Розділ 17. Ціна подвійного леза

— Забери в них Реєстр, Люціане! — Голос батька лунав під склепінням Свинцевого Архіву, наче відлуння з безодні. — Знищ залишки цього ганебного Пакту!

Повітря в герметичному бункері стало важким і гарячим, наче перед грозою. Сесилія столя непорушно, притискаючи важку товщу «Реєстру Непризнаних Угод» до грудей. Її карі очі не відривалися від обличчя Люціана. У них не було сліз — лише випечена розпачем порожнеча й срібно-багряні спалахи Струн Закону, які на її зап'ястях нили від нестерпного болю.

Зрада Люціана різала живий м'яз їхнього спільного зв'язку без наркозу.

— Ти не зробиш цього, детективе, — прошипів Аластор.

Колишній Гросмейстер ступив уперед, повністю закриваючи собою Сесилію. Його очі спалахнули чистим, безжальним бурштином, а навколо долоней закрутилися чорно-багряні вихори очищеної демонічної магії. Захисний купол, який він звів навколо дівчини, змусив срібні маски Ліквідаторів замиготіти від перенапруги.

— Вона твоя слабкість, Аласторе, — холодно мовив Люціан.

його голос був позбавлений будь-яких емоцій. Детектив повільно звів курок свого важкого револьвера й зробив крок до них. Його крок був твердим, чеканним — крок ката, який іде виконувати вирок. — Ви обоє думали, що кілька ночей у темряві та спільна кров роблять нас сім'єю. Але закон крові старший за ваші містичні угоди.

— Люціане... — прошепотіла Сесилія, і її голос здригнувся. — Подивися на мене. Подивися в мої очі! Ти ж знаєш, хто ти такий. Ти — не він!

Люціан навіть не поморщився. Він виставив руку з револьвером і вистрілив.

Гучний вибух казенника розірвав тишу бункера. Свинцева куля, заговорена стародавніми рунами, влучила прямо в центр магічного купола Аластора. Бар'єр із тріском розпався на тисячі дрібних іскор. Аластор важко хрипнув, відхиляючись назад — куля не просто пробила магію, вона була загартована спеціальним сумішшю для розриву демонічних жил.

— Аласторе! — крикнула Сесилія, простягаючи руку до Гросмейстера, але Люціан уже опинився поруч.

Його важка, обтягнута шкірою долоня грубо перехопила її за горло, притискаючи до холодного свинцевого стелажа. Револьвер уткнувся їй прямо в підборіддя. Відстань між їхніми обличчями скоротилася до кількох сантиметрів. Вона відчувала його гаряче дихання, запах пороху та запеченої крові — той самий запах, який годинами раніше п'янив її у вогкому колекторі.

— Не смикайся, судде, — просичав Люціан їй у самі губи. Його погляд був диким, випаленим зсередини. — Віддай книгу.

Батько Люціана, спостерігаючи за цією сценою, тихим кроком підходив ближче, а його спотворене обличчя розпливалося в торжествуючій посмішці:

— Чудово, сину! Тисни! Розірви її Струни Закону! Коли вона помре, її магія назавжди запечатає Реєстр під нашою владою!

Сесилія дивилася в затуманені очі Люціана й раптом... зупинилася.

Вона не стала вириватися. Вона не випустила Струни. Вона глибоко вдихнула й подивилася вглиб його зіниць. Там, за завісою удаваної холодності й темряви, Потрійний Пакт, який вони скріпили плоттю й магією, раптом тихо, майже непомітно обпік її серце точним, закодованим сигналом.

Це була гра.

Найнебезпечніша, найбожевільніша детективна гра у його житті. Люціан не зраджував. Він знав, що батько контролює кожну магічну жилу цього бункера, і єдиний спосіб підійти до нього на відстань смертельного удару — це зіграти роль блудного сина, який підкорився «крові».

Думка пронеслася в голові Сесилії за частку секунди. Вона відчула, як пальці Люціана на її горлі насправді не стискали артерію, а лише створювали видимість задушення для Ліквідаторів.

— Ти... потвора, Люціане, — вимовила Сесилія з удаваним розпачем, роблячи вигляд, що слабшає. Її карі очі затуманилися несправжніми сльозами. — Я проклинаю той день, коли довірила тобі свій Закон...

— Твоє прокляття нічого не варте, — відрізав Люціан.

Він різко вирвав «Реєстр Непризнаних Угод» з її рук і відштовхнув дівчину на підлогу біля ніг пораненого Аластора. Потім детектив розвернувся, тримаючи фоліант у лівій руці, і покрокував до батька.

— Справа зроблена, — мовив Люціан, зупиняючись за два кроки від старшого детектива. — Реєстр у нас. Пакт зламано.

Батько простягнув свої тремтячі від жадоби руки до древньої книги:

— Нарешті... Тридцять років очікування! Місто належить нам, сину! Дай її мені!

— Звісно, батьку, — тихо відповів Люціан. — Тримай.

Але замість того, щоб подати книгу, Люціан різко підкинув важкий свинцевий фоліант угору, перекриваючи батькові огляд лише на одну єдину секунду.

У той самий момент детектив лівою рукою вихопив із-за халяви чобота короткий судейський стилет, подарований Сесилією, а правою рукою розвернув свій револьвер.

— Перше правило нашого розшуку, батьку, — прогримів голос Люціана, і в ньому знову спалахнула залізна, непохитна воля. — Детектив ніколи не міняє свій Закон на обіцянки мерця!

Гримнув постріл.

Куля влучила старшому детективу прямо в коліно, змушуючи того розкричатися від несподіваного болю й впасти на одне коліно. Одночасно з цим Люціан вогнав судейський стилет прямо в груди батька — у те саме місце, де пульсувала печатка Тіньового Рату.

— А-а-а-ргх! Ти... клятий покидьку! — заревів батько, з його рота бризнула чорна, запечена магічна кров. — Ліквідатори! Вбити їх усіх!

— АЛАСТОРЕ! СЕСИЛІЄ! ЗАРАЗ! — закричав Люціан, перекочуючись через спину від вибуху багряної магії, яку випустив поранений батько.

Усе змінилося за мить. Сесилія, яка чекала цього сигналу, підхопилася з підлоги. Її карі очі палали потужним, розгніваним вогнем. Срібні Струни Закону вибухнули на її руках із такою силою, що розірвали маски трьох найближчих Ліквідаторів, перетворюючи їх на попіл.

Аластор, який лише вдавав важке поранення, підвівся на повний зріст. Його демонічний регіт рознісся під склепінням Архіву: