Оновлення 20

Частина 4
Таріон, Південний континент, селище Нова Колиска. Тридцять девята міжнародна археологічна експедиція.

Базувалася експедиція на старовинному майданчику для відпочинку неподалік аграрного селища Нова Колиска. Дванадцять куполоподібних будиночків, кухня з піччю просо неба, два довгі кам'яні столи під навісом, досить великий склад, він же ангар, і круглий майданчик, розташований рівно посеред цього архітектурного ансамблю. Нічого особливого, але жити можна, і навіть краще ніж Нела з Відалем розраховували.  
Навколо бази, скільки оку видно, простяглася савана, поросла низьким чагарником і жухлою травою.
- А тридцять років тому тут, лише за два кілометри, море плескалося, - сказав Мартін. - Ми з хлопцями щоранку на берег бігали, купалися, хоч і мілко там було аж до неподобства. Тепер, через кліматичні зміни,  море відступило далеко на північ, до екватору. Щороку води в ньому стає все менше, через те і Небесний Серпанок значно потоншав.
- Отже, ночами тут тепер набагато темніше, ніж раніше? - запитала Нела. Загальна географія Таріона входила в шкільний курс на всіх планетах розселення, тож в місцевих реаліях вона більш-менш розбиралася.
- Так, зате вдень сонце значно яскравіше, без захисту для очей і голови краще не виходити.
Вони сиділи  у дворі за  величезним столом, розрахованим щонайменше на вісімдесят людей. Відпочивали після напруженого дня.
На базі їх зустріли четверо археологів,  перша команда, як назвав їх Мартін. Виявилося, що ці хлопці спеціально прилетіли заздалегідь, щоб підготувати робочий майданчик до прибуття основного складу експедиції, і перебувають тут уже дві декади. Вони, разом з Мартіном і Відалем, розвантажили продукти, а Нела з Тетяною тим часом облаштували собі житло.
Збираючись в експедицію, Нела і не припускала, що опиниться у настільки комфортних умовах. Завдяки Відалю та постійним тренуванням, вона була непогано підготовлена ​​до похідного життя та погодилась би спати навіть у наметі. Ця ж база стала для неї справжнім сюрпризом. Виявилося, що ентарі належить окрема кімната з сучасним ліжком. І Відалю також.
- Ви ж не проти пожити поряд зі мною та Тетяною? — спитав Мартін, показуючи призначений для них чотирьох будиночок.
Куполоподібна, трохи витягнута вгору споруда мала всередині досить просторе, абсолютно кругле приміщення, яке служило вітальнею і нагадувало кают-компанію на “Цукерці”. Тут був навіть крихітний кухонний острівець, подібний до космічного. А ще – п'ять дверей, що вели у спальні та чудово обладнаний санвузол. Освітлювалася вітальня через вікно у стелі. Спальні мали форму трапеції з двома заокругленими сторонами. Незвично, проте цілком комфортно. У спальнях вікна були нормальні  і меблі такі ж, як скрізь на планеті, цілком сучасні, хоча і трохи застарілого дизайну. У санблоці Нела помітила пральну машину, що не могло її не потішити – прати вручну ентара дуже-дуже не любила. Хоча інколи доводилось - Відаль вважав, що кожен його вихованець зобов'язаний вміти робити все необхідне для виживання у найважчих умовах. 
Інші будиночки (Нела і туди заглянула) були обладнані так само як і перший, за одним винятком - у спальнях там розміщувалося не по одному ліжку а по три. Таким чином, база могла прийняти одразу до півтори сотні археологів.
-  А скільки нас буде всього? - запитала Нела у Мартіна.
- Цього разу, на жаль, небагато. Завтра прибудуть  ще двадцять студентів, останній курс місцевого університету, усі новачки в нашій справі. А люди з археологічної спільноти, прилетять, як завжди, на вихідні. Скільки їх буде, пророкувати не беруся, хто звільниться, той і приїде. Ще із селища обов'язково прийдуть чоловік десять-дванадцять. Ці також професійні копачі, так звані чорні археологи. 
- Чорні археологи? - перепитала Нела. - Це хто? Злочинці?
