Оновлення 21

Прокидатися рано Нела не любила. Іноді Відалю доводилося доволі довго будити її, поки вона входила в більш-менш активний режим. А от коли Мартін постукав до неї вранці, схопилася одразу.

— Ясний день, — привітав він її. — До підйому ще є час. Пограємо в бадмінтон?

— Що за гра? — здивувалася ентара. — Не знаю такої.

— Навчу, — пообіцяв принц. — Тобі сподобається. Одягайся та виходь.

— Авжеж, тільки Відаля попереджу.

Але Мартін зробив застережливий жест, потім вказав на кімнату Тетяни й приклав палець до губ.

— Невже Всесвіт почув мої прохання і я нарешті позбулася його уваги? — прошепотіла ентара, усміхаючись на всі зуби. 

— Лише до підйому — “втішив” її Мартін. — Тому поспішаймо.

На подвір’ї було добре — по-ранковому свіжо й безвітряно. Нела і Мартін виявилися далеко не найранішими пташками: перша команда у повному складі вже намотувала кола навколо табору.

— Ось, тримай ракету, — Мартін простяг дівчині круглу сітку на довгій ручці. — А це волан, — він показав їй яскравий м’ячик, утиканий пір’ям. — Я кидаю волан тобі, ти відбиваєш його ракетою, потім я... Сенс гри в тому, щоб не дозволити волану торкнутися землі.

— О-о! Іншосвітова гра?

— Чому це іншосвітова? — здивувався Мартін. — Наша, таріонська. І на Дамарісі в неї споконвіку грають.

— «Ракета» і «волан» — земні слова. Ракета — це такий глайдер, що ходить по воді, а волан — частина одягу.

— І що тут спільного з нашою грою?

— Не знаю… хоча в сучасному таріоні є багато земних слів, у яких змінилося значення.

— Які ж іще?

— «Паровозик», наприклад. Вчора ти казав, що полетимо паровозиком, а насправді це іграшка така, що імітує наземний транспорт. Для нього ще спеціальна дорога потрібна.

— Та ж і в нас це транспорт, тільки повітряний! — зауважив Мартін. — Але, бачиш, як цікаво. Хтось вивчав це, не знаєш?

— Не знаю. Може, сама колись займуся. Мені потрібна цікава тема. Граємо?

Бадмінтон Нелі сподобався — як, втім, і все, що сталося після гри.

Після сніданку Мартін особисто доставив до місця розкопок Нелу, Відаля і Грегора. У них з Грегом були якісь справи на робочому майданчику, Нелу ж і Відаля принц запросив на екскурсію. Решта першої команди залишилася на базі зустрічати молодь, яка мала прибути ще до обіду.

Летіли у вантажному флаері. Поки тривав політ Грег розповідав ентарі, як саме проводяться пошуки. Казав що особисто він завжди бере на себе попередній етап, бо вважає його найцікавішим. На запитання, чи скоро вони прибудуть на місце, археолог цілком серйозно відповів:

— Ось як побачимо Руїсові яйця — так, вважай, і прилетіли.

Принц здавлено хрюкнув у відповідь на одкровення свого друга, але залишив його без коментарів. Нела перезирнулася з Відалем. Той здивовано знизав плечима — у його базі на цю тему нічого не було.

Прямували вони до будинку Еліни — саме його розкопували цього року.

Спочатку Нела побачила звичайну савану, серед якої виднілися розташовані групами невеликі горбочки округлої форми. Саме їх, як з’ясувалося, Грегор і обізвав «Руїсовими яйцями». Цього разу Мартін інтригу затягувати не став і пояснив, звідки взялася така своєрідна назва:

— Коли Анхелю було п’ятнадцять, він припустив, що саме тут, а не там, де знаходиться сучасне селище, розташовувалася стародавня Колиска мудріших, а «яйця» — це ніщо інше, як верхівки її споруд. Уявляєте, до нього така проста річ нікому й на думку не спадала! Всі вважали, що перші куполоподібні будинки виростили на Сайгарі вже після розселення. У ті часи Руїс був першокурсником, і, природно, ніхто до нього дослухатися не став. Тоді він власними силами здобув дозвіл на розкопки, влаштував експедицію та довів свою правоту. Спочатку археологів було четверо: сам Анхель, його брат, сестра Тетяна та батько нашого Грегора. Потім підтягнулися хлопці із селища. Вся робота — на чистому ентузіазмі. Жодної техніки, тільки лопати та супутникові карти. Не знаю, які Зірки підказали Руїсу правильне рішення, але, кажуть, він тицьнув пальцем в одне з «яєць» і сказав: «Копаємо тут». І не схибив. Це була давня лабораторія ментальної фізики, а поряд із нею — портальний полігон, звідки, ми точно це знаємо, відкривали перші переходи на планети розселення.

— Кажуть, і в паралельний світ також, — вставив Грегор.

— Угу, кажуть, — погодився Мартін, — але я скажу це тільки тоді, коли буду впевнений остаточно.

Ох, як же Нелі було цікаво!

— А де це, можна подивитися?

— Звісно. Ми саме туди і прямуємо. Там же поряд і бібліотека, і храм розташовані. Все це давно вже розкопане, тож дійсно є на що подивитися. У храмі, до речі, є Хранитель. За гроші із задоволенням видасть тобі пророцтво.

— Хм, не знала, що бувають Хранителі чоловічого роду.

— Ой, чого тільки не зустрінеш під Зорями, — махнув рукою Мартін.

Але спочатку вони все ж таки побували на робочому майданчику.

Великий котлован оголив три розташовані поруч куполи — один великий і два менші, з фрагментами яскравого розпису, що зберігся на стінах. Тут попрацювали археологічні дрони, але й у людей залишилося чимало справ. Всередині куполи були під зав’язку набиті піском та вулканічним попелом. Треба було все це обережно вибрати і ретельно просіяти, щоб не пропустити жодної стародавньої дрібнички, яких тут, напевне, залишилося чимало, бо Колиска була населена аж до останньої таріонської катастрофи — пробудження величезного вулкану.

— А звідки ви знаєте, що саме цей будинок належав Еліні? — запитав Відаль. — У моїй базі є лише відомості про те, що вона прийшла з Землі та стала дружиною Таріса. Хіба вона не жила з ним на Сайгар-острові?

— Так, жила, але не все життя. Нам достеменно відомо, що поки розроблялася концепція переходів на інші планети, вони з Тарісом мешкали тут. У цьому домі вона і померла, а от похована дійсно на Сайгарі, за земним звичаєм. Це єдина могила на Таріоні, і вона збереглася досі. У таріонців є звичай: при одруженні відвідувати місце поховання Таріса та Еліни, щоб саме там підтвердити свій союз. Вважається, що це приносить щастя.