Роздвл 17. Повернення в «лігво лева»

Столиця Етернії, Золоте Місто, зустріла нас не квітами, а лісом списів. Королівська гвардія оточила ворота, а над шпилями Академії майоріли чорні прапори — знак державної зради.

​Ми зупинилися на пагорбі, з якого відкривався краєвид на місто. Адріан був одягнений у прості шкіряні обладунки Диких Земель, але на його плечах був плащ із гербом, який він відмовився знімати. Весс перевіряв свій останній винахід — «ефірний гучномовець», а Кайлан нервово підкидав у руці золоту монету.

​Я стискала в руках Кодекс. Він був теплим і важким.

​— Евеліно, — Адріан підійшов до мене, — ти розумієш, що як тільки ми перетнемо цю межу, назад дороги не буде? Батько не викличе нас на дуель. Він викличе нас на Суд Трьох Стихій. Це найдавніший і найжорстокіший процес, де суддями є самі сили природи.

​— Якраз те, що мені потрібно, — я поправила окуляри, які дивом уціліли після всіх пригод. — Згідно з міжнародним правом… ну, або моїм його розумінням, вищий суд не може бути упередженим. Якщо стихії справді об’єктивні, вони визнають Кодекс.

​— А якщо ні? — запитав Весс, голос якого трохи тремтів.

​— Тоді я подам апеляцію самому всесвіту, — всміхнулася я. — Кайлане, ти готовий до своєї ролі?

​Розбійник оскалив зуби.

— О так. Мої хлопці вже в місті. Як тільки ти почнеш свою «юридичну магію», вони влаштують такий перформанс на площах, що гвардія забуде, в який бік тримати списи. Інформаційна війна, як ти казала? Мені подобається це слово.

 Ми не встигли зробити й десяти кроків за головну браму Столиці. Повітря здригнулося від трубного звуку, і шлях нам перегородив Легіон Тиші — особиста гвардія Короля. Це були магічно посилені воїни, чиї обладунки поглинали будь-яке світло.

​— Адріане ібн Валер’яне, — пролунав голос капітана гвардії. — Ви та ваші спільники звинувачуєтеся у викраденні артефактів першої категорії та замаху на магічний устрій держави. Опір марний.

​Адріан хотів оголити меч, але я поклала руку йому на передпліччя.

— Не треба. Ми прийшли сюди саме за цим.

​Нас не просто заарештували. На кожного наклали «Заборону Слова» — магічні нашийники, які не давали говорити без дозволу. Тільки Кодекс у моїх руках продовжував слабко пульсувати, наче відчував наближення свого творця.

​Нас вели через усе місто. Це була ганебна процесія: попереду — кайдани, позаду — сотні гвардійців. Люди виходили на балкони, шепотілися, хтось кидав каміння, а хтось — квіти. Погляд Кайлана був гострим, як бритва; він явно вираховував слабкі місця в строю гвардії. Весс зблід, але міцно тримав свою сумку з інструментами.

​Замість в'язниці нас привели прямо в серце влади — у величезний Тронний Зал, де стеля губилася в хмарах кадильного диму. Король Валер’ян не сидів на троні. Він стояв біля величезного вікна, дивлячись на свої володіння.

​— Мій сину, — почав він, не повертаючись. — Ти привів у мій дім хаос і дівчину, яка пахне чужим світом і дешевим папером. Ти думав, що Дикі Землі дадуть тобі силу скинути мене?

​— Я привів не силу, батьку, — голос Адріана прозвучав глухо через магічний нашийник. — Я привів Справедливість.

​Король повільно розвернувся. Його обличчя було наче висічене з льоду. Погляд зупинився на мені.

— Справедливість? Це слово — лише прикраса для слабких, Евеліно. Ти тримаєш у руках іграшку, яку вважаєш законом. Але закон — це я. Моя воля тримає ці острови в небі. Без мене ви всі впадете в безодню.

​Я відчула, як нашийник стиснувся, намагаючись перекрити мені подих, коли я спробувала заговорити. Але Кодекс раптом спалахнув золотом, і тиск зник. «Право на захист» — перша стаття спрацювала автоматично.

​— Ваша Величносте, — я зробила крок вперед, ігноруючи списи гвардійців, що схрестилися перед моїми грудьми. — Ви боїтеся цього «паперу», бо він не підкоряється вашим наказам. Ви хочете стратити нас тут, у тиші цього залу? Чи ви достатньо впевнені у своїй правоті, щоб довести її перед Судом Стихій?

​Король примружився. Його губи розтяглися в жорстокій посмішці.

— Ти хочеш видовища, адвокатко? Ти його отримаєш. Я не просто страчу вас. Я доведу всій Етернії, що твій Кодекс — це порожні слова.

​Він ударив скіпетром по підлозі.

— Оголошую Великий Трибунал! Завтра, на Світанку, на Площі Єдності. Суддями будуть Стихії. Але пам’ятай, дівчино: якщо Стихії не приймуть твій Кодекс, твоя смерть буде не просто швидкою. Тебе розвіють по вітру, як непотрібну чернетку.

​Гвардійці грубо розвернули нас і повели до підвалів палацу.

​Нас кинули в одну камеру — Король був настільки впевнений у собі, що навіть не став нас розділяти.

​— Евеліно, — Адріан сів на солому, притулившись спиною до холодної стіни. — Суд Стихій… це не про аргументи. Це про резонанс. Якщо твоя душа не співзвучна з тим, що написано в Кодексі, Вогонь просто спопелить тебе на першому ж слові.

​Я відкрила Кодекс. Сторінки світилися в темряві в'язниці.

— Адріане, я все життя готувалася до процесів, де судді були підкуплені або упереджені. Але я ніколи не судилася з Вогнем чи Каменем. Проте знаєш що? Природа не вміє брехати. Вона або приймає істину, або ні.

​— Нам потрібно передати сигнал Кайлану і Вессу, — прошепотіла я, дивлячись на друзів, які сиділи в іншому кутку. — Якщо завтра на площі не буде народу, Валер’ян просто вимкне звук і вб’є нас за зачиненими дверима магічного купола.

​— Не хвилюйся, — Кайлан дістав із чобота тонку відмичку і підморгнув. — Ці двері триматимуть мене рівно п'ять хвилин. Вессе, ти готовий до своєї «радіопередачі»?

​Весс кивнув, витягаючи з-під підкладки куртки маленьку мідну котушку.

— Я підключуся до ефірної мережі палацу. Завтра кожне слово Евеліни буде чути навіть у найглухішому селі.

​Я подивилася на них усіх. Моя команда халепи.

— Ну що ж. Завтра ми подаємо позов проти самого неба.

Темрява камери була густою, як чорнило, і лише слабке золотаве сяйво Кодексу на колінах Евеліни розсіювало її. Кайлан і Весс затихли в протилежному кутку, даючи їм ту коротку мить приватності, яка можлива лише за крок до прірви.