Розділ 11. Нічна погоня та багряна лійка

Нічний туман над промзоною більше не здавався звичайним серпанком. Вуличне повітря — вологе, просочене тихим дощем, гнилим листям та димом від згорілих пекельних ланцюгів — різко вдерлося в легені, витісняючи здушливий сморід підземелля.

Сесилія важко дихала, спираючись на виступаючу цегляну кладку водонапірної вежі. Її руки тремтіли, а в очах усе ще відбивалися сріблясті спалахи її власних Струн Закону, які вона виснажила під час прориву.

Детектив першим вискочив на мокру бруківку, тримаючи револьвер напоготові та скануючи темряву між похиленими ангарами. Поранене плече пекло вогнем, але він навіть не здригнувся — його погляд був прикутий до неба.

— Дивіться вгору, — коротко прочавив він, вказуючи зброєю на дахи цехів.

Хмари над північною частиною міста закручувалися у гігантську, лиховісну лійку, у центрі якої пульсувало багряно-фіолетове сяйво. Це був знак того, що Тіньовий Рат не просто випустив Гончих, а почав розгортати портал прямо над цією точкою міста, намагаючись перетворити промзону на нову закриту Арену.

— Вони запечатують периметр... — Аластор із зусиллям випростався, спираючись на плече Сесілії. Його обличчя залишалося мармурово-блідим, але у бурштинових очах знову запалав гострий, небезпечний вогонь. — Якщо ми не вийдемо з цієї зони протягом п'яти хвилин, простір навколо нас згорнеться. Ми опинимося в пастці, де діє тільки їхній Закон.

— Авто за два блоки звідси, — детектив перехопив зброю й кивнув у бік темного провулка. — Біжимо.

Вони рвонули вперед крізь колючі чагарники та розбитий брухт. Кожен крок відбивався гучним лунким лунанням у тиші заснулого промислового району.

Але Тіньовий Рат не збирався відпускати втікачів.

Із багряної лійки в небі на іржаві дахи ангарів із гуркотом почали падати чорні, мов вугілля, згустки темної матерії. Вони розліталися на тисячі іскор, з яких миттєво формувалися нові істоти — Тіньові Карателі. Вони були вищі за звичайних демонів, одягнені в обвуглену броню, а в руках тримали довгі коси з пекельного кришталю.

— Вони перерізають шлях до машини! — закричала Сесилія, бачачи, як дві високі постаті зістрибнули з даху прямо на асфальт перед ними.

— Не зупинятися! — гримнув детектив.

Він зробив серію точних пострілів із револьвера. Срібні кулі розривали чорну броню Карателів, змушуючи їх сичати й відступати назад, випускаючи багряний дим. У цей же час Сесилія змахнула руками, випускаючи залишки Струн Закону — срібні ниті сплелися у стіну, яка збила з ніг третього нападника, що намагався ударити Аластора зі спини.

Аластор, зібравши останні сили, вихопив із-за пояса ритуальний стилет і з силою загнав його у тріщину в асфальті, випускаючи залишки своєї демонічної аури. З землі вирвався стовп багряного полум'я, який на декілька секунд засліпив Карателів і розірвав їхній зв'язок із порталом.

— Зараз! До машини! — закричав Аластор.

Вони заскочили за ріг старого цеху й вискочили на тьмяно освітлену вулицю, де під похиленим ліхтарем стояв чорний седан детектива.

Детектив миттєво зняв авто з сигналізації, заштовхнув Аластора на заднє сидіння, а Сесилія плигнула на переднє пасажирське. Детектив заскочив за кермо, повернув ключ запалювання, і потужний двигун рявкнув, вириваючи автомобіль із місця.

Колеса з натужним свистом прокрутилися по мокрому асфальту, зачіпаючи калюжі. Чорний седан на шаленій швидкості рвонув углиб нічного міста, залишаючи позаду палаючу водонапірну вежу, розпачану багряну лійку в небі та лютий виск Тіньових Карателів, що марно намагалися наздогнати втікачів.Світилки зустрічних машин сліпили очі, перетворюючись на розмиті вогняні плями на лобовому склі. Детектив різко вивернув кермо, входячи у крутий поворот на роздоріжжі, і седан із легким заносом вискочив на напівзруйновану естакаду, що вела до старої промислової гавані.

— Вони не відстають, — напружено кинув детектив, кинувши погляд у бік бічного дзеркала.

Над дахами сірих складів понуро звисали залишки темної хмари, з якої на дорогу падало бліде, хворобливе світло. Аластор важко дихав, притиснувши руку до грудей, де під темною тканиною пальто все ще пульсував залишок демонічної печатки.

— Це не просто переслідування, — прохрипів колишній Гросмейстер, збираючи залишки сил. — Вони намагаються загонити нас у глухий кут біля води. У портовій зоні їхня магія діє сильніше, тому що там колись проходили масові ритуали зриву контрактів.

Сесилія різко повернулася до нього, її сріблясті очі блиснули в темряві салону:

— Ти знав про це? Чому мовчав раніше?

— Тому що альтернатива — загинути в тій бетонній пастці під вежею — здавалася мені менш привабливою, — сухо відповів Аластор, хоча в його погляді не було колишньої зверхності, лише гірка іронія.

Детектив не втручався в їхню суперечку. Він раптово вдарив по гальмах, блокуючи колеса. Машина з несамовитим скреготом зупинилася всього за кілька метрів від обриву бетонного причалу, куди темними, холодними хвилями билася вода нічної річки.

Попереду дорогу перегороджували високі залізні ворота старого портового складу, за якими ховалася та сама каплиця. Шлях було відрізано.