Оновлення 26

Можливість пошукати історичні скарби Марс для Нели влаштував. На робочому майданчику він видав їй захисний комбінезон, рукавиці і маску з окулярами та призначив у бригаду, що просіювала вилучений з будинку ґрунт. Усе знайдене наказав складати окремо. Сам пішов із хлопцями всередину — розчищати коридор. Нічна бригада непогано там попрацювала — велика купа дрібного чорного піску очікувала ретельної ревізії.

Кілька годин Нела старанно просіювала той пісок з однієї купи на іншу і не знаходила анічогісінько, крім дрібних камінців, які складала окремою купкою. Робота здавалася їй нудною і безперспективною. Молодий хлопчина на ім’я Коля, студент сільськогосподарського факультету, який працював поруч із нею, сказав, що вулканічний попіл сам по собі має цінність: це чудовий субстрат для рослин, і його неодмінно заберуть копачі з Нової Колиски, щоби використати на своїх фермах, але її це мало тішило. Сам напарник уже знайшов кілька розмальованих шматочків кераміки та ручку, начебто від чашки, а в неї лише камінці в здобутку!

Коли оголосили обідню перерву, брудні копачі, мружачись, вилізли на світло. Вони докопалися вже десь до середини коридору. Знайти нічого особливого не знайшли та й не сподівались — просто розчищали прохід до кімнат. У давнину меблів у вузьких проходах не тримали, картин та гобеленів на стінах не розвішували. Хіба що світильники якісь могли трапитися, однак нічого більш-менш об’ємного так і не попалося.

Марс підійшов до Нели та її напарника, простягнув їм по пляшці води:

— Ну що, нічого не знайшли? — запитав він.

— У мене є, — похвалився Коля і показав прозорий контейнер, у якому яскраво розписані уламки кераміки були занурені у стабілізуючий розчин. — Я все почистив, як вчили, і залив стабілізатором, щоб фарби не окислювалися на повітрі. Мені здається, це була якась супниця, тобто кришечка від неї, он і ручка є.

— Молодець, — похвалив новачка Мартін і повернувся до Нели.

— А у мене лише камінці, — вона простягнула йому жменьку своїх знахідок.

— І мені такі траплялися, — сказав Коля. — Я викинув їх, щоб не засмічувати субстрат.

Не археологом Коля був, ой не археологом, якщо ставив на перше місце майбутній субстрат для рослин, а не можливі знахідки.

А от Марс узяв чорні камінчики і наче закляк над ними, потім обережно протер рукавицями — зайвий пісок зсипався і на артефактах чітко позначилися рівнесенькі грані. Нела, затамувавши подих, спостерігала за його діями. І не лише вона — навколо них зібралися майже всі хлопці. А принц тим часом занурив знахідку у контейнер зі стабілізатором. Камінці повільно, зовсім не так, як належить камінню, опустилися на дно і… розчинилися, залишивши по собі хмаринку чорної каламуті.

— Невже це те, про що я думаю? — почувся схвильований голос когось із першої команди.

— Схоже, так, — Марс усміхався загадково, лише кутиками губ.

— А що саме? — пошепки спитала Нела.

— Та-дам! — принц занурив руку у контейнер і витяг на світ блискучий прозорий кристал. —  Діамант! Природний зберігач  ментальної інформації! Саме на такі “камінці” ентари записували колись свої сімейні архіви.

— Ой! Я не знав! — Коля кинувся до смітника, перекинув його догори дном і під загальний регіт почав копирсатися у смітті.

— Ти маєш рацію, Коля! — «втішали» його більш досвідчені товариші. — Сміттєзвалища — це основний постачальник історичних скарбів. На планетах розселення археологи саме там і знаходять найцінніші артефакти!

Втрачені кристали Коля відшукав. Після обіду вони з Нелою повернулися до свого заняття з надзвичайним завзяттям, але, на жаль, нічого путнього їм більше не трапилося. Всього знайшлося вісім інформаційних кристалів — неушкоджених, у ідеальному стані, як сказав Мартін.

— Невже це і є родинний архів Таріса та Еліни? — запитала Нела, коли вони поверталися додому. На цей раз із ними у флаєрі ніхто не летів, хлопцям вистачило місця у вантажівці. — Але чому такий маленький? За час їхнього життя мало б накопичитися  більше кристалів. І чому його не вивезли?

— Ймовірно, скринька впала і розбилася, коли мешканці тікали від виверження, — припустив Мартін. — І, можливо, спочатку кристалів у ній було більше. Нам, скоріш за все, дісталися лише ті, що господарі не змогли відшукати, коли вони розсипалися. Збирали ж, мабуть, похапцем, у темряві…

— Чому в темряві? — здивувалася Нела. — Тоді ж ночі були набагато світлішими, чи не так?

— У тому коридорі і зараз суцільний морок, а тоді… Навіть якщо тікали вдень, навкруги було темно від опадів. Пожежі, які могли б щось освітити, не виникали, бо гарячий попіл піднімався у найвищі шари атмосфери, змішувався там із кристалами льоду й падав на землю у вигляді чорного дощу. Викид попелу був настільки потужним, що, за свідченнями сучасників, темрява огорнула весь Таріон. Це тривало майже пів року. І саме з того часу почалися ті самі Великі кліматичні зміни — похолодання, яке призвело планету до її сучасного стану.

— То виходить, нам просто пощастило їх знайти?

— Авжеж. Завтра я дістану кристали з розчину і налаштую зчитувач. Подивимося, що там записано. Мені так кортить швидше про це дізнатися, що не знаю навіть, чи зможу сьогодні заснути, — раптом зізнався принц.

Невідомо як Мартін, а от Нела, хоча й була переповнена враженнями, заснула тільки-но торкнулася головою подушки.