Оновлення 2

Планета Сайгар, столиця однойменного Зоряного Дому, університет-мегаполіс Колиска Мудріших.

— Вітаю, сонечко! Ми з батьком пишаємось тобою! — мама посміхалася з екрана, дивлячись на Нелу та її новенький диплом, який дівчина розгорнула у додатковому вікні. Вісім голографічних печаток прикрашали документ — це було найвищим визнанням студентських здобутків. — Ми бачили всю церемонію від початку до кінця: і виступ ректора, і вручення дипломів! Батько вже пішов на службу, але він хотів зв’язатися з тобою за першої нагоди.

— Звичайно, мамо, зараз Відаль викличе його. Дякую! Бувай. Люблю вас!

Нела згорнула екран і по-собачому струсонула головою, розсипаючи навколо себе рій іскристих бризок — сніжинок, що розтанули у її волоссі. Виклик від матері надійшов тільки-но вони з Відалем переступили поріг свого житла, повернувшись зі свята. Негайно їй на плечі ліг пухнастий рушник.

— Витирай швидше голову, ентаро. Якщо застудишся — пам’ятаєш, що станеться? Твій батько розбере мене на запчастини!

— Віда-а-аль, — простогнала Нела з-під рушника, — ну чому ти такий злопам’ятний? Мені ж тоді було лише десять років!

Саме таку загрозу Нела колись видала своєму вихователю — через дитячу дурість, зрозуміло. Відаль загартовував її за наказом батька, вмовляв хоч разок зануритися у холодну воду. Нарешті не витримав і сам занурив — от і нарвався. Вона накинулася на нього, кричала і погрожувала. А він не видав її: нічого не сказав батькам — лише ось який  вже  рік згадує при кожній нагоді. Гіршого покарання і не вигадаєш. Краще б її тоді добряче насварили, ніж зараз вертатися спогадами у те неподобство.

— Ну вибач вже нарешті, га? — слізно попросила ентара.

— Гаразд, — раптом погодився кібер, — якщо вже додумалася вибачитися. Десять років чекав.

— Що, серйозно? — сірі очі здивовано поглянули на елорга. — Я що, жодного разу не вибачилась? Дійсно, ти не можеш помилятися… Жах! І ти терпів!

Але Відаль справді пробачив і не вважав більше за доцільне обговорювати цю тему. Він уже переключився на іншу справу.

— Ти готова говорити з батьком? Лінія у твоєму розпорядженні на чотирнадцять хвилин. Тар у себе в кабінеті.

— Давай! — дівчина відкинула з обличчя вологі пасма і знову розгорнула голоекран. — Ясного дня тобі, таре!

З батьком вони, хоч і перебували в різних зоряних системах на великій відстані одне від одного, бачилися часто — але не як правитель і спадкоємиця, а як батько і дочка. Нині ж він забажав офіційної зустрічі, яка буде зафіксована. Таких, на пам’яті Нели, було лише кілька. Отже, скаже щось важливе. Або вимагатиме якоїсь угоди.

Привітав, сказав, що пишається. Ну, ось і до головного дійшло:

— Ти добре пам’ятаєш умови шлюбного контракту, Нело?

— Звичайно, — похмуро посміхнулася дівчина. — Хоч уночі розбуди — все без зупинки викладу.

Ще б пак, їй не пам’ятати! Адже вона була народжена заради цього клятого контракту!

— Тоді ти знаєш, що у тебе залишилося трохи більше двадцяти декад вільного часу. Я розраховував, що після закінчення навчання ти одразу ж повернешся додому. Але категорично наполягати не буду. Я знаю про твою співпрацю з професором Руїсом і про майбутню експедицію, в якій ти збираєшся брати участь.

«Авжеж! Великий шарденський тар і не знав би всього про свою дочку, — подумала ентара з дещицею агресії. — Карен і його служба для тебе ж не тільки землю риють, але й зорі місять, а Відаль про кожне моє зітхання доповідає». Ох, як же їй набридло перебувати під вічною опікою! А вона ж уже понад рік як повнолітня!

— Пообіцяй лише, що прибудеш за чотири декади до терміну. Лікарі стверджують, що цього достатньо, щоб підготуватися до вагітності.

— Дякую, тату. Експедиція — це найкращий подарунок, який ти міг зробити мені на закінчення університету. — Нела раптово засоромилася того спалаху роздратування, що охопив її хвилиною раніше. — Я сама збиралася тебе просити… Але ти і так завжди мене розумієш. Звичайно, я повернуся вчасно. Я не маю наміру перешкоджати виконанню контракту.

Ну, от і все — офіційну частину завершено. Зелена цятка в куточку екрана зникла — запис припинено.

Але батько все ще стурбований:

— Донечко, ти ж знаєш, що цю експедицію очолює не Руїс?

— Так, тату, знаю. Професору лікуватися ще кілька декад, а потім тривала реабілітація… Може, тільки у новому році повернеться до роботи. Але я поїду, для мене це дуже корисна практика. Та й пообіцяла я вже! Ми всі були в шоці, коли дізналися про аварію — думали, експедицію скасують. Але ні, все залишилося в силі. Руїса замінив Харіді. Кажуть, бігає зараз, людей збирає, бо без Анхеля багато хто їхати відмовився. Уявляєш, сам мені зателефонував і запросив підписати трудовий договір. Я погодилась, бо хочу підтримати Анхеля. А Мартіна я цікавлю виключно як перекладач… ну, а сам він мене взагалі не цікавить, — останнє вона додала трохи тихіше, але відразу повернулася до свого рішучого тону. — Тож піду завтра і підпишу! Не хвилюйся, тату, мені вже не п’ятнадцять. Та й навряд чи нам із ним доведеться так вже близько контактувати. У нього ж польова робота, а у мене — переклади.

— Про договір я знаю, — сказав Фернан. — Мартін надіслав його нам для аналізу, коли питав дозволу запросити тебе. Можливо, він таким чином хоче вибачитися. Валі проаналізував і цей договір, і деякі інші дані та дійшов такого висновку.

Отакої! Виявляється, усе вже давно прораховано. А вона ж сподівалася, що їй нарешті дозволять хоч щось вирішити самостійно. Наївна маленька ентара! Нела була розчарована, але сказала зовсім інше:

— Цікаво. І чого це йому заманулося миритися?

— Гадаю, все набагато простіше, ніж нам хотілося б, — усміхнувся Фернан. — На примиренні давно наполягає його батько, а зараз і йому це стало вигідно. Кращого перекладача, ніж ти, він навряд чи знайде, а від перекладу залежить його наукова праця. Звичайно, тільки тобі вирішувати, як вчинити, але знай: якщо вам вдасться налагодити хоч якісь стосунки, я не проти. Нам це також вигідно.