Оновлення 17

Хрещеного звали Костянтин Варра. Симпатичний виявився дідок — Нелі сподобався. Чекав на них, подарунок прийняв із задоволенням, обідом пригостив — усе в найкращих таріонських традиціях. Дівчина їсти не хотіла, снідали ж удома — дві години ще не минуло, але пів порції ньєрі з печеним перцем здолала щоб не ображати старого. А от Мартін їв за трьох — схоже, він був готовий до такого повороту, а може, просто не встиг перекусити перед дорогою. А Відаль — тому хоч дракона подай:  сказано їсти — усе з’їсть і хвоста не залишить.

Оскільки таріонський день перевалив уже за половину, Мартін затримуватися в місті не хотів — до місцини, де базувалася експедиція, льоту було не менше  двох з половиною годин.

Запрошуючи Нелу, він заздалегідь обміркував всі дрібниці: продумав маршрут, підібрав теми для розмов, адже мав на меті зацікавити її. І спочатку все йшло добре. Грем так вдало підвернувся, у хрещеного їй сподобалося, пасажирський флаєр — невеликий, шестимісний, орендований на час експедиції — прибув на стоянку вчасно. Завантажили рюкзаки, попрощалися з Костянтином. А от далі все полетіло шкереберть.

Руку, запропоновану чоловіком, Нела знову прийняла лише для вигляду. Виходить, все ще не довіряє. Гаразд. Добре, що не відмовилася сісти поруч, коли Мартін розташувався за штурвалом, могла ж і в салон до елорга втекти.

— Заберемо нашого кухаря, вантажівку з харчами — і в дорогу! — повідомив принц подальші плани. 

Тетяну, сестру Анхеля, що ось уже років із тридцять незмінно годувала кожну експедицію, він планував посадити поряд із Відалем, а вантажівку “пристібнути” до свого штіну і відправити на автопілоті слідом за ними. Такий спосіб транспортування тут застосовувався часто і називався місцевим словом “паровозик”. Таріонські магнітні бурі відомі у всьому космосі — електроніка під час них якщо не вимикається остаточно, то починає жити власним життям. Тому й не люблять запускати на Таріоні флаєри в безпілотному режимі: бо як залетить — шукай потім вітру в полі! Для планети, де людей мало, а автоматиці повністю довіряти не можна, “паровозик” виявився справжньою знахідкою. Подібне зчеплення дозволяло одному пілоту вести за собою відразу кілька вантажівок. Щороку археологи використовували цей спосіб, коли завозили припаси на свою базу. А цього разу не вийшло — бо втрутилася природа. На підльоті до складу, де завантажувалися продукти, Мартіну на комприс прийшло попередження: у найближчі години очікується магнітна буря вище середнього ступеня інтенсивності. 

Вантажівка, повністю готова до польоту, вже чекала їх на стоянці. Тетяна — дама років шістдесяти, яскрава, вродлива, у модному брючному костюмі — стояла поряд із флаєром. Мартіна вона привітала дружнім поплескуванням по плечу, Нелу обійняла, як стару знайому, а дивлячись на Відаля, сказала:

— Ну нарешті! Хоч один цікавий чоловік у нашій експедиції!

І тут же обернулася до Мартіна:

— Марсе, ти чув попередження? Що робитимемо? Відразу кажу: я лечу у вантажівці. Якщо сяде дорогою — охоронятиму, не дозволю ні грама вкрасти! І так з фінансуванням цього року не густо, ще не вистачало припаси втратити! Було вже в нас  таке. Безпілотник з продуктами сів через бурю поруч із Драконячою бухтою. Там ніби-то й населення як такого немає, але поки ми відшукали його, на місці  вже хтось побував. Згущене молоко і тушонку потягнули, а цукерки та печиво з’їли просто у флаєрі — тільки фантики з обгортками розкидали. 

Згущене молоко і тушонка? — здивувалася Нела подумки. Та це ж, разом із апельсинами та шоколадом, найвідоміші таріонські делікатеси! Якщо в цій експедиції так годують, то зрозуміло, чому сюди мріють потрапити всі археологи світу.

— Не хвилюйся, Тетяно, — заспокоїв жінку Мартін. — Ми все владнаємо. За законом     після попередження піднімати флаєр на штіні не дозволяється. Можна лише на ручному управлінні.

Мартін на хвилину замислився. Елорг — це, безумовно, теж купа електроніки, але зовсім іншого порядку. Біологічна складова в ньому настільки велика, що патологічне збудження магнітосфери організму мало чим загрожує. То чом би не використати Відаля як пілота? От тільки дороги він, скоріш за все, не знає — навряд чи місцевий навігатор є у нього в базі, а просити підвантажити — неетично. Вільна особистість сама має вирішувати подібні речі.

— Але, на щастя, у нас є ще один пілот, — продовжив принц, дивлячись в обличчя елоргу.

Звертатися з проханням до Відаля не довелося. Той у відповідь ледь кивнув — зрозумів принца з напівслова.

— Два пілоти, — подала голос Нела. - Я теж маю сертифікат.

— Один! — відрізав Відаль.

Сперечатися ентара не стала.

— Я пересяду на вантажівку, — продовжував Мартін. — Навіть якщо навігатори не працюватимуть, дорогу я знаю. Відаль, полетиш з Нелою, підеш за мною на відстані п’ятдесяти метрів.

— Ще чого! — раптом обурилася Тетяна. — З Нелою полетиш ти, а ми з Відалем — на вантажівці, слідом за вами. Марсе, подумай сам: я ж за дві години поряд з тобою від нудьги здохну, а з Відалем нам хоч буде про що побалакати. У які то віки в нашій глушині цікава людина з’явилася!

І вона рішуче потягла елорга до кабіни вантажного флаєра.

— Ти не заперечуєш, Нело? — перепитав принц, дещо збентежений натиском Тетяни.

— Ходімо, — зітхнула дівчина. Вона розуміла, що Відаль ніколи не залишив би її наодинці з чоловіком, якби на те не було прямого наказу батька. Та й чого їй тепер заперечувати, вона ж вибачила Мартіна, чи не так?