Оновлення 17

Хрещеного звали Костянтин Варра. Симпатичний виявився дідок, Нелі сподобався. Чекав на них, подарунок прийняв із задоволенням, обідом пригостив, все в найкращих таріонських традиціях. Дівчина їсти не хотіла, снідали ж удома, дві години ще не минуло, але півпорції ньєрі з печеним перцем здолала - не хотіла ображати старого. А от Мартін ів за трьох, схоже, він був готовий до такого повороту, а може, просто не встиг перекусити перед дорогою. А Відаль, тому хоч дракона подай, якщо треба - все з'їсть і хвоста не залишить.
Оскільки таріонський день перевалив уже за половину, Мартін затримуватися в місті не хотів - до місця, де базувалася експедиція, льоту було не менше двох з половиною годин. 
Запросивши Нелу,  він заздалегідь обміркував кожну дрібницю: продумав маршрут, підібрав теми для розмов - мав на меті зацікавити її. І спочатку все йшло добре. У хрещеного їй сподобалось. Пасажирський флаєр, невеликий, шестимісний, орендований на час експедиції, прибув на стоянку вчасно. Завантажили рюкзаки, попрощалися з Костянтином. А от далі все полетіло шкереберть.
Руку, запропоновану чоловіком, Нела знову прийняла лише для вигляду. Все ще не довіряє. Гаразд. Добре, що не відмовилася сісти поруч коли Мартін розташувався за штурвалом.
- Заберемо нашого кухаря і вантажівку з харчами, і в дорогу, - сказав він.
Тетяну, сестру Анхеля, що ось уже років із тридцять незмінно годувала кожну експедицію, він планував посадити поряд з Відалем, а вантажівку "пристібнути" до свого штіна і відправити на автопілоті слідом за ними. Такий спосіб транспортування на Таріоні застосовувався часто і називався місцевим словом “паровозик”. Подібне зчеплення дозволяло одному пілоту вести одразу кілька флаєрів.  Для планети де людей мало, а автоматиці повністю довіряти не можна, "паровозик" був справжньою знахідкою. Щороку археологи використовували його, коли завозили припаси на  свою базу. А на цей раз не вийшло. Бо несподівано втрутилася природа. 
На підльоті до складу, де саме завантажували продукти, Мартіну на комприс прийшло попередження: у найближчі години очікується магнітна буря вище середнього ступеня інтенсивності. А таріонські магнітні бурі відомі у всьому космосі - електроніка під час них якщо не вимикається остаточно, то починає жити власним життям. Тому то і не люблять запускати на Таріоні флаєри в безпілотному режимі, бо як залетить! Шукай його потім по всій планеті.
Вантажівка, повністю готова до польоту, чекала їх на стоянці біля складу. Тетяна, дама років  шістдесяти, яскрава, вродлива, в модному брючному костюмі, стояла поряд з флаєром. Мартіна вона привітала дружнім поплескуванням по плечі, Нелу обійняла, як стару знайому, а дивлячись на Відаля, сказала:
- Ну нарешті! Хоч один цікавий чоловік в нашій експедиції! 
І тут же обернулася до Мартіна:
- Марсе, ти чув попередження? Що робити будемо? Відразу кажу: я лечу у вантажівці, якщо сяде дорогою - охоронятиму, не дозволю ні грама вкрасти! І так із фінансуванням цього року не густо. А то вже було в нас таке... безпілотник з продуктами сів через бурю поруч з Драконячою бухтою. Там ніби-то і населення як такого немає, але поки ми відшукали його, на місці посадки вже хтось побував. Згущене молоко і тушонку вкрали, а цукерки зжерли просто у флаєрі  - тільки фантики повсюди розкидали.
Згущене молоко і тушонка? - здивувалася Нела подумки. Та це ж, разом із апельсинами і шоколадом, найвідоміші таріонські делікатеси! Якщо в цій експедиції так годують, то зрозуміло чому сюди мріють потрапити археологи з усіх Домів.
- Не хвилюйся, Тетяно, - заспокоїв її Мартін. - Зараз ми все владнаємо. За законом ми взагалі не маємо права після попередження піднімати флаєр на штіні. Лише на ручному управлінні. 
Мартін на хвилину замислився. Елорг це, безумовно, теж купа електроніки, але зовсім іншого порядку. Біологічна складова в ньому настільки велика, що патологічне збудження магнітосфери йому мало чим загрожує. От тільки дороги він скоріш за все не знає - навряд чи  місцевий навігатор є у нього в базі, а просити підгрузити - неетично. Вільна особистість сама має вирішувати такі речі.
- Але, на щастя, у нас є ще один пілот, – продовжив принц, дивлячись в обличчя елоргу. Чом би не спробувати, вирішив Мартін, а раптом Відаль погодиться?
Той у відповідь ледь кивнув, зрозумів принца з напівслова. 
- Два, - подала голос Нела.
- Один! - відрізав Відаль.
- Я пересяду на вантажівку, - продовжував Мартін, - Навіть якщо навігатори не працюватимуть, я дорогу знаю. Відаль, полетиш із Нелою, підеш за мною на відстані п'ятдесяти метрів. 
- Іще чого! – раптом обурилася Тетяна. - З Нелою полетиш ти, а ми з Відалем на вантажівці, слідом за вами. Марсе, подумай сам, я ж за дві години поряд з тобою від нудьги здохну, а з Відалем нам хоч буде про що побалакати.  Нарешті в нашій глушині цікава людина об'явилася!
І вона рішуче потягла елорга до кабіни вантажного флаєра.
- Ти не заперечуєш, Нело? - перепитав принц, дещо збентежений натиском Тетяни.
- Ходімо, - зітхнула дівчина. Вона розуміла, що Відаль ніколи не залишив би її наодинці з чоловіком, якби на те не було прямого наказу батька. Та й чого б їй тепер заперечувати, вона ж вибачила Мартіна, чи не так?

***