Оновлення 22

Грегор залишився біля котловану готувати дронів, що відпрацювали своє, до транспортування, а Мартін, не перериваючи розповіді, повів Нелу та Відаля далі. І чим більше Нела слухала його, тим краще розуміла тих дуреп, тобто дівчат, що закохалися у свого викладача. 

Він захоплено розповідав про археологічні здобутки, а Нела, навіть не дивлячись на нього, розуміла, що втрачає ґрунт під ногами. Його голос, чудово промодульований баритон, огортав її, пестив, позбавляв волі, змушував забути про все на світі. Що довше тривала екскурсія, то важче їй було зосередитися і “тримати стіну”. Дуже хотілося розкритися, відпустити себе на волю, довіритися...  

Вона майже розтанула, аж раптом прийшов спогад: він і вона, там на Огасі. І слова, сказані тим самим чаруючим голосом: “Контракт не вимагає від мене жодних почуттів, а свою частину ти будеш виконувати за допомогою мого біоматеріалу!” 

Від болючого спомину дівчина здригнулася. Зачарування випарувалося вмить. Екскурсія перестала бути цікавою. Коли вони підійшли до храму, їх кінцевої мети, Нела відчула полегшення. Оглядала храм вона  без особливої уваги, а Мартіну, котрий помітив зміну в її настрої, сказала, що втомилася і хоче повернутися додому. Проте, коли їм назустріч вийшов старенький дідок,  слухняно пішла за ним. 

— Ходімо, діточки мої, ходімо, у мене є для вас передбачення, — закликав відвідувачів дідусь, нервово посмикуючи свій балахон, що нагадував театральний костюм і дістався йому явно з чужого плеча.

Те, що “діточкам” вже давно не тринадцять років, а один із них взагалі елорг, старого не бентежило. 

Він привів їх у зовсім порожню кімнатку без стелі, десь на задвірках храму. Єдиним предметом у цьому приміщенні був доволі обшарпаний мальований горщик, що стояв на підлозі, і був покликаний, вочевидь, уособлювати чашу Хранительки. Старий вмостився біля горщика і нахабно простягнув руку:

— Храм потребує пожертви від кожного відвідувача.

Нела розгублено озирнулася на своїх супутників. Вона б із задоволенням подала старому милостиню, перерахувала б кілька міжнародних кред, ось тільки не уявляла, як це зробити. Комприса  у несправжнього Хранителя не було і на зап'ястях жодного сліду чіпа не спостерігалося. 

Але тут уперед виступив Мартін:

— Я заплачу за всіх, — сказав принц і в його руці блиснула монета — справжнісінький золотий діол.

Це ж треба, готівка! Подібний раритет ентара бачила лише в історичних хроніках, хоча чувала, що на Таріоні готівкові розрахунки, як і раніше, в ходу.

Старий радісно струсонув свій горщик і перевернув його догори дном. З посудини випали три брудно-жовті кокони.

— Беріть кожен своє пророцтво, - промовив дід і підставив порожню посудину Мартінові. Той опустив туди монету і простяг руку за коконом, що лежав до нього найближче. Відаль підняв той, що підкотився йому під ноги, а Нела підібрала останній біля самого порогу.
— Все, йдіть звідси, — замахав на них руками старий. Виставу було закінчено.

Розкопки Таріонського храму.

***

— Ти знав, що знадобиться готівка? — запитала Нела, коли вони петляли між купами каміння, намагаючись вибратися на відкритий простір. Пригода з несправжнім Хранителем покращила її настрій і затьмарила давню образу на чоловіка, що так несподівано згадалася.

— Звісно знав, — відповів Мартін. — Адже я тут не вперше. Цей старий добровільно підтримує порядок у приміщенні храму. Пожертви туристів — його єдиний заробіток. Тим більше, він обставляє все так артистично…

— То ти щороку отримуєш пророцтво? — розсміялася Нела.

— Уяви собі, ні. Це вперше він так розщедрився. Раніше завжди брав гроші і казав, що для мене передбачень немає. Цікаво, що ж нарешті напророкував?

Вони вийшли на розчищений майданчик і посідали на уламок колони в тіні стародавньої будівлі. Мартін почав розгортати свій кокон. Нела і Відаль вдалися до його прикладу. Папір виявився скрученим надзвичайно щільно. Елорг упорався першим.

— Всі твої мрії здійсняться! — проголосив він одкровення, що дісталося йому з чарівного горщика.

— Тобі пощастило, — відреагувала Нела.

Мартін реготнув і озвучив власне передбачення:

— Тільки клятва, що походить із серця, стає вічною та істинною.

Нела підняла на нього здивований погляд:

— А чого тут смішного? На мою думку, в цьому є сенс.

— Звичайно є! Адже це перший рядок військової присяги, — відповів принц.

Сама вона довго поралася зі своїм коконом, боялася порвати незвичайний папірець. А коли розгладила його на коліні, не стала нічого промовляти вголос. Відаль відразу ж зафіксував текст — Нела в цьому сумніву не мала, як і в тому, що елорг нічого не коментуватиме.

— Ну що там у тебе? Кажи! — поквапив її Мартін.

Замість відповіді вона простягла йому зім’ятий клаптик, встала і повільно пішла в той бік, де вони залишили флаєр.

Мартін придивився до напівстертих знаків, стилізованих під давні таріоні: «Двічі станеш дружиною за обов’язком і лише втретє здобудеш своє щастя».

У нього й тіні сумніву не виникло в тому, що він бачить істинне пророцтво — саме те, що не дісталося їй у тринадцять років.

Хвиля невідомої раніше агресії піднялася в серці і накрила принца з головою. Хтось у майбутньому має намір відібрати у нього Сніжинку? І цей «хтось» настільки самовпевнений? А фіг тобі, а не Арнель!

Рішучим кроком Мартін наздогнав дівчину, схопив за плечі й рвучко розвернув до себе:

— Не раніше, ніж я здохну!

— Що? — здивовано видихнула вона.

— Втретє буде не раніше, ніж я здохну! — з натиском повторив він. — Інакше не відпущу! А поки що запам’ятай, Нело: ти! моя! дружина.

І зараз же на плече йому лягла сильна долоня Відаля.