Розділ 15

Лілія : 

​Сонце повільно піднімалося над містом, зафарбовуючи небо в колір абрикосового джему. Я сиділа на підвіконні, загорнувшись у теплий плед. Поруч зі мною, замість звичного сірого кота, сидів Артур. Він був у своїй людській подобі, хоча сонце вже давно зійшло.

​Він крутив у руках той самий старовинний годинник, який Фенрір відібрав у Віктора.

— Він більше не тикає, — тихо сказав Артур, дивлячись на застиглі стрілки. — Прокляття не зникло зовсім, але воно змінилося. Тепер я сам обираю, коли бути професором, а коли — твоїм котом. Рівновага відновлена завдяки тобі.

​Я поклала голову йому на плече.

— Значить, тепер я можу приносити тебе в сумці на іспити, коли мені буде страшно?

Артур засміявся — щиро й тепло.

— Тільки спробуй, Лебюк. Я поставлю тобі незалік за використання «шпаргалок у вищій формі життя».

Фенрір (  захисник ) : 

​Я стояв на даху корпусу університету, підставивши обличчя першим променям світла. Я відчував їхню радість — вона вібрувала в повітрі, як струна. Мій підопічний більше не був самотнім. Тепер у нього був не лише вовк-охоронець, а й дівчина, чия душа була міцнішою за будь-який магічний щит.

​— Ну що ж, Артуре, — прошепотів я у вітер, знаючи, що він почує. — Тепер твоя черга охороняти її. А я буду поруч, у тінях, як і завжди. Світ став трохи безпечнішим, але фізика магії ніколи не відпочиває.

​Я стрибнув униз, розчиняючись у ранковому тумані. Попереду було багато нових історій, але ця... ця була особливою.

​Артур (  професор) 

​Я дивився на Лілію і розумів, що жодна теорема не опише того, що я відчуваю.

— Знаєш, — сказав я, прибираючи пасмо волосся з її обличчя. — Я все ще суворий професор. І я все ще вимагатиму від тебе знання законів термодинаміки.

— Я знаю, — вона хитро посміхнулася. — Але я також знаю, де у тебе за вушком те саме місце, від якого ти починаєш мурчати навіть у людській подобі.

​Я почервонів. Це була чиста правда.

— Мабуть, це і є та сама «темна матерія», яку вчені не можуть знайти, — зітхнув я. — Кохання, яке змінює структуру всесвіту.

​Епілог : 

​Через рік в університеті все ще ходили легенди про суворого професора Валевського та його кращу студентку Лілію. Хтось казав, що бачив, як професор п’є молоко з блюдечка в лаборантській, а хтось клявся, що за Лілією тінню ходить величезний вовк.

​Але в їхній квартирі все було просто. На робочому столі лежали два зошити: один — з фізики, інший — з нашого «Магічного літопису». І щовечора, коли сонце сідало, на коліна до Лілії стрибав великий димчастий кіт, а з крісла на них дивився чоловік із сірими очима вовка.

​Фізика — це наука про те, як працює світ. А наша історія — про те, заради чого цей світ варто вивчати.

​КІНЕЦЬ .