​Розділ 6. Кодекс Милосердя та нічні одкровення

Ніч в Академії Арканум не була схожа на земну. За вікном рожевий місяць Луміна повільно перекривав синій Сіріус, створюючи на підлозі моєї кімнати дивні фіолетові тіні, що рухалися самі по собі. Кімната відчувала мою напругу: свічки на стінах горіли тьмяно, а крісло підсунулося ближче до ліжка, ніби пропонуючи підтримку.

​Я витягла щоденник з-під мантії. Полотняна обкладинка все ще зберігала холод «мертвої зони», але варто було мені торкнутися її, як кулон на моїх грудях відгукнувся короткою, але потужною вібрацією.

​Я підібгала ноги й розгорнула першу сторінку. Почерк Елеонори був стрімким, з гострими розчерками — почерк людини, яка вічно поспішає, бо знає, що час не на її боці.

​«14-й день циклу Сіріуса. Сьогодні я знову сперечалася з Радою. Вони кажуть: "Магія — це воля". Я кажу: "Магія — це процедура". Якщо ти порушуєш процедуру, ти отримуєш хаос. Але вони не хочуть процедур, вони хочуть свавілля під маскою божественного дару».

​Я всміхнулася. Бабусю, ми б з тобою стали ідеальною командою на будь-якому судовому засіданні.

​Я гортала далі, шукаючи зачіпки про Кодекс. І ось, між записами про нудні лекції з алхімії та скаргами на місцеву їжу, я знайшла це:

​«Кодекс Першоджерела не можна вкрасти, бо він не є предметом. Це серцевина договору. Він схований там, де закінчується Право і починається Милосердя. Багато хто шукав його в Королівській Скарбниці чи в Кабінеті Ректора, але вони шукали силу. А шукати треба слабкість».

​— Де закінчується Право і починається Милосердя... — прошепотіла я в порожнечу кімнати. — Це ж юридична метафора! На Землі це означає момент, коли буква закону безсила, і суддя діє за совістю. Але що це означає в Академії?

​Я почала гарячково згадувати карту Академії, яку бачила в холі.

​Вежа Правосуддя — там засідає дисциплінарна комісія. Це «Право».

​Лазарет? — там лікують. Це «Милосердя».

​Але між ними була лише порожня стіна та старий занедбаний сад, де, за чутками, жили істоти, що втратили магію.

​Раптом сторінка щоденника під моїми пальцями почала світитися. Чорнило перетворилося на рідке срібло, і літери почали перегруповуватися, утворюючи нове речення, яке не було видно раніше:

​«Евеліно, якщо ти читаєш це, значить, ти відчуваєш порожнечу в серці Етернії. Не вір Адріану, але й не відштовхуй його. Його кров — це замок, але твоя воля — це ключ. Шукай "Кімнату Сліз" під Північним мостом. Там, де магія не служить еліті, а втішає скривджених».

​Я здригнулася. У цей момент я відчула через зв'язок різкий спалах тривоги. Це не була моя тривога. Адріан. Він не спав.

​Я відчула, як він стоїть десь на балконі своєї вежі, дивлячись на ті самі два місяці. Його думки були важкими, як чавун. Він відчував, що я читаю щоденник. Наш зв’язок став настільки чутливим, що я майже чула його шепіт у своїй голові: «Не лізь туди, Евеліно. Це тебе знищить».

​Я закрила щоденник і рішуче встала.

— Згідно з презумпцією невинності, бабусю, я буду вважати цей світ вартим порятунку, доки не доведу протилежне, — промовила я до порожньої кімнати. — Але «Кімната Сліз» звучить як місце, де мені точно знадобиться хороший адвокат.

​Ранок. Тренування з перешкодами

​Ранок зустрів мене не сніданком, а Адріаном, який виглядав так, ніби він усю ніч бився з драконами і програв.

​— Сьогодні в нас спільне тренування з бойової магії та контролю зв'язку, — коротко кинув він, навіть не дивлячись мені в очі. Його голос був сухим. — Ректор хоче знати, наскільки далеко ми можемо відходити один від одного, перш ніж у тебе почнеться магічне виснаження.

​— Доброго ранку і тобі, кураторе, — я підхопила свою сумку, в яку надійно сховала щоденник (сподіваюся, шафа його не видасть). — Чи передбачено в програмі тренувань страхування від нещасних випадків? Бо після твого вчорашнього «оптимізму» я почуваюся не дуже захищеною.

​Адріан зупинився і різко розвернувся до мене.

— Евеліно, — він зробив крок ближче, і я відчула, як між нами пробігла електрична іскра. — Те, що ти знайшла... це не іграшки. Якщо ти підеш шукати «Милосердя», ти знайдеш лише смерть. Мій батько не просто так вигнав Елеонору. Вона хотіла розбити Кристал, щоб «звільнити» енергію для всіх. Але якщо Кристал розіб’ється — Етернія зникне. Вся. Разом із твоїми «безіскровими».

​— Або він просто сказав тобі так, щоб ти не ставив зайвих запитань, — відпарувала я. — У моєму світі це називається «державною пропагандою».

​Адріан лише стиснув зуби.

— Тренувальна зала. Через десять хвилин. І не смій використовувати свої юридичні штучки на полігоні. Стихії не розуміють апеляцій.

​Я дивилася йому в спину, відчуваючи, як кулон на моїй шиї стає холодним, як лід. Я знала одну річ: сьогодні на тренуванні я спробую не просто «викликати вогонь». Я спробую виконувати вказівки зі щоденника. Адже там було написано: «Магія — це не наказ. Це договір».

Тренувальний полігон «Аркануму» зустрів нас гулом магічних розрядів. Це була величезна арена, де пісок під ногами був змішаний із крихтами обсидіану, щоб поглинати зайву енергію.

​Ізольда вже була там. Вона виглядала бездоганно навіть у тренувальному костюмі, її рухи були точними й смертоносними, коли вона розбивала крижаними списами рухомі мішені. Побачивши нас, вона ледь помітно примружила очі, і над її долонею на мить закрутився морозний вихор.

​— Отже, сьогодні ми практикуємо парний резонанс, — професорка Міра вийшла на центр арени. — Адріане, Евелайн, станьте в коло. Ваше завдання: Адріан атакує навчальні сфери, а Евелайн має стабілізувати його потік, щоб енергія не розсіювалася. Ви — його якір.

​Ми стали спина до спини. Я відчувала крізь тонку тканину форми тепло його лопаток і те, як напружене кожне його м’язове волокно.

​— Просто дихай зі мною в унісон, — тихо кинув Адріан. — І не намагайся нічого аналізувати. Просто будь поруч.

​Він почав атаку. З його рук виривалися потоки чистого срібного світла, вщент розносячи кам’яні сфери, що літали навколо. Але щось пішло не так. Через наш зв'язок я відчула не силу, а хаос. Його думки про щоденник, про батька і про загрозу, яку я несла, зробили його магію нестабільною.