Розділ 8. Процесуальний прорив та притулок у «мертвій зоні»

Гвардійці Ректора наступали злагодженим півколом. Їхні срібні маски холодно відблискували в сяйві «Живого архіву», а магічні жезли вже почали гудіти, накопичуючи енергію для паралізуючого удару.

​— Принце Адріане, — голос капітана гвардії звучав металево. — Відійдіть від Посланниці. Ви перебуваєте в зоні суворої ізоляції без належного дозволу. Наказ Ректора: затримати обох.

​Адріан міцніше стиснув металеву пластину — фрагмент Кодексу. Я відчувала, як через наш зв’язок у ньому закипає лють, змішана з відчаєм. Він уже збирався випустити вогонь, але я поклала руку на його зап'ястя.

​— Стій. Якщо ми почнемо бій, ми підтвердимо їхнє звинувачення в тероризмі, — прошепотіла я. — Дивись на пластину. Це не зброя, це доказ.

​Я схопила його руку, в якій він тримав металевий фрагмент, і приклала її до свого кулона.

— Згідно з правом на самооборону та відновлення справедливості, — вигукнула я, звертаючись не до гвардійців, а до самої енергії «Кімнати Сліз». — Я активую протокол захисту свідків!

​У ту ж мить фрагмент Кодексу і кулон спалахнули сліпучим білим світлом. Це не був вибух — це була хвиля «істини». Вона пройшла крізь гвардійців, і їхні магічні жезли просто… згасли. Магія, що живилася від несправедливої системи Кристала, на мить втратила «законну підставу» для існування поруч із Першоджерелом.

​— Біжимо! — крикнув Адріан, користуючись їхнім замішанням.

​Ми кинулися в один із бічних тунелів, де стіни були настільки вузькими, що гвардійці в обладунках не могли нас переслідувати строєм. Позаду чулися крики та спалахи відновленої магії, але ми вже були в тінях.

​Ми вибігли до технічного підйомника, де на нас чекав Весс. Хлопець виглядав так, ніби він щойно побачив привида, але його руки впевнено тримали важелі механізму.

​— Сюди! Швидше! — прошипів він, затягуючи нас у вузьку кабіну, що пахла мастилом. — Я перекрив магічні датчики в цьому секторі, але це ненадовго. Оріон розлючений. Він оголосив «режим надзвичайної ситуації».

​— Вессе, ти ризикуєш головою, — сказав Адріан, намагаючись віддихатися. — Навіщо?

​— Бо ви знайшли те, про що мій батько тільки мріяв, — хлопець глянув на пластину в руках Адріана. — Я бачив, як ваша магія згасила гвардію. Це не була атака. Це був… порядок. Справжній порядок.

​Підйомник гучно здригнувся і почав підніматися не вгору, а кудись убік, зариваючись у саму товщу фундаменту Академії.

​— Ми йдемо в «мертву зону» під архівами, — пояснював Весс. — Там немає жодної крупиці Етернії. Навіть Ректор не зможе вас там «вирахувати» за магічним слідом. Ви будете там як звичайні люди.

​Ми опинилися в невеликій кімнаті, заваленій старими кресленнями та зламаними магічними інструментами. Тут було холодно, але спокійно. Зв’язок з Адріаном знову став тонким, але тепер це приносило полегшення — ми обоє були виснажені емоційною бурею підземелля.

​Адріан сів на стару дерев'яну скриню, розглядаючи фрагмент Кодексу.

— Ти бачила, що він зробив, Евеліно? Він не вбив їх. Він просто скасував їхні повноваження.

​— Саме так працює закон, Адріане, — я сіла поруч, витираючи бруд із джинсів. — Він позбавляє сили тих, хто використовує її не за призначенням. Моя бабуся хотіла дати нам не магію, а «правила гри».

​Я дістала щоденник і поклала його поруч із пластиною. Символи на металі раптом почали рухатися, підлаштовуючись під текст у книзі.

​— Дивись! — я вказала на рядки, що почали проявлятися на металі. — Тут написано: «Перша стаття Кодексу: Сила належить тому, хто діє в межах договору. Будь-яка воля, спрямована на пригнічення без права, анулюється Першоджерелом».

​— Це означає, — Адріан підняв на мене очі, в яких вперше з’явилася надія, — що якщо ми розшифруємо весь Кодекс, магія Ректора і мого батька просто перестане працювати проти народу?

​— Саме так. Це буде найбільший «конституційний переворот» в історії цього світу, — я всміхнулася. — Але для цього нам потрібно знайти решту фрагментів. І, судячи з щоденника, наступний фрагмент знаходиться в місці, яке ти ненавидиш найбільше.

​— Тронна зала мого батька? — припустив Адріан з гіркотою.

​— Гірше. Він схований у «Залі Заручин», де має відбутися твоя офіційна церемонія з Ізольдою через три дні. Там, де «клятва стає кайданами».

​Адріан заплющив очі й важко зітхнув.

— Отже, нам доведеться влаштувати заручини, щоб влаштувати революцію. Евеліно, ти впевнена, що в твоєму світі адвокати не є таємними майстрами тортур?

​— Ми просто знаємо, як використовувати кожну обставину на користь клієнта, — я поплескала його по плечу. — А зараз, Вессе, нам потрібна кава. Навіть якщо вона буде магічною підробкою. У нас є три дні, щоб підготувати «позов», який рознесе цю імперію вщент.

Після того, як ми облаштувалися в запорошеному архіві, Весс не зник. Він почав приносити не лише каву та новини, а й приводити людей.

​— Ви не можете виграти цю справу вдвох, — сказав він одного вечора, коли ми з Адріаном сперечалися над картою вівтаря. — Навіть найкращому адвокату потрібні свідки і... група підтримки.

​Він відчинив важкі дубові двері, і до нашої схованки увійшли троє. Вони не мали магічних мантій. Це були люди в робочих комбінезонах, зі слідами сажі на руках і втомленими, але чіпкими поглядами.

​— Це Марта, — Весс представив жінку з мозолистими руками. — Вона старша по кухні та пральнях. Вона знає кожен вентиляційний хід у замку. А це Тік — він механік підйомників. Якщо вам треба буде заблокувати двері в Тронну залу, він зробить це так, що жодне закляття не допоможе, бо там буде чиста механіка.

​Третім був сивий старий із дивним моноклем — колишній архіваріус, якого позбавили магії за «надмірну цікавість».

​— Ми чули, що ви зробили на полігоні, Евелайн, — Марта зробила крок вперед, і я побачила в її очах надію, яка була майже болючою. — Ви сказали, що магія — це договір. Ми хочемо знати: чи є в тому договорі місце для нас? Для тих, хто чистить котли, поки маги граються з вогнем?