Глава 1: магнітне притягнення неприємностей

Лілія : 

Ранок почався з катастрофи. Я запізнилася на першу лекцію з фізики , де мали представити нового професора. Кажуть , попередній пішов на пенсію після того , як я випадково підпалила шторку в лабораторії. 

Я влетіла в лабораторію , коли там панувала тиша, яку можна було різати ножем. Біля дошки стояв він  . Високий у бездоганному темно - синьому костюмі , з холодними очима кольору грозового неба . 

   - Прізвище? - кинув він , навіть не повернувшись   . Його голос був як шматочок льоду, що ковзає по спині. 

   - Лебюк... Лілія , - прошепотіла я . 

   - Запізнення на двадцять хвилин, Ліліє . У фізиці за такий час світло долає двісті мільйонів кілометрів. А ви не змогли подолати цей шлях від кав' ярні ? Сідайте. 

Весь день я проклинала цього Артура Валевського . А ввечері коли йшла додому через парк під зливою , почула жалібне " мяв " біля корпусу фізмату . У кущах сидів величезний сірий кіт. Він виглядав так само нечесно , як я після пари . 

   - Ой , бідненький ... Ти теж став жертвою цієї будівлі? - я підібрала його , загорнувши у свій шарф . - Будеш муркотуном  . Пішли , будемо разом ненавидіти фізику .

Артур : 

Перший робочий день виявився випробуванням . Студенти - ліниві , підручники  - застаріли , а одна дівчина з очима кольору лісового горіха запізнилася так зухвало, ніби закони часу на неї не діють . Лілія . Ім'я яке я запам'ятав миттєво, хоча й не хотів цього. 

Але найгірше почалося після заходу сонця. Старе сімейне прокляття Валевських не дивиться на те , наскільки ти поважний викладач . Щойно останній промінь зник за горизонтом, мої суглоби занили , а світ почав стрімко збільшуватися . 

Я опинився на мокрій траві біля університету. Холодний дощ мочив мою шерсть . Я був злий , замерзлий і безпорадній . Аж раптом чиїсь руки - теплі й трохи хаотичні підхопили мене. 

  - Будеш муркотуном, - почув я знайомий голос. О ні . Тільки не вона . Будь - хто , тільки не найгірша студентка курсу ! Але вибору не було : або тепла квартира Лебюк , або запалення легенів у котячій подобі . 

Думки Муркотуна: 

Ця дескрипнивна геометрія її тіла ... вона тримає мене абсолютно неправильно ! Центр ваги зміщений , голова звисає ! 

  - Мяу ! - спробував я  висловити протест , що моє прізвище Валевський , а не якийсь там муркотун . Але вона лише сильніше притиснула мене до своїх мокрих грудей . 

Вона принесла мене у свою маленьку квартиру. Тут пахло книгами , кавою і ваніллю . 

  - Дивись Муркотунчику , - сказала вона кидаючи мокрий шарф на підлогу. - Це мій конспект. А ось це - професор Валевський , - вона вказала на фото у студентському квитку . - Він справжній козел . Суворий, занудний і, напевно, спить з лінійкою під подушкою . 

Я завмер . Вона назвала мене козлом ? Мене лауреата міжнародних премій?  Я підійшов до її конспекту і навмисно наступив мокрою лапою прямо на її відмінно за минулий семестр. Тепер там була брудна пляма у формі моєї помсти . 

  - Мяу ( завтра ви дізнаєшся що таке справжня суворість, Ліліє . Гравітація - це ніщо порівняно з моїм гнівом . 

Я сів на підвіконня і почав вилизуватм свою мокру лапу . Характер кота всередині мене почав брати гору : мені страшенно захотілося скинути її вазу з квітами на підлогу. Просто щоб подивитися з якою швидкістю вона розіб'ється.