Розділ 8. Тіньовий союз трьох

Портал у реальний світ тріскотів і розривався від тиску потойбічної магії. Вуличне повітря міської ночі — вологе, холодне, просочене тихим дощем — різко вдерлося в легені, витісняючи нудотний запах сірки й згорілого мармуру.

Сесилія впала на мокру бруківку закинутого провулка, важко дихаючи. Її руки тремтіли, а в очах усе ще відбивалося те багряне сяйво й обличчя Аластора, яке огортали чорні щупальця Тіньового Рату.

Детектив впав поруч із нею на одне коліно. Його плащ був розірваний, поранене плече пекло вогнем, але він перш за все повернувся до Сесілії, намагаючись підвести її.

— Сесиліє... — тихо промовив він, торкаючись її плеча. — Ти як? Ми вирвалися.Ми повернулися в місто.

— Ні... ні! — вигукнула дівчина, вириваючись і підводячись на ноги. Вона дико подивилася на місце, де секунду тому розривався портал — тепер там була лише порожня цегляна стіна старого будинку. — Він залишився там! Він віддав усе заради мене, а я... я покинула його!

— Це був його вибір! — детектив підвівся поруч, його голос звучав твердо, але в ньому відчувався важкий біль. — Він знав, на що йде. Якби ми залишилися, Рат знищив би нас усіх за одну секунду!

— Ти не розумієш! — з очей Сесілії знову потекли гарячі сльози, які миттєво змішувалися з краплями нічного дощу. — Він став цим монстром через мене! Це не він створив цю смертельну Гру — це Тіньовий Рат висмоктував із нього душу століттями! Я повинна повернутися!

— Ти нікуди не підеш сама, — відрізав детектив, ступаючи до неї ближче. Його очі палали рішучістю. — Якщо ти йдеш туди, то тільки зі мною.

У цей момент повітря в провулку раптово застигло. Краплі дощу, що падали з неба, зупинилися в повітрі, застрягши в часі, мов прозорі кришталеві намистини.

Із самісінької стіни будинку, де щойно зачинився портал, випливла темна, розмита тінь. Вона матеріалізувалася у виснажену, стікаючу чорною магією постать Аластора.

Він упав на бруківку до ніг героїв, важко дихаючи. Його бездоганний смокінг був розірваний, а на шиї та зап'ястях палали важкі, залізні кайдани Тіньового Рату, які випромінювали смертоносне фіолетове світло.

— Аласторе! — Сесилія миттєво впала поруч із ним на коліна, обіймаючи його за тремтячі плечі.

— Я... я зламав їхній перший бар'єр... — просичав Аластор, витісняючи з рота чорну кров.Його бурштинові очі були тьмяними, а сила — майже на нулі. — Але вони йдуть за мною. Рат не залишить нас у спокої. Вони перетворять усе це місто на нову Арену...

Детектив миттєво направив на нього зброю, але Сесилія закрила Аластора собою, підвівши погляд на детектива:

— Не треба! Він вирвався! Він з нами!

Детектив повільно подивився на виснаженого Організатора, потім на Сесілію. У його душі вирував складний коктейль із ревнощів, обов'язку та розуміння того, що перед ними стоїть чоловік, який пожертвував усім заради дівчини, яку він сам починав кохати.

— Кайдани на його руках — це маяк для Вищих Демонів, — сухо мовив детектив, опускаючи зброю. — Якщо ми не знімемо їх протягом години, Тіньовий Рат прийде прямо сюди, у центр міста.

— Їх не можна зняти звичайною магією, — Аластор важко підвів голову, дивлячись на детектива. У його погляді більше не було зверхності — лише гірке визнання. — Щоб зламати печать Рату, потрібне поєднання трьох сил: моєї демонської суті, її Закону... та крові смертного мисливця.

Детектив і Сесилія перезирнулися.

— Схоже, у нас немає вибору, — мовив детектив, витягуючи свій срібний стилет і роблячи невеликий надріз на власній долоні. — Мені це не подобається, Гросмейстере. Але якщо ми хочемо вижити й врятувати це місто, нам доведеться укласти новий Пакт. Тіньовий Пакт Трьох.

Сесилія поклала свою долоню зверху на руку детектива, а Аластор торкнувся їхніх рук своїми палаючими кайданами.

Срібне сяйво Закону Сесілії, червона кров детектива та чорне полум'я Аластора злилися в єдиний, сліпучий спалах магії!

Кайдани Рату на руках Аластора з гучним дзвоном розпалися на попіл, але в небі над містом раптово загримів нищівний грім. Хмари розступилися, оголюючи багряний місяць — знак того, що Вищі Демони вже розпочали своє полювання.Магічний спалах від злиття трьох сил на мить засліпив усіх трьох. Вулична темрява закинутого провулка наче розступилася, залишаючи після себе липкий, важкий озоновий сморід та дим від згорілих пекельних ланцюгів.

Аластор важко впав обличчям на мокру бруківку, його дихання було хрипким і уривчастим. На його зап'ястях, де ще секунду тому пекли залізні окови Тіньового Рату, залишилися глибокі, обвуглені шрами у вигляді переплетених рун. Проте найголовніше — червоний вогонь пекельного маяка згас.

Сесилія миттєво присіла поруч із ним, підтримуючи за плечі та спрямовуючи рештки свого срібного сяйва, аби затягнути його найважчі рани.

— Ти живий... — з полегшенням видихнула вона, відчуваючи, як його слабкий пульс поступово вирівнюється. — Ти зламав їхній зв'язок.

— Це... це лише тимчасова передишка, — прочеканив Аластор, з зусиллям розплющуючи свої бурштинові очі. Він подивився на власні тремтячі долоні, де більше не було темної сили Гросмейстера. — Без Арени я втратив більшу частину своєї магії. Я більше не володар того виміру. Тепер я для них — просто зрадник, якого належить стратити.

Детектив повільно підвівся на ноги, витираючи кров із розрізаної долоні хусткою. Він обережно перевірив барабан свого револьвера, переконуючись, що магічні срібні набої на місці, і заховав зброю під розірваний плащ. Його погляд був похмурим, а щелепи міцно стиснуті.

— Якщо ти втратив силу, це означає, що Тіньовий Рат призначить нового Організатора, — мовив детектив, пильно роздивляючись темні дахи довколишніх будинків. — І цей новий кат не чекатиме, поки ми зберемося з силами.

— Ти правий, мисливче, — Аластор із допомогою Сесілії повільно підвівся, спираючись спиною про сиру цегляну стіну. Його обличчя залишалося блідим, мов мармур, але в погляді знову з'явився той самий гострий, аристократичний вогонь. — Рат вже випустив Гончих. Вони шукатимуть нас за запахом моєї отруєної крові та за слідом вашого Пакту.