілком вистачило!

— Флаєра у фонтані? — здивовано перепитав Мартін. — Це як?

— Я казала тобі! — обурилася Нела. — Ми з Сонкою втопили флаєр, за що мене відправили на Огасі.

Висновок, який Мартін зробив з одержаної інформації, в жоден портал було не пропхати:

— Нело, — сказав він, притискаючи руку до серця, — прошу дуже, народи мені сина, бо з дочкою я не знатиму, що робити!

Добре, що пісні не потребували перекладу, бо зосередитися на них Нела більше не змогла. Щойно, вперше у житті, вона замислилася над тим, що їх із Мартіном дитина потребуватиме виховання. І він, здається, збирається виховувати її особисто.