Розділ 21. Повернення до Людського Суду

Високі дубові двері головної зали Людського Суду були зачинені на важкі мідні засуви, але для їхнього Подвійного Пакту це більше не була перешкода.

Люціан акуратно приклав пальці до старої мармурової колони біля службового входу, пригадуючи плани будівлі, які він роками вивчав під час своїх детективних розслідувань.

— Пост охорони біля архіву знято, — тихо промовив детектив, обертаючись до Сесилії. У його погляді читалася холодна зосередженість. — Але головна зала заповнена. Новий голова суду саме проводить показовий процес над іншими незгодними.

Сесилія зупинилася на порозі темного коридору. Вона повільно підняла руку, торкаючись зап'ястя, де яскраво пульсували руни їхнього Пакту. Повітря навколо неї на мить стало важким, насиченим запахом сірки та холоду Пекла.

— Нехай проводять, — її голос пролунав спокійно, але від цієї крижаної впевненості у Люціана подих перехопило. — Вони судили мене за законами, які самі ж щодня порушували. Прийшов час нагадати їм, що таке справжній вирок.

Вони рушили вперед, безшумно крокуючи затіненими коридорами Вищого Суду. Для всіх мешканців цієї помпезної будівлі Сесилія була мертвою — засудженою дівчиною, чиє місце в камері смертників зайняла демониця. Її повернення сюди було найзухвалішим кроком, на який міг наважитися лише цей двоє.

Суд над системою

Коли масивні двері центральної зали з гуркотом розчинилися, розбиваючи тишу засідання, десятки голів різко повернулися назад.

У центрі зали за високим суддівським столом сидів новий виконувач обов'язків Голови — лисий чоловік у бездоганній білій мантії, який зачитував черговий наклепницький вирок. Він занімів на півслові, а аркуш пергаменту випав із його тремтячих рук.

Перед ним, у супроводі похмурого детектива з наведеним на вартових револьвером, впевненим кроком ішла та, на чиєму місці він тепер сидів. Сесилія виглядала не як жертва вчорашнього трибуналу, а як справжнє втілення кари. У її карих очах палав нелюдський вогонь, а Срібні Струни Закону вже звисали з її пальців, викрешуючи іскри об мармурову підлогу.

— Охорона! — верескнув Голова, відсахнувшись назад. — Схопіть їх! Це привиди!

Четверо елітних суворих інквізиторів кинулися до них із витягнутими мечами. Але Люціан навіть не здригнувся. Детектив зробив два постріли — заговорені кулі вибили зброю з рук нападників, а наступної миті сила Подвійного Пакту вибухнула єдиною хвилею.

Сесилія змахнула рукою, і Срібні Струни обвили трибуну суддів, розбиваючи масивне дерево на тріски.

— Ви шукали тих, хто порушує Закон? — її голос луною рознісся під високим склепінням зали, змушуючи суддів та прокурорів падати на коліна від жаху. — Ми тут. І цього разу вирок виносимо ми.

Доки вороги були паралізовані панікою та магічним тиском, Люціан холоднокровно пройшов до зачиненого сейфа за суддівським кріслом — туди, де ховалися справжні папери та докази корупції всього Тіньового Рату.

Повернення до Людського Суду перетворилося на початок їхньої остаточної помсти.За зачиненими дверима архіву

Поки в головній залі панував хаос, а судді та охоронці оговтувалися від жаху, Люціан діяв із холоднокровною точністю професійного детектива. Його пальці впевнено набрали комбінацію на важкому металевому замку сейфа за кріслом Голови. Зловісне клацання механізму — і дверцята відчинилися.

Всередині лежали справжні скарби для того, хто прагнув зруйнувати Тіньовий Рат: паперові докази підроблених вироків, списки підкуплених чиновників та оригінали фальшивих угод. Але головне — серед них зберігався темний сувій із печаткою колишнього Голови, який підтверджував наказ про незаконну страту Сесилії.

— Знайшов, — тихо промовив Люціан, перекладаючи стоси паперів до спеціальної захисної сумки.

У цей момент за спиною детектива пролунав дзенькіт важкого металу. Повільно піднімаючись із підлоги, виконувач обов'язків Голови суду намагався непомітно дістати з-під мантії магічний артефакт — затуплений обсидіанстий кинджал, здатний пробити демонічний захист.

— Догралися, уродженці пекла... — прошипів він, різко кидаючись уперед.

Але Люціан навіть не обернувся. Потужний імпульс їхнього Подвійного Пакту спрацював на інстинктивному рівні.

У ту ж секунду Сесилія опинилася поруч. Її Срібні Струни Закону блискавично зімкнулися навколо руки нападника, змушуючи кинджал зі дзенькотом випасти на мармурову підлогу. Вона притиснула його до трибуни таким тиском, що підлога під ногами чиновника тріснула.

— Ти збирався винести черговий сліпий вирок? — холодно запитала Сесилія, дивлячись на нього з висоти свого переродження. — Закон більше не на твоїй стороні. Тепер кожне твоє слово задокументовано в «Реєстрі».

Книга в її лівій руці спалахнула яскравим, криваво-білим світлом, і ім'я чиновника на сторінках почорніло, вигораючи під дією невідворотної кари. Чиновник безсило осів на підлогу, повністю зламаний магією та власним страхом.

Вихід у ніч

Люціан швидко підійшов до Сесилії, забираючи захисну сумку з доказами й міцно беручи її за вільну руку.

— Докази у нас. Скоро сюди збіжиться вся гвардія столиці, затримуватися тут більше не можна, — промовив він, кинувши погляд на розбиті двері зали.

Сесилія кивнула. Вони діяли як єдиний організм: магія Пакту захищала їх від залишкових пасток суду, а чіткий розрахунок детектива прокладав шлях до безпечного відступу через службові виходи.

Вискочивши з чорного ходу будівлі суду під покровительний туман нічного міста, вони зникли у тінях вузьких вулиць, залишаючи за собою зруйновану систему і початок нової війни за справедливість.

Вирок у стінах Суду.

Зал засідань Людського Суду потонув у мертвому, крижаному мовчанні. Навіть стіни, здавалося, задихнулися від неможливого: та, яку трибунал засудив до смертної кари і чиє тіло мало б гнити у найглибших казематах, стояла перед ними на підвищенні. Її погляд був важким і безапеляційним, а біля її плеча непохитно стояв Люціан із готовим до бою револьвером.