Оновлення 8

На звичайному двигуні до п'ятого супутника льоту півтори години. Спочатку Рені спостерігав за Нелою, потім, переконавшись, що справляється, зайнявся розрахунком стрибка, бо йти тепер треба було з незвичної точки. Він знав, що Відаль ні на мить не випустить з поля зору свою вихованку, а кращого пілота, ніж Відаль, у всесвіті не існує.
Це їх і врятувало, коли харідійський винищувач вийшов із переходу майже перед самим носом "Цукерки". Нела відреагувати не встигла. Харідієць теж не поспішав забратися з дороги. Якби не Відаль,  через кілька секунд на них чекало б лобове зіткнення. 
Несподіваний гість поводився дивно. Він не нападав, але й позбавляти господарів своєї присутності не поспішав. Коли яхта оминула його, залишивши позаду, він розвернувся, і нахабно сів "Цукерці" на хвіст. Не відстав навіть тоді, коли Рені спробував навмисне відірватися.
- Ти хто такий, зорю твою в прірву, і чого тобі треба?! - заволав  Рентар, тільки-но Сона, отямившись  від шоку, налагодила зв'язок.
- Громадянське судно, назвіться, - пролунало у динаміках “Цукерки”. 
Харідієць діяв за протоколом. Як військовий він мав пріоритет, тож міг ставити питання. Але що він тут робить? Та ще й на такій застарілій техніці! Винищувач довоєнного зразку. Невже харідійці і досі на таких літають? Запитань у Рентара виникла маса. До того ж йому здалося, що з хлопцем не все гаразд. У того був дивний, тремтячий голос і вимова якась уповільнена. Слова він вичавлював із себе ніби-то через силу.
Відаль теж це помітив:
- З ним щось не так, - тихо сказав елорг.
Відповідаючи харідійцю, Рені теж вирішив суворо дотримуватися протоколу:
- Яхта "Цукерка", порт приписки Шарден, капітан Рентар Харман-Шарді, - назвався він, але все ж не втримався від притаманної йому глузливої нотки: - З ким маю честь, не повідомите?  
Дивно, звичайно, що прибулець самостійно не впізнав особистий корабель шарденського правителя, але чого у всесвіті тільки не буває!
- Об'єднані військові сили, базовий корабель "Зірка Харіді", порт приписки Дамаріс, позивний Марс, - назвався у відповідь гість.
Дивний пілот говорив усе повільніше, ніби насилу згадував, хто він такий і звідки.
- Що ти робиш у нашому просторі, Марсе?
- А де ми знаходимось? 
Ого! Він ще й дезорієнтований?
У нього що, штін не працює? А власна голова? Рені не уявляв, яким чином харідійський військовий пілот здатний заблукати. Ще й сказав, що належить Об'єднаним військовим силам, а вони вже років  п'ять як розпущені.  Він що, пам'ять втратив? Поранений? Контужений? Якось інакше постраждав? У будь-якому випадку все, що харидієць демонстрував, скидалося на серйозні мозкові порушення. Отже, хлопця треба було негайно рятувати.
- Система Огасі, Дім Шарден. З тобою все гаразд, Марсе?
- Не впевнений... Я йшов на Дамаріс...
- Стривай-но, ти сказав "Зірка Харіді"? - перепитав Рентар і розгублено озирнувся на елорга. Але той сидів, втупившись в одну точку перед собою і ні на що не реагував. Переглядає інформацію у власній базі, зрозумів Рені, шукає щось важливе. 
- Саме так, - підтвердив Марс. - Двадцять шість хвилин тому ми потрапили у пастку в системі Беліт. Мені вдалося вирватися... здається, в останню мить...
У Рентара волосся стало дибки, коли він усвідомив почуте. "Зірка Харіді", корабель, який загинув в системі Беліт п'ятнадцять років тому!
- Марсе, послухай, ти можеш пристикуватися? - квапливо запитав він. - Тобі потрібна допомога, ми готові надати її.
- У винищувача немає відповідного вузла, - нагадала Сона, але Марс відповів згодою.
- У вас є вільне посадочне гніздо? - голос хлопця звучав дедалі слабкіше.
- Так.
- Стандартне?
- Звісно!
Білий спалах пробіг корпусом винищувача і він зник. У той же час "Цукерку" злегка струсонуло.
- Зорю мені на голову! - захоплено вилаявся Рені. – Він вже у нас в ангарі! Сона, місток твій, Відаль, Нела, пішли!

Харідійський винищувач.

***

Якось Мартін запитав свого зятя Пітера чому Аймір-ефект виніс його на Огасі, адже спочатку він мітив на Дамаріс. Пітер, відомий ментальний фізик, легко прояснив ситуацію.
- При просторово-часових переходах не працює звичайна космографічна прив'язка. Скоріше, особистісна. Ефект Айміра відомий нам уже тисячу років. І хоча людей, які потрапили під його вплив, на пальцях перерахувати можна, всі вони в результаті опинялися не там, куди відкривали портал, а поряд з тими, про кого думали в момент переходу. 
Виявляється все  так просто! В момент переходу Мартін подумав, що вмирає і пошкодував, що ніколи не побачить свою маленьку дружину дорослою. Ось мало і не врізався в корабель, який вона пілотувала.
Для людей, що потрапили в Аймір-перехід, подібна пригода ніколи не закінчувалася нічим хорошим. Лише деякі щасливчики відбувалися втратою свідомості, а інші ж і гинули, і в кому впадали, і з глузду їхали. Дивно, але Мартін свідомості не втрачав а ні на мить. Хоча ступор мав місце і сили спливали з катастрофічною швидкістю. І все одно, він міг говорити, і розворот здійснив вручну, ще до того як штін підключився, і потім віддав штінові всі необхідні команди. А от після переходу в ангар “Цукерки” спромігся лише купол деактивувати, а далі просто лежав із заплющеними очима. Покірно дозволив двом чоловікам витягти себе з винищувача та звільнити від шолома. Почув жіночий  зойк і зрозумів, що його впізнали, бо хтось поряд назвав його повний титул та ім'я. Потім почув цей моторошний термін -  Аймір-ефект, і усвідомив, що головна жахалка всіх порталістів стала для нього реальністю. А трохи пізніше інший жіночий голос, зриваючись від хвилювання, доповідав про нього через зв'язок, тоді як хтось інший, з надзвичайною точністю, ввів йому у вену катетер крапельниці і, вочевидь, підключив ліки. Останнє, що Мартін чув перед тим, як заснути:
- Боюся, він не витримає зараз переходу. Повертаємось на базу!