Розділ 20. Відлуння розірваних ланцюгів

Пил після поразки Голови Палати не встиг осісти на обвуглений паркет, як розкішний кабінет заповнився важкою, отруйною тишею. Тіло головного архітектора Вищого Суду розсипалося на чорний попіл, залишивши по собі лише обпалений слід на килимі та розбиті уламки срібної маски.

Сесилія важко дихала, притискаючи до грудей «Реєстр Непризнаних Угод». Срібні Струни Закону на її зап'ястях усе ще палали білим світлом, повільно вгамовуючи свій пульс. Поруч із нею Люціан клацнув барабаном револьвера, перевіряючи залишкові патрони: у гніздах блекнули останні дві заговорені кулі.

Аластор спирався плечем на напівзруйновану кам'яну колону. Його демонічні роги ледь помітно тліли, а з кутика губ потекла тонка цівка темної крові. Знищення Голови не минуло безслідно для його сутності.

— Це було красиво, панове, — оксамитовим, але помітно виснаженим голосом мовив Аластор, витираючи кров з підборіддя. — Але наш тріумф триватиме рівно стільки, скільки потрібно вартовим Рату, щоб піднятися сходами.

З глибини маєтку вже лунав тупіт важких закованих чобіт, тривожний дзвін сигналу тривоги та глухе гарчання магічних хортів, які відчули розрив захисного купола.

— Нам треба вибиратися через нижні галереї, — Люціан озирнувся на розтрощений вихід, його очі гарячково оцінювали обстановку. — Якщо ми вийдемо на парадні вулиці, нас просто розстріляють з арбалетів інквізиції.

Сесилія зробила крок до Аластора, помітивши, як хитається його тінь:

— Ти зможеш пробити бар'єр на нижньому рівні?

Аластор гірко посміхнувся, перевівши свій бурштиновий погляд із Сесилії на Люціана. У його очах більше не було звичної зверхності — лише холодна, твереза оцінка ситуації.

— Ні, моя судде. І саме тому наші шляхи тут розходяться, — тихо промовив демон.

Люціан нахмурився, миттєво згрупувавшись:

— Що це означає? Ми укладали Пакт не для того, щоб ти кидав нас перед інквізицією.

— Пакт працював, поки у нас була спільна ціль — Голова Палати, — Аластор випростався, намагаючись приховати слабкість, хоч демонічні руни на його шиї болісно пульсували. — Зараз Тіньовий Рат шукає не просто втікачів. Вони шукають Гросмейстера і Демоницю. Якщо ми йтимемо втрьох, наша магічна аура сяятиме для їхніх шукачів, наче маяк у темряві.

Він зробив крок назад, ступаючи в густу тінь біля завалився каміну.

— Я відтягну їхніх головних гончих на північний міст, — продовжив Аластор. — Змушу їх думати, що «Реєстр» у мене. А ви йдіть підземними колекторами до Сектора «Нуль». Це ваш єдиний шанс заховати фоліант.

Сесилія відчула, як магічна нитка, що з'єднувала їх у Потрійний Пакт, починає слабшати, розтягуючись і тоншаючи.

— Аласторе... це ризиковано навіть для тебе.

— Не хвилюйся за мене, Сесиліє, — демонічна посмішка на мить знову заграла на його губах. — Пекло завжди чекає на своїх боржників. Але пам'ятайте: без мене цей Пакт залишається тільки між вами двома. І ціна помилки тепер подвоюється.

Він розвернувся і безшумно розчинився в мороці бічного коридору. За секунду з того боку пролунав його гучний, провокаційний сміх і спалахнуло демонічне полум'я, заманюючи перші загони нападників за собою.

Наодинці з темрявою

Люціан не гаяв ні секунди. Він схопив Сесилію за руку, затягуючи її у вузький люк підвального ходу саме в той момент, як двері кабінету розлетілися від магічного удару інквізиторів.

Вони опинилися в заплесневілому, вогкому тунелі, де вода капала зі стелі, утворюючи глибокі калюжі. Позаду чувся крик, брязкіт зброї та гуркіт магії — Аластор робив свою роботу, приймаючи основний удар на себе і залишаючи їм вузьке вікно для втечі.

Зі зникненням Аластора магічний зв'язок на зап'ястях Сесилії та Люціана змінився. Потрійний Пакт розпався, переплавившись у новий, набагато щільніший та палаючий Подвійний Зв'язок. Сесилія відчула це як фізичний поштовх у грудях — тепер кожен прискорений удар серця Люціана відгукувався луною у її власному тілі.

— Ти як? — Люціан зупинився на повороті тунелю, притиснувши її до вогкої кам'яної стіни. Його важке дихання торкалося її щоки, а темні очі гарячково сканували її обличчя на наявність поранень.

— Потрійний Пакт... він розривається, — шепнула Сесилія, міцніше стискаючи «Реєстр». — Я більше не відчуваю сили Аластора. Залишилися тільки ми.

— Тоді нам доведеться впоратися самим, — Люціан поклав свою долоню поверх її руки, що тримала книгу. Його пальці були сильні, теплі й надійні. — Подивися на мене, Сесиліє.

Вона звела погляд. У напівтемряві підземелля обличчя детектива здавалося висіченим з граніту, але в очах цвів непідробний, глибинний страх за неї.

— Тіньовий Рат переверне кожну цеглину в місті, — тихо мовив Люціан, і його голос пробринів низькими нотами. — Але поки я дихаю, жоден нотаріус не торкнеться тебе і цієї книги. Ти чуєш мене?

Сесилія відчула, як демонічне полум'я в її жилах спалахує з новою силою, зливаючись із холодною, непохитною волею Люціана. Не було більше сумнівів, не було третього голосу — лише вона та детектив, загнані в кут, але готові боротися до останнього.

— Чую, — мовила вона, і на її вустах з'явилася рішуча посмішка. — Ходи. Попереду застава Судового Корпусу.

Бій у колекторах Сектора «Нуль»

Вони просувалися далі вузькими коридорами, аж поки не вийшли до величезної підземної цистерни, перекресленої залізними містками. Але прохід далі перекривав загін Елітної Варти Рату — п'ятеро важкоозброєних силовиків у сталевих обладунках із магічними щитами.

— Вони тут! — вигукнув командир варти, навівши на них арбалет, заряджений світловими болтами.

— Не збавляй темп! — гаркнув Люціан.

Він вихопив револьвер і зробив постріл по масивній підвісній люстрі з важкими ланцюгами. Заговорена куля розбила кріплення, і залізна конструкція з гуркотом обвалилася прямо на двох вартових, збиваючи їх у брудну воду.