Оновлення 25

Частина 5
Таріон, Нова Колиска, міжнародна археологічна експедиція. Перші знахідки.

Наступний ранок почався не з бадмінтону, хоча Нела встала ще до підйому. Коли вона вийшла, Мартін з хлопцями з першої команди знову завантажували флаєр, цього разу не лише сухпайком і водою, але й порожніми контейнерами різного об'єму - спеціальною тарою для майбутніх знахідок. 
- А навіщо стільки харчів? - запитала Нела. - Вчора ж ніби-то возили.
- НЗ на випадок якщо гарячий обід привезти не вдасться,  - відповів принц. - Ще намети зараз завантажимо, це також про всяк випадок, поснідаємо і можна рушати.
Відаль на кухні налаштовував машину для напоїв, Тетяна  поралася зі сніданком. Загального штіна на базі не було, от їй і доводилося спостерігати одночасно за кількома кухонними приладами. Зараз вона саме витягала з хлібопічки готові булочки. Поряд, у віконечку мультиварочного агрегату світилося: "Рисова каша з м'ясом і овочами (до завершення циклу  7'22")". 
Всі були зайняті своїми справами і лише у Нели не було поки що ніякої роботи. Мартін впевнений, що вони знайдуть в тому домі щось таке, для чого неодмінно знадобиться перекладач. Чому, цікаво, він у цьому настільки переконаний? Як можна знати наперед, що саме попадеться? 
Коротенька нарада, що відбулася перед самим пробудженням решти складу експедиції, трохи прояснила ситуацію. Мартін вивів на екран свого комприса гіпотетичний план будинку Еліни. Виявляється в давнину доми мали зовсім інше  розташування кімнат, не таке як нині. У кожному куполі було два  нічим не прикритих входи, один навпроти другого. Про будь-які двері, чи то зовнішні, чи внутрішні, у ті часи навіть не йшлося, так само як і про закриті вікна, - клімат на Таріоні був настільки теплий і рівний, що в них просто не було потреби. Але саме через відсутність вікон та дверей будинок вщент заповнився вулканічним попелом. Два вхідні отвори з'єднувалися довгим вузьким коридором який ділив купол на дві половини - чоловічу і жіночу. Так чоловіки і жінки співіснували начебто разом, і в той же час окремо. Чоловіча половина розташовувалась завжди по ліву сторону від зовнішнього входу, а жіноча по праву.
- На жіночій половині має бути комора, - сказав Мартін. - зазвичай там складали весь скарб, що господарям не потрібен, а викинути шкода. Це і є наша головна мета. Сподіваюсь, саме там зберігали речі, що залишилися після Таріса та Еліни. 
- А кому належав будинок після них? - запитала Нела.
- Останньою володаркою, за документами, була ентара Далія, їхня пра-правнучка, дочка правителя Валентина. Маю сумнів, що вона постійно мешкала на Колиска-острові, але навідувалась досить часто. Існують свідотства, що аж до останньої катастрофи вона опікувалася храмом. А ще є легенда: коли почалося виверження вулкану і всі мешканці, крім Хранительок, покинули острів, Далія особисто зайшла у найпотаємніше місце храму і винесла звідти Чашу-джерело. Самі Хранительки, чомусь, зробити цього не могли, а покинути Чашу і тікати відмовилися. Після цього служительки пішли за Далією в перехід на Сайгар. Таким чином вона врятувала всіх.
- А чому самі не могли забрати? - здивувалася Нела.
- Не знаю, може замкнено було? - всміхнувся Мартін. - Джерело належало родині Сайгар, отже, ймовірно, саме Далія мала ключі від того сховища.
- А де вона зараз, та Чаша?
- Невідомо. Можливо в скарбниці Ерентара зберігається, а може в якомусь із храмів. От тільки в якому саме, ніхто не знає. Тепер же храми є майже на всіх планетах розселення.
На Дамарісі храму не було, а про Шарден Марс не знав.
- Ой, а якщо вона була на Сегоні? Там же і храм, і місто, все зруйноване! - злякалася Нела.
- Найцінніше, дякувати Зорям, врятувалося, - Мартін лагідно торкнув рукою щоки дівчини.
І що це було?
- Полетиш з нами сьогодні? - запитав він. - Навряд чи нині будуть знахідки, але хоч матимеш уяву про нашу роботу.
- Так, - радо погодилася дівчина.

***

На робочий майданчик вирушили  відразу двома флаєрами, бо у вщент заповненій вантажівці місця для всіх не вистачило. Менший флаєр також загрузили під зав'язку, як багажник, так і салон - на шести пасажирських місцях там розмістилося аж вісім хлопців і лише Нела розташувалася з комфортом - у кріслі поруч з пілотом. 
Дім Еліни знаходився в сорока восьми кілометрах від бази, зазвичай політ займав сім-вісім хвилин. 
Відаль має рацію, Мартін - чудовий пілот, - думала Нела. Літати з ним - одне задоволення, це навіть більш захоплююче, ніж самій сидіти за штурвалом, бо там не відволічешся ні на що стороннє, а навкруги ж стільки цікавого! Ще й розповідає він  про все, що бачить око.
Виявляється, Нова Колиска та їхня база зведені там, де  нещодавно було море. Воно пішло, залишивши по собі товстий шар родючого мулу. Овочі і фрукти на такому грунті ростуть дуже добре, ще й клімат сприяє врожаю. Нова Колиска тим і живе, тутешні баштани та апельсинові сади відомі навіть за межами Таріону.
- А чому база знаходиться так далеко від місця розкопок? - поцікавилася Нела.
- Вся справа у підземних джерелах. Колись Таріон майже весь був вкритий морем з практично прісною водою, і лише самотні острови траплялися там-сям. Потім вода пішла - зібралася у крижані шапки на полюсах.  Утворилися чотири материки і три великих острови, які дехто теж пропонує називати материками. Всі вони мають загальний недолік, виражений в тій чи іншій мірі - недостатню кількість річок  та підземних джерел. Сучасні поселення прив'язують саме до них, а кількість мешканців  у селищі залежить від потужності джерела. Наша свердловина, наприклад, може забезпечити водою одночасно не більше двохсот людей, а та, що у Новій Колисці – не більше двох тисяч. Там, звичайно, джерело не одне, але решта води використовується для рослинництва, і фермери враховують кожну краплину. А от на місці розкопок свердловини немає. Є джерельце біля храму, але воно малопотужне і про нього взагалі мало хто знає. Археологи зі спільноти, коли прилітають на вихідні і хочуть жити у наметах безпосередньо на місці, привозять воду з собою.
Так, дійсно, сучасний таріонський клімат накладав значні обмеження на діяльність людини. Через це деякі блага, доступні іншим планетам тут були під категоричною забороною. Наприклад флаєрів, здатних виходити в стратосферу, не існувало. Тому і довелося їм летіти  із столиці аж дві с половиною години. І все заради того, щоб не пошкодити залишки Небесного Серпанку. 
Космодром на планеті також був лише один, маленький, пристосований для транспортників ближньої дії. Великих зорельотів він не приймав. Користувалися ним переважно робітники  гірничодобувного підприємства чиї шахти розташовувалися на Селі, єдиному супутнику Таріона. Мешканці інших планет прибували на Таріон переважно через портальну станцію. Якщо ж  комусь спадало на думку відвідати прабатьківщину на космічному кораблі, до його послуг був великий космодром на зворотному боці супутника. Там можна було залишити зореліт, а далі, як всі,  йти на планету порталом.
Можливо саме через ці обмеження населення Таріона зростало вкрай повільно. Хоча життя тут було дуже приємним, розміреним і неспішним, як на курорті.