Оновлення 14

Дамаріс опальний принц все ж таки відвідав, хай і неофіційно. Король вдав, що не помітив цього. У зв’язку з «воскресінням» принцу знадобилося залагодити купу питань, де була необхідна його особиста присутність. У столиці він і дізнався, що чотирнадцять років тому Веста зреклася титулу, покинула батьківський Дім і вийшла заміж за якогось там жебрака-сайгарця. Тепер дороги на Дамаріс їй немає — батько ніколи не пробачить «зради».

Відновився у правах Мартін доволі швидко, хоча повернути всі активи, на жаль, не вдалося. Далеко не всі «спадкоємці» побажали розлучитися з тим, що багато років вважали своїм, а деякі до того ж вправлялися зі спадщиною настільки погано, що й вимагати з них не було чого. Судитися чи сваритися з братами та сестрами сімнадцятий принц не став — залишив усе на розсуд їхньої совісті, але в результаті виявився втричі біднішим, ніж був у довоєнні часи. Втім, йому це було байдуже, як байдуже практично все навкруги.

З армії він також звільнився, навіть не став намагатися пройти необхідні тести, щоб повернутися на службу. Незважаючи на біологічні двадцять два роки, за документами йому було тридцять сім; усі його однокашники дослужилися вже як мінімум до рес-шеарів. З’являтися в їхньому товаристві у званні варда, тобто молодшого офіцера, Мартін не хотів. Багато хто з колишніх друзів підтримали це рішення, а насправді попросту злякалися гніву короля.

Далеко не всі розуміли, чому сімнадцятий принц потрапив в опалу, хоча мав би одержати нагороду. Адже він і з пастки вирвався, і наказ командира виконав — доставив королю всі дані, внесені в базу винищувача, а ще й Аймір-ефект подолав, а це вже взагалі справжня звитяга! Усі вирішили, що принц просто потрапив під гарячу руку, але висновки зробили.

Коли всі справи було завершено, Марсові зовсім не стало чого робити. Його охопила справжнісінька депресія. Забиратися на Сайгар і вступати на навчання до Колиски, як радив батько? Колись принц мріяв про це, але тепер не уявляв, як він, тридцятисемирічний дядько, виглядатиме серед п’ятнадцятирічних однокурсників. Вони ж йому в діти годяться! Рішення не було, і Мартін узяв тайм-аут, а оскільки з Дамаріса йому було наказано забиратися, подався на Таріон. Там жили його хрещені — чоловік, який прийняв його на руки відразу після народження, і жінка, яка оголосила світові його ім’я. Ось тільки зустрічав Мартіна один хрещений — дружина його так і не дочекалася свого улюбленого хлопчика, покинула цей світ сім років тому. Мартін залишився жити в будинку старого. Принаймні звідти його ніхто не гнав. Саме там його і знайшов Руїс.

Анхелю було вже за п’ятдесят, але Мартінові здавалося, що друг анітрохи не змінився — у чорній чуприні жодної сивої волосини, очі палають ентузіазмом; зморшок навколо очей, хіба що, додалося, але це, можливо, від сонця?

— Марсе, збирай лахи і поїхали на розкоп, нема чого тут киснути, — почав він просто від порога. — Ти нам конче потрібний! Уявляєш, цьогоріч ми нарешті знайшли бібліотеку!

Виявилося, Веста вже три декади шукає брата. Це вона здогадалася, що він у хрещеного, і зв’язалася з Руїсом, бо той саме перебував на Таріоні. Ось так Мартін і опинився на Сайгарі — прибув разом із Анхелем та його студентами, коли закінчилася експедиція. І вчитися пішов, куди завжди хотів, і не на перший курс, а відразу на третій, і сім’ю нову знайшов — сестру, зятя і аж трьох племінників. А крапку в його стражданнях поставив, як це не дивно, новопридбаний родич — Пітер Гайсарі, чоловік Вести.

***

Якось Пітер розповів Мартіну маленьку історію зі свого життя — зрозуміло, з висновками і мораллю (воно й не дивно: кому ж не хочеться повиховувати молодшенького?), що, втім, не робило її менш цікавою.

— Часом одна мить може перевернути все з ніг на голову, — почав Пітер саме з моралі. — Але далеко не завжди, якщо світ перекинувся, твоє власне становище погіршується. А те, що спочатку виглядало справжньою трагедією, може обернутися для тебе найбільшим везінням

Він трохи помовчав, збираючись із думками, а потім продовжив:

— Колись я жив на Сегоні, у столиці. Після Колиски запросили мене туди працювати в Інституті ментальної фізики. Вчений-початківець, ідей — маса, грошей — нуль. І жодних перспектив пробитися в адекватний науковий світ, бо завлаб — справжня копалина. Мріяв я у ту пору, окрім науки, про хороший швидкісний флаєр. Нарешті купив. Не новий, щоправда, але з міцним двигуном. Переробив його трохи під себе: ідейку свою одну вставив. Не флаєр вийшов, а диво дивне! Думав, похвалюся хлопцям — запросив усіх покататися. Крім мене ще шестеро зголосилися, вся наша лабораторія в повному складі, тільки без завідувача. Його теж кликав, але не зрослося — не любив він з нами тусуватися.

Так от. Політали ми трохи, хлопці ідейку мою зацінили, а потім вирішили відзначити успіх у кафе. Миленька така кафешечка була, у самому центрі столиці, все по-домашньому. І от, підходжу я до стоянки, а звідти — флаєр, малий такий, але шустрий, наворочений, земля–космос! Швидкість одразу мало не першу космічну взяв. Ну і підрізав він мене, а там місця мало було — центр міста все ж таки. Я й тицьнувся боком у якусь стінку. На крилі — вм’ятина, моє інноваційне покриття — обдерте, а було ж воно не з дешевих: аж півтора грама літанію за нього відвалив!

Хлопці кричать: “Наздоганяй гада, нехай платить!”. Я й погнав за ним з усієї дурості, ледь у стратосферу не вийшов. Хвилини зо три гнав, аж поки не зрозумів, що марно.  Розвернувся, щоб додому летіти, а тут — атака. Ти ж знаєш, від міста практично нічого не залишилося, а мій флаєр лише вибуховою хвилею відкинуло.

Після атаки нас забрали на Сайгар — мене та всіх хлопців. Роботу запропонували. Задуми наші оцінили. Ми й досі деякі з тих ідей розробляємо. А потім я зустрів Весту… Так от: якби не той флаєр, не було б зараз ні мене, ні моїх синів, ні нашої лабораторії.

***

Усі п’ять років, що тривало зіслання, Олександр Дванадцятий не випускав молодшого сина з поля зору. Марія Ош, посольська психологиня, яка давно вже спостерігала за Вестою та її родиною, отримала завдання налагодити принцеві мізки за всіма правилами науки. Це зайняло більше часу, ніж король сподівався, але психолог старалася — жодних помилок у її діях не знайшли.