Оновлення 25

Частина 5

Таріон, Нова Колиска, міжнародна археологічна експедиція. Перші знахідки.

Наступний ранок почався не з бадмінтону, хоча Нела встала ще до підйому. Коли вона вийшла, Мартін з хлопцями із першої команди знову завантажували флаєр — цього разу не лише сухпайком і водою, але й порожніми контейнерами різного об’єму, спеціальною тарою для майбутніх знахідок.

— А навіщо вам стільки харчів? — запитала Нела. — Вчора ж нібито возили.

— Це НЗ на випадок, якщо гарячий обід привезти не зможемо, — пояснив принц. — Ще намети зараз завантажимо, це також про всяк випадок — якщо бригаді не вдасться повернутися на базу. Поснідаємо — і можна рушати.

Відаль на кухні налаштовував машину для напоїв, Тетяна поралася зі сніданком. Загального штіна на базі не було, от їй і доводилося спостерігати одночасно за кількома кухонними приладами. Зараз вона саме витягала з хлібопічки готові булочки. Поряд, у віконечку мультиварочного агрегату, світилося: «Рисова каша з м’ясом і овочами (до завершення циклу 7'22")».

Усі були зайняті своїми справами, і лише у Нели поки що не було ніякої роботи. Мартін  упевнений, що вони знайдуть у тому домі щось таке, для чого неодмінно знадобиться перекладач. Чому, цікаво, він у цьому настільки переконаний? Як можна знати наперед, що саме попадеться?

Коротенька нарада, що відбулася перед самим пробудженням решти складу експедиції, трохи прояснила ситуацію. Мартін вивів на екран свого комприса гіпотетичний план будинку. Виявляється, у давнину доми мали зовсім інше розташування кімнат, не таке, як нині. У кожному куполі було два нічим не прикритих входи, один навпроти другого. Про будь-які двері — чи то зовнішні, чи внутрішні — у ті часи навіть не йшлося, так само як і про засклені вікна: клімат на Таріоні був настільки теплий і рівний, що в склінні просто не було потреби. Але саме через відсутність закритих вікон та дверей будинок ущент заповнився вулканічним попелом.

Два вхідні отвори з’єднувалися довгим вузьким коридором, який ділив купол на дві половини — чоловічу і жіночу. Так чоловіки й жінки співіснували начебто разом і водночас окремо. Чоловіча половина розташовувалася завжди по ліву сторону від зовнішнього входу, а жіноча — по праву.

— На жіночій половині має бути комора, — сказав Мартін. — Зазвичай там складали весь скарб, що господарям не потрібен, а викинути шкода. Це і є наша головна мета. Сподіваюся, саме там зберігали речі, що залишилися після Таріса та Еліни.

— А кому належав будинок після них? — запитала Нела.

— Останньою володаркою, за документами, була ентара Далія, їхня праправнучка, дочка правителя Валентина. Маю сумнів, що вона постійно мешкала на Колиска-острові, але навідувалася туди досить часто. Існують свідчення, що аж до останньої катастрофи вона опікувалася храмом. А ще є легенда: коли почалося виверження і всі мешканці, крім Хранительок, покинули острів, Далія особисто зайшла у найпотаємніше місце храму і винесла звідти Чашу-джерело. Самі Хранительки, чомусь, зробити цього не могли, а покинути Джерело і тікати відмовилися. Після цього служительки пішли за Далією в перехід на Сайгар. Таким чином вона врятувала всіх.

— А чому самі не могли забрати? — здивувалася Нела.

— Не знаю, може, замкнено було? — всміхнувся Мартін. — Джерело належало родині Сайгар, отже, ймовірно, саме Далія мала ключі від того сховища.

— А де вона зараз, та Чаша?

— Невідомо. Можливо, у скарбниці Ерентара зберігається, а може — в якомусь із храмів. От тільки в якому саме, ніхто не знає. Тепер же храми є майже на всіх планетах розселення.

На Дамарісі храму не було, а про Шарден Марс не знав.

— Ой, а якщо вона була на Сегоні? — злякалася Нела. — Там же і храм, і місто — все зруйноване!

— Найцінніше, дякувати Зорям, врятувалося, — Мартін лагідно торкнув рукою щоки дівчини.

І що це було?

— Полетиш з нами сьогодні? — запитав він. — Навряд чи нині будуть знахідки, але хоч матимеш уявлення про нашу роботу.

— Так, — радо погодилася дівчина.

***

На робочий майданчик вирушили відразу двома флаєрами, бо у вщент заповненій вантажівці місця для всіх не вистачило. Менший флаєр також завантажили під зав’язку — як багажник, так і салон: на шести пасажирських місцях розмістилося аж вісім хлопців, і лише Нела сиділа з комфортом — у кріслі поруч з пілотом. Дім Еліни знаходився в сорока восьми кілометрах від бази, зазвичай політ займав не більше семи–восьми хвилин. 

Відаль має рацію, — думала Нела, спостерігаючи за впевненими діями чоловіка. Мартін — чудовий пілот. Літати з ним — саме задоволення, це навіть більш захоплююче, ніж самій сидіти за штурвалом, бо там не відволічешся ні на що стороннє, а навкруги ж стільки цікавого! Ще й розповідає він про все, що бачить око.

Виявляється, Нова Колиска та їхня база зведені там, де колись було море. Воно пішло, залишивши по собі товстий шар родючого мулу. Овочі та фрукти на такому ґрунті ростуть дуже добре, ще й клімат сприяє врожаю. Нова Колиска тим і живе — тутешні баштани та апельсинові сади відомі навіть за межами Таріону.

— А чому база знаходиться так далеко від місця розкопок? — поцікавилася Нела.

— Вся справа у підземних джерелах. Колись Таріон майже весь був вкритий морем із практично прісною водою, і лише самотні острови траплялися там-сям. Потім вода пішла — зібралася у крижані шапки на полюсах. Утворилися чотири материки і три великі острови, які дехто теж пропонує вважати материками. Всі вони мають спільний недолік, виражений у тій чи іншій мірі, — недостатню кількість річок та підземних джерел. Сучасні поселення прив’язують саме до них, а кількість мешканців у селищі залежить від потужності джерела. Наша свердловина, наприклад, може забезпечити водою одночасно не більше двохсот людей, а та, що в Новій Колисці, — не більше двох тисяч. Там, звичайно, джерело не одне, але решта води використовується для рослинництва, і фермери враховують кожну краплину. А от на місці розкопок свердловини немає. Є джерельце біля храму, але воно малопотужне і про нього мало хто знає. Археологи зі спільноти, коли прилітають на вихідні і хочуть жити безпосередньо на місці у наметах, привозять воду з собою.