Розділ 14. Потрійний Пакт і багряний світанок

Люціан з важким стогоном упав на мозаїчну срібну підлогу ротонди. Спис Інквізитора глибоко розсік його плече, а з розірваної шкіри на мармуровий камінь цвіла гаряча багряна кров. Важкий револьвер із порожнім барабаном вислизнув із його виснажених пальців і з дзвеном покотився в тінь.

Перший із трьох Інквізиторів Вищого Суду повільно ступив під кам'яну арку ротонди. Його білосніжна мантія була обпалена срібними кулями Люціана, але в руці загрозливо пульсував тризуб із розжареного прадавнього заліза, здатного спопеляти демонічні душі.

— Ваша єресь закінчується тут, — загримів його спотворений магією голос під склепінням крипти. — Тіньовий Пакт зламано, а контракт із цим світом розірвано. За законом Вищої Ради — смерть усім трьом.

Він підняв тризуб, збираючись завдати смертельного удару по Люціану, який намагався підвестися, спираючись на лікоть.

— Не торкайся його! — закричала Сесилія.

Її карі очі спалахнули засліпляючим, хижим багряно-срібним полум'ям. Зібравши останні залишки магічних сил, вона випустила з долоней не просто окремі ниті, а суцільну, сяючу сітку зі Струн Закону. Срібна павутина з гучним свистом обплела зброю Інквізитора, зупиняючи удар за кілька сантиметрів від грудей детектива.

У той самий момент камінь вівтаря вибухнув стовпом сліпучого багряного вогню.

Аластор, чиї магічні канали більше не розривалися від отрути, різко розплющив свої палаючі бурштинові очі. Червоні та чорні вени на його обличчі зникли, поступаючись місцем ідеально гладенькій, мармуровій шкірі. Чиста, первинна магія Володаря Арени, очищена срібними жилами підземелля, вирвалася наволю з силою урагану.

Він зістрибнув із вівтаря наче хижий птах. Його ритуальний стилет, просочений новою, об'єднаною силою Потрійного Пакту, блиснув у повітрі й з нищівною силою впився прямо у забрало маски першого Інквізитора.

Потвора в білій мантії видала передсмертне сичання й розпалася на купу сірого попелу, який розлетявся по срібній підлозі ротонди.

— Ти спізнився із вироком, Судде, — просичав Аластор, випростовуючись у повний зріст і розправляючи плечі. У його голосі більше не було слабкості — лише смертоносна велич колишнього Гросмейстера.

Двоє інших Інквізиторів, які вбігли до ротонди, на мить замикалися, оцінюючи нову загрозу. Вони підняли свої бойові посохи, формуючи спільний, караючий купол Закону, який мав розчавити втікачів разом із усією криптою.

— Люціане, зброя! — закричала Сесилія, кидаючи детективу невеличкий срібний амулет-заряджач, який вона забрала з вівтаря.

Люціан на льоту перехопив амулет, підхопив револьвер і одним рухом загнав освячені патрони в барабан. Попри пекучий біль у плечі, його погляд залишався тим самим — суворим, непохитним і сповненим холодної люті. Він підвівся на ноги поруч із Сесилією та Аластором.

— Наш контракт не передбачає нашої поразки, — холодно мовив Люціан, зводячи курок.

Вони стали втрьох — детектив із важким револьвером, напівдемониця з карими очима й Струнами Закону, та очищений Володар Арени зі своїм багряним клинком. Потрійний Пакт, сплетений із крові, Закону та помсти, спалахнув у крипті непорушним щитом.

— Вогонь! — скомандував Аластор.

Сесилія випустила Струни, які розірвали магічний щит Інквізиторів. Люціан зробив два точні, смертоносні постріли в оголені серця ворогів, а Аластор завершив бій нищівним вихором багряного полум'я, який остаточно спопелив залишки переслідувачів.

У крипті знову запанувала тиша, переривана лише тріском останніх іскор.

Захисне коло срібних жил під їхніми ногами тихо пульсувало, заглушуючи будь-які сліди їхньої магії для зовнішнього світу. Тіньовий Рат і Вищий Суд втратили їхній слід.

Люціан повільно опустив зброю й подивився на Сесілію та Аластора:

— Нагорі світає. Вони думають, що ми загинули під уламками каплиці.

Сесилія перевела свій карий погляд на вихід із підземелля, відчуваючи, як у її жилах вирує нова, незламна сила:

— Нехай думають. Тепер ми не просто втікачі... Тепер ми йдемо по їхні голови.Тиша в підземній ротонді після вибуху та попелу здавалася майже осяжною. Єдиним звуком залишалося тихе, ритмічне гудіння срібних жил під мозаїчною підлогою, які повільно всмоктували останні сліди чужорідної судейської магії.

Люціан важко прислонився спиною до холодної восьмигранної колони, міцно затиснувши поранене плече долонею. Тканина його шкіряного плаща наскрізь просочилася гарячою кров'ю, але детектив навіть не поморщився — його погляд залишався тим самим: гострим, холодним і уважним, як у мисливця, готового до нового суворого бою.

— Рана глибока, — мовив Аластор, повільно підходячи ближче.

У його голосі більше не було колишньої смертельної слабкості чи хрипоти. Кожне слово лунало впевнено й важко, наче удар молота по ковадлу. Колишній Гросмейстер простягнув руку й легким, точним рухом пальців, що випромінювали чисту демонічну енергію, припік розірвані тканини на плечі детектива.

Люціан лише міцно стиснув зуби від різкого болю, але не відсахнувся.

— Це плата за вхід у твою гру, Аласторе, — холодно кинув детектив, важко переводячи подих. — Якщо ти думаєш, що ми квити, то глибоко помиляєшся. Тіньовий Рат і Вищий Суд тепер стежитимуть за кожним нашим кроком.

Сесилія повільно підійшла до них. Її карі очі уважно стежили за кожним жестом обох чоловіків. Напруга, що тримала їх разом від самого escape з бункера, поступово трансформувалася в дещо міцніше — небезпечний, загартований кров'ю та магією союз. Срібні Струни Закону на її зап'ястях більше не пульсували хаотично; вони легким, майже непомітним сяючим візерунком оповивали її руки, остаточно злившись із її сутністю.

— Вони знають, де ми були, Люціане, — мовила вона, і її голос пролунав чітко й лунко в тиші крипти. — Але вони поняття не мають, куди ми вирушимо далі. Ритуал очищення повністю знищив остатки маяків Тіньового Пакту. Для зовнішнього світу ми згорели разом із цією каплицею.