- Чому злочинці? Просто любителі старовини без освіти. Вони наполегливо риються у землі лише заради того, щоби  деякий час потримати знахідку у себе. Адже на таріонських артефактах нажитися в принципі неможливо. За межі планети знайдене не продаси - жоден предмет не може пройти через портальну станцію без санкції сайгарської Колиски. А серед місцевого населення нема дурних платити за те, що  можна знайти безкоштовно. Тому все, що осідає у наших копачів, рано чи пізно все одно повертається до нас. Тож і виходить, що землю риють вони виключно заради любові до копання. До спільноти нашої не йдуть тільки тому, що не бажають сплачувати внески. А як знаходять щось дійсно цікаве, відразу мчать за консультацією, особливо якщо попадеться таке, в чому самі розібратися не можуть. Ми з копателями  намагаємося не свариться, навпаки запрошуємо до себе, вчимо. Тому що  освічена робоча сила в нашій справі ніколи не буває зайвою. Вони, між іншим, дуже вдячні слухачі, жодної лекції не пропускають. 
- Ви читаєте їм лекції? Як в університеті?
- Не зовсім як в університеті. Науково-популярні. Просвітницькі. Це Анхель колись вигадав  для залучення народу, а позаторік скинув на мене. От побачиш, під час лекцій населення бази збільшиться чи не вдвічі, а на закриття сезону до нас взагалі пів селища прийде.
Ось так Нела і дізналася, що на членів експедиції чекає не тільки каторжна праця, а й велика розважальна програма.
- Працювали ми завжди за такою схемою: підйом, сніданок, виліт у поле. Обід везли туди. Вечеря на базі. Сон – вісім годин, робочий день – десять. Решта – вільний час. Тепер графік роботи доведеться змінити. 
Розповідь Мартіна зацікавила решту археологів і Тетяну з Відалем, які сиділи осторонь. Всі підсунулися ближче. Розмова перетворилася на нараду.
- Нас буде мало, тому не можна втрачати час, - продовжив Мартін. - Одній бригаді все одно доведеться працювати при штучному освітленні, бо всередині дому буде темно навіть вдень. Отже поділимо людей на три частини. Дві бригади працюватимуть вдень, а одна вночі. Дві, одна нічна, одна денна - всередині будівлі, і одна денна - назовні. Щоби всім було однаково, мінятимемо зміни по черзі. Щодня в таборі, крім тих хто відпочиває після роботи, залишатимуться троє людей. Тетяна, хтось їй на допомогу, і Нела, бо для її роботи потрібна тиша. Якщо схочеш коли-небудь покопати, таку розвагу я тобі влаштую, - повернувся він до дівчини. - Відпочиватимемо на Новоріччя. Студенти все одно поїдуть додому, це обумовлено, а ми погуляємо на весіллі.
- Еге ж, нарешті! - зітхнула Тетяна. - Двадцять років чекали поки Грем зрозуміє, що йому від Ламари не втекти! Вона ж у нього з дитинства закохана, але чоловіки інколи бувають такими тугодумами…
- Ми з хлопцями і на Новоріччя залишимося тут, - встряв Грегор. - На те ми і перша колманда. Переберемося ближче до розкопу, станемо наметовим містечком, пригянемо за хазяйством. Бо у Новоріччя сюди туристів понаїде, як завжди, неміряно, а до загальної охоронної системи ця ділянка поки що не підключена.
- А Відаль? - раптом запитала Нела. - Що йому робити?
- Відаль наш гість. Його час повністю належить йому. Але, якщо буде бажання… нам не завадив би ще один пілот, бо я не завжди зможу прилітати за обідами. Спочатку передбачалося, що другим пілотом буде Грегор, але це від безвиході. На розкопках він незамінний, а літає так собі.
Грег знизав плечима і розвів руками - що є, то є, мовляв.
Бажання у Відаля було. І не тільки пілотувати флаєр. 
- Я залюбки допомагатиму Тетяні і возитиму вам обіди, - сказав він. - Заодно і за Нелою придивлюсь, коли тебе не буде поруч.
Очей не зведе, аж поки не здасть батькові на руки, зрозуміла Нела. Ох, Зорі їй в свідки, з Мартіном і те легше, той хоч не давить так своєю увагою.
Добре, що тут є Тетяна. Вона, схоже, сподобалася кіберові не менше ніж він їй. Може хоч трішки відволіче його і Нела нарешті відчує себе дорослою людиною?