Оновлення 3

На ранок Нела зі своїм незмінним охоронцем входила в одну з будівель історичного факультету. Тут мешкали археологи. Старовинна споруда являла собою хитромудрий лабіринт, де виставкові зали межували зі студентськими аудиторіями та кабінетами викладачів. Сторонній людині орієнтуватися тут було вкрай складно. А Нела була  сторонньою. Незважаючи на те, що з археологами дівчина співпрацювала ось уже три роки, в їхню обитель вона завітала лише вдруге. Перший раз заходила до професора Руїса. Тепер же шукала Мартіна Харіді, який у розмові по компрису так і не спромігся повідомити номер свого кабінету. Тому Нела вирушила туди, куди знала дорогу — до Руїса, сподіваючись, що там хтось підкаже, де знайти нового керівника експедиції. Вони з Відалем навмисно прийшли заздалегідь, щоби вистачило часу на пошуки.

Однак кабінет професора був зачинений, і інші приміщення поряд із ним — також. І в перехожих запитати не вийшло — коридори корпусу, вони ж виставкові зали, були  безлюдні. Навчальний рік закінчився вчора, а сьогодні більшість студіозусів вже  роз'їхалися на практику.

— Відаль, давай-но я почекаю тут, біля ось цього красеня? — Нела кивнула на величезне опудало таріонського морського дракона, виставлене навпроти кабінету професора. —  Без мене ти швидше знайдеш когось і все з’ясуєш. 

Не чекаючи згоди,  вона скинула свою куртку і простягнула руку до елорга:

— Тут тепло. Давай свою парку, я потримаю. 

Тільки-но кібер зник у найближчому відгалуженні лабіринту, дівчина присіла на подіум біля задньої лапи дракона (чи, може, це був плавник?), і відразу опустила голову на  одяг, що тримала на колінах. Більшу частину ночі вони з Відалем обговорювали вкрай важливі речі — вирішували, що саме може їм  знадобитися на Таріоні. Експедиція планувалася досить тривала — десять декад. Нічого зайвого тягти з собою не хотілося, але й залишитися на пустельній планеті без необхідного не годилося. Тому до процесу вони підійшли вдумливо — до хрипу сперечалися через усілякий дріб’язок, наприклад, брати чи не брати з собою вечірню сукню. Через це Нела зовсім не виспалася. А елоргові що? Йому для відновлення трьох годин сну цілком достатньо.

Вона й не помітила, коли біля неї з’явилися троє дівчат — задрімала, мабуть. Дівчата розмовляли навмисне голосно, нікого не соромлячись. Нелу побачили, але продовжували поводитися так, ніби її тут немає. Схоже, їхня розмова саме для неї й призначалася.

— Більш за все я мрію від нього залетіти, — говорила яскрава блондинка в картатих шортах і високих чоботях на шпильках. — Поки що не вийшло, втім я не втрачаю надії. Ця дитина вирішить усі мої проблеми.

У неї був цікавий акцент, та й слівця вона вживала незвичайні. Дім Хасін? Говірку цього Зоряного Дому Нела знала лише теоретично. З живими його носіями ентарі стикатися не доводилося. Хасінка зупинилася біля кабінету і посмикала за ручку. Переконалася, що замкнено, підійшла до Нели і всілася поруч із нею. Обидві подружки примостилися трохи віддалік.

— Але Лої, — пропищала одна з них, — якщо у тебе вже було, тепер нам поступися! Як ми домовлялися? Якщо вдасться, то всім буде нарівно, а не все тобі! Мені он конче залік потрібен, втретє вже здати не можу!

— Дівчата, це ви про що? — не втрималася Нела. — Невже Руїса хочете звабити?

Всі троє зареготали так, що аж дракон затрясся, і повернулися до Нели.

— Ото насмішила! Та навіщо нам Руїс? Він же старий, одружений, ще й поламався до того! Ні, ми — фанатки харідійського принца. Бачила його? Це найгарніший чоловік у Колисці! Невже не зустрічала? А ти взагалі звідки? — затріщали вони, перебиваючи одна одну.

— З Шардена, — відповіла Нела.

Розмова здалася їй цікавою і, що дуже суттєво, жодних інших почуттів не викликала. Не з’явилося навіть обурення від того, що Мартін трахкає цих куриць за заліки.

— Уу-у, глухомань яка! — хасінка закотила очі. — Не дивно, що ти така відстала.

«І хто б казав про глухомань та відсталість», — подумала Нела. Дім Хасін знаходився десь на іншому боці галактики; щоб дістатися туди, треба було подолати аж чотири переходи.

— А Мартін… він такий, такий… Блондин, очі зелені… Він найгарніший за всіх, кого я знаю! — вступила та, що вимагала рівності у правах на тіло кумира. — Ми всі його просто обожнюємо!

«Невже і я була колись такою дурепою?» — знову промайнула думка.

— А він вас? Теж всіх… обожнює? Разом чи по черзі?

— А знаєш, — підхопилася хасінка, почувши глузування в її словах, — він такий звур, що й усіх разом може!

— Звур? — здивувалася сама тиха з них. Хасінське слово було їй явно незрозумілим. — Що таке “звур”?

Ніхто з фанаток не помітив ще двох слухачів, які тихенько підійшли і зупинилися позаду них. Усі дівчата не просто голосно говорили, перебиваючи одна одну, а й дивилися виключно на Нелу, а пружне покриття підлоги добре глушило кроки. А от Нела бачила Відаля та Мартіна, але не збиралася попереджати фанаток. Їй було цікаво, чим закінчиться ця вистава, та й приховане бажання поставити чоловіка в незручне становище хотілося потішити.

— Ну звур же, - намагалася пояснити хасінка, але слів їй явно не вистачало.

Потім тицьнула пальцем у дракона: 

— Ось, він і є звур!

— Дракон? – здивувалася тихоня.

— Тварина, - переклала Нела, дивлячись прямо в оливково-зелені очі свого чоловіка.