Оновлення 10

Настрій у Мартіна був не сказати, що добрий, але все ж не такий паскудний, як у попередні дні. Вранці консиліум підтвердив, що фізично принц цілком здоровий, а тести, на які він витратив пів дня, виявили лише некритичні реактивні порушення психіки, пов’язані, вочевидь, з переходом. На радощах Його Величність звелів відмінити принцу всі седативні, що їх призначили шарденці, мотивуючи це тим, що син потрібен йому в здоровому глузді та твердій пам’яті, а не в пригніченому стані. Оскільки від харідійських лікарів заперечень не надійшло, з самого ранку Мартін почувався досить бадьоро. В голові у нього теж все начебто втряслося: думки більше не стрибали, безпричинні страхи не долали. Шарденці непогано попрацювали з ним до прибуття батька. Підлікували, пояснили суть Аймір-ефекту, переконали, що п’ятнадцять років — це, з одного боку, небагато, бо всі його родичі, як і раніше, живі-здорові, а з іншого — не так вже й мало, бо загиблі друзі, жертви війни, давно визнані героями та оплакані. І все ж, коли Мартін побачив Олександра, постарілого і ще більш чужого, ніж звичайно, він ледве втримався від сліз.

Усі ці дні сімнадцятий принц провів на самоті, у ліжку, виходив лише в їдальню, але ніколи там не затримувався і ні з ким, окрім лікарів та психолога, не спілкувався. Бо не було бажання. А от сьогодні він навіть зрадів гостям. Коли у двері постукали, принц подумав, що це Веста прилетіла, дізнавшись про його повернення. Проте на порозі стояла не сестра, а нав’язана дружина. Сьогодні вона виглядала трохи інакше, ніж напередодні, — більш суворою і дорослішою. Її волосся було гладко зачесане і скручене на маківці в гульку, але колір його залишався все таким же неприємним. А от емоції вона випромінювала ті самі, що пахли весняними квітами. Проти цих почуттів Мартін нічого не мав, хоча, як і раніше, не міг їх ідентифікувати. Ну і звісно, Арнель його більше не лякала — далося взнаки лікування.

— Проходь, — відступив він від порога.

Вона зробила крок у кімнату і простягла йому зошит, що принесла з собою.

— Ось, це тобі, візьми.

Тепер боязкість і сором’язливість взяли гору над її почуттями — щось одночасно в’яжуче і солодке заполонило уяву принца.

— Що це? — поцікавився Мартін незадоволеним тоном. Йому не сподобалася та яскравість, з якою він сприйняв її емоції, ще й пригадалося, що так він реагує на неї не вперше.

Терпкості в роті побільшало, але дівчина не втекла і навіть відповіла:

— Це я писала тобі. Подивись. Не зараз, — вона не дала йому розкрити зошит, — потім, коли я піду.

Більше говорити не було про що. Виникла пауза, довга, тягуча, неприємна.

— То я піду? — Нела не витримала перша і зробила крок до дверей. — Я зайду ще завтра, гаразд?

Вона вже взялася за ручку, коли почула невдоволене:

— Чому ти не приведеш себе до ладу?

— А що зі мною не так? — Вона злякано схопилася за обличчя і почала обмацувати його пальцями.

— Та дурниці, — стомлено відмахнувся він, — все одно не зрозумієш. Йди вже!

***

Щойно двері за Нелою зачинилися, Мартін відкрив зошит і побачив своє фото, вкладене у велике рожеве серце. Спочатку він гикнув від несподіванки, а потім розреготався. Він добре пам’ятав цей знімок. Фотосесія завершувала свято з приводу його повноліття, і відразу ж після відходу операторів батько надіслав до нього в апартаменти жінку з секс-обслуги. Вперше у житті. Жінка була досвідчена, а він — ні. Тож хотів того сімнадцятий принц чи не хотів, того вечора йому довелося стати чоловіком. Про кохання ніхто й не думав. А тут — здуріти! — рожеве серце! Закохане дівчисько, цього йому ще не вистачало!

Мартін зі злобою захлопнув альбом. Читати цю романтичну маячню він не збирався. А ось подумати про те, як позбутися приставучого дівчиська, було варто.

Нічого кращого, ніж відверто заявити про свою нелюбов, сімнадцятий принц не вигадав. А якщо і це не допоможе, подумав він, то можна і налякати — сама втече.