Оновлення 2

Частина 1
Планета Сайгар, столиця однойменного Зоряного Дому, університет-мегаполіс Колиска мудріших.

- Вітаю, сонечко! Ми з батьком пишаємось тобою! - Мама посміхалася з екрану, дивлячись на Нелу та її новенький диплом, який дівчина розгорнула у додатковому вікні. Вісім голографічних печаток прикрашали документ, що було найвищим визнанням студентських здобутків. - Ми бачили всю церемонію від початку до кінця, і виступ ректора, і вручення дипломів! Батько вже пішов на службу, але він хотів зв'язатися з тобою за першої нагоди.
- Звичайно, мамо,  зараз Відаль викличе  його. Дякую! Бувай. Люблю вас!
Нела згорнула екран і по-собачому струсонула головою, розсипаючи навколо себе рій іскристих бризок - сніжинок, що розтанули у її волоссі. Виклик від матері прийшов тільки-но вони з Відалем переступили поріг свого житла, повернувшись зі свята. Негайно їй на плечі ліг пухнастий рушник.
- Витирай швидше голову. Якщо застудишся, пам'ятаєш, що станеться?  Твій батько розбере мене на запчастини!
- Віда-а-аль, - простогнала Нела з-під рушника, - ну чому ти такий злопам'ятний? Мені ж тоді було лише десять років! 
Саме таку загрозу Нела, через свою дитячу дурість, видала колись вихователю. Відаль загартовував її, за наказом батька, вмовляв хоч разок зануритися у холодну воду. Нарешті не витримав і сам занурив, от і нарвався. Вона накинулася на нього, кричала і погрожувала. А він не видав її, нічого не сказав батькам, тільки ось уже який рік згадує при кожній нагоді. Краще б вже її тоді покарали, ніж повертатися весь час спогадами у те неподобство.
- Ну вибач вже нарешті, га? - слізно попросила ентара.
- Гаразд, якщо вже додумалася вибачитися, - раптом погодився кібер. - Десять років чекав.
- Що, серйозно? - сірі очі здивовано дивилися на елорга. - Я жодного разу не вибачилась? Дійсно, ти не можеш помилятися... Жах! І ти терпів!
Але Відаль справді пробачив і не вважав більше за доцільне обговорювати цю тему. Він вже переключився на іншу справу.
- Ти готова говорити з батьком? Лінія у твоєму розпорядженні на чотирнадцять хвилин. Тар у себе в кабінеті.
- Давай! - Дівчина відкинула з обличчя вологі пасма і знову розгорнула голоекран. - Ясного дня тобі, таре!
З батьком вони, хоч і перебували в різних зоряних системах, на великій відстані один від одного, бачилися часто, але не як правитель і спадкоємиця, а як батько і дочка. Нині ж він забажав офіційної зустрічі, яку буде зафіксовано. Таких, на пам'яті Нели було лише кілька. Значить, скаже щось важливе. Або вимагатиме якоїсь угоди.
Привітав, сказав, що пишається. Ну ось і до головного дійшло:
- Ти добре пам'ятаєш умови шлюбного контракту, Нела?
- Так, - похмуро посміхнулася дівчина, - хоч уночі розбуди, все без зупинки викладу.
Ще б пак, їй  і не пам'ятати! Адже вона була народжена заради виконання цього клятого контракту!
- Тоді ти знаєш, що у тебе залишилося трохи більше двадцяти декад вільного часу. Я розраховував, що після закінчення навчання ти одразу ж повернешся додому. Але категорично наполягати не буду. Я знаю про твою співпрацю з професором Руїсом і про майбутню експедицію, в якій ти збираєшся брати участь.
"Авжеж! Великий шарденський тар, і не знав би все про свою дочку”, - подумала ентара з дещицею агресії на думці, - “Карен і його служба для тебе ж не тільки землю риють, але й зорі місять, а Відаль про кожне моє зітхання доповідає”.  Ох, як же їй набридло знаходитися під вічною опікою! А вона ж вже понад рік як повнолітня!
- Пообіцяй лише, що прибудеш за чотири декади до терміну. Лікарі стверджують, що цього достатньо, щоб підготуватися до вагітності.
- Дякую тато. Експедиція - це найкращий подарунок, який ти міг зробити мені до закінчення університету. - Нела раптово засоромилася того спалаху роздратування, що охопив її хвилиною раніше. - Я сама збиралася тебе просити... Але ти і так завжди мене розумієш. Дякую! Звичайно, я повернуся вчасно. Я не маю наміру перешкоджати  виконанню контракту.
Ну от і все, офіційну частину завершено. Зелена цятка в куточку екрана зникла - запис припинено. 
Але батько і далі стурбований:
- Донечко,  ти ж знаєш, що цю експедицію очолює не Руїс?
- Так, тату, знаю. Професору лікуватися ще кілька декад, а потім тривала  реабілітація... Може, тільки у новому році повернеться до роботи. Але я поїду, для мене це дуже корисна практика, та й пообіцяла я вже! Ми всі були в шоці, коли дізналися про аварію, думали експедицію скасують. Але ні, все залишилося в силі. Руїса замінив Харіді. Кажуть, бігає зараз, людей збирає, бо без Анхеля багато хто їхати відмовився. Уявляєш, сам мені зателефонував і запросив  підписати трудовий договір. Я погодилась, бо хочу підтримати  Анхеля. А Мартіна я цікавлю виключно як перекладач… ну, а сам він мене взагалі не цікавить, - останнє вона додала трохи тихіше, але відразу повернулася до свого рішучого тону. -  Тож піду завтра і підпишу! Не хвилюйся, тату, мені більше не п'ятнадцять років. Та й навряд чи  нам з ним доведеться так вже близько контактувати. У нього ж польова робота, а у мене переклади.
- Про договір я знаю, - сказав Фернан. - Мартін надіслав його нам для аналізу, коли просив дозволу запросити тебе. Можливо, він таким чином  хоче вибачитися. Валі проаналізував і договір, і деякі інші дані, та дійшов такого висновку.
Отакої! Виявляється все вже давно прораховано. А вона ж сподівалася, що їй нарешті дозволять самостійно хоч щось вирішити. Наївна маленька ентара! Нела була розчарована, але сказала зовсім інше:
- Цікаво. І чого  це йому заманулося миритись?
- Гадаю, все набагато простіше, ніж нам хотілося б, - всміхнувся Фернан. - На примиренні давно наполягає його батько, а зараз і йому це стало вигідно. Кращого перекладача, ніж ти, він навряд чи знайде, а від перекладу залежить його наукова праця. Звичайно, тільки тобі вирішувати, як вчинити, але знай: якщо вам вдасться налагодити хоч якісь стосунки, я не проти. Нам це також вигідно.
Так, зазвичай, вигідно. Співпраця з Домом Харіді принесла не лише перемогу у війні, а й стимулювала економіку Шардена. А заради Дому Шарден Нела була готова не те що змиритися з Мартіном, але й собі на горло наступити.
- Відаль? - Погляд тара звернувся на елорга.
Тому не знадобилося жодних питань.
- Я завжди поряд з ентарою, еріварде. 
- Так і є, – буркнула дівчина, – кроку не дає ступити. Я у ванні – він під дверима.
- Сподіваюсь, так  буде і надалі, аж до твого повернення додому, - посміхнувся Фернан.