Розділ 4. Вартовий Залізного Трону

Крижаний холод, що віяв із нової зали, не просто пропекав шкіру — він виморожував повітря в легенях, перетворюючи кожен подих на блідий сухий туман. На відміну від попередніх базальтових коридорів, ця зала була вистелена дзеркально гладким чорним льодом. У його прозорій глибині, ніби в замкненому акваріумі, застигли давні монстри та зброя тих, хто намагався пройти Арену століття тому.

У центрі величезного приміщення піднімався високий залізний трон, зварний із сотень зламаних мечів та ланцюгів. На ньому нерухомо сиділа велична постать у довгій мантії з темного оксамиту. Обличчя постаті ховала суцільна кістяна маска у формі викривленого черепа з короною з чорних голок.

— Ви зайшли занадто далеко, дрібні хробаки, — голос Вартового лунав не з його вуст, а йшов прямо з залізного трону, викликаючи нищівну вібрацію під ногами. — Ви змогли підкорити собі звичайні тіні, але тут діє Закон Абсолютного Ноля. У моїй залі ваша магія замерзає раніше, ніж ви встигнете про неї подумати.

Детектив ступив на чорний лід першим. Його чоботи лишали на дзеркальній поверхні дрібну сітку тріщин. Він відчував, як від крижаного повітря поранене плече починає німіти, але біль поступався місцем чистій, холодній концентрації.

— Кожен із вас так каже перед тим, як розпатися на попіл, — сухо мовив детектив, міцніше перехоплюючи зброю. — Хто ти такий? Черговий слуга Організатора чи просто той, кого виставили померти першим?

Вартовий повільно підвівся з трону. Його зріст сягав понад два з половиною метри, а з-під темного оксамиту мантії оголилися масивні руки, повністю вкриті чорною кістяною бронею. У правій руці істоти з повітря матеріалізувався гігантський дворучний меч, лезо якого було викуване з пекельного кришталю.

— Я — Тіберій, перший Кат цієї Арени, — прогримів Вартовий, роблячи важкий крок уперед. Лід під його вагою прогнувся й затріщав. — І ваша подорож закінчується тут.

— Сесиліє, бережися його меча, — стиха мовив детектив, розганяючи власне дихання. — Це пекельний кришталь. Один дотик цього леза зупиняє кров і заморожує магічні канали в тілі.

— Я знаю цей метал, — ответила Сесилія, стаючи поруч і вивільняючи залишки своєї сили. Срібне сяйво довкола її рук згасало швидше, ніж зазвичай — лід дійсно висмоктував магію прямо з повітря. — Нам треба діяти одночасно. Його броня занадто міцна для прямих атак. Ми повинні знайти його вразливе місце.

Вартовий не дав їм часу на роздуми. З неприродною для таких габаритів швидкістю він зробив нищівний ривок уперед. Його кришталевий меч розітнув повітря з гучним свистом, залишаючи за собою слід із крижаних голок.

Детектив і Сесилія синхронно кинулися в протилежні боки. Меч Вартового з нищівною силою врізався в підлогу, розколюючи чорний лід на тисячі гострих уламків.

Сесилія миттєво зреагувала: вона викинула вперед Струни Закону, намагаючись заплутати ноги Вартового й прикувати його до підлоги. Проте як тільки срібні ниті торкнулися кістяної броні Тіберія, вони почали вкриватися інеєм і з кришталевим дзвоном розсипалися на дрібні скалки.

— Занадто слабко! — заревов Вартовий, повертаючи меч у бік Сесілії.

— Твоя ціль — я! — вигукнув детектив, роблячи серію швидких пострілів прямо в кістяну маску істоти.

Срібні кулі влучили точно в ціль. На кістяній поверхні маски з'явилися глибокі тріщини, з яких вирвався багряний дим. Вартовий дико засичав від болю й розвернувся до детектива, розмахуючи мечем у сліпій люті.

Детектив ледве встиг відскочити назад, але лезо меча все ж зачепило його край плаща, миттєво перетворивши щільну тканину на крижану крихту, що розсипалася під ногами.

— Він відкрився ззаду! — вигукнула Сесилія.

Вона зрозуміла: звичайна магія тут безсила, бо лід поглинає її. Але вона могла використати сам лід проти Вартового.

Сесилія заплющила очі й спрямувала свій магічний імпульс не у повітря, а вглиб підлоги — у той самий чорний лід. Вона почала будити магію тих прадавніх істот, що були запечатані під їхніми ногами протягом багатьох століть.

Дзеркальна поверхня під ногами Тіберія спалахнула багряним сяйвом. З-під льоду вирвалися сотні заморожених кігтів та ланцюгів минулих жертв Арени, які мертвим хватом вчепилися в ноги Вартового, приковуючи його до місця.

— Що... що це?! — заричав Тіберій, марно намагаючись вирвати свої важкі ноги з крижаної пастки.

— Це твої власні трофеї, Кате! — мовила Сесилія, випроставшись на повний зріст. її очі палали чистим сріблом. — Детективе, зараз! У шію, під маску!

Детектив не вагався ані секунди. Зробивши стрімкий ривок уперед, він вискочив прямо на плече прикутого Вартового, вихопив із-за халяви чобота довгий стилет з амулетом з чистого срібла й із силою загнав його в єдину незахищену щілину між маскою та бронею на шиї Тіберія.

Світло в залі на мить згасло.

З горла Вартового вирвався страхітливий звук, схожий на тріск криги, що руйнується під час весняного поводку. Його величезне тіло вкрилося сіткою глибоких тріщин, з яких вирвалося сліпуче багряне полум'я. Залізний трон за їхніми спинами з гуркотом розпався на шматки, а сам Кат перетворився на гігантську купу крижаного пилу, яка з шелестом розсипалася по всій залі.

Детектив важко впав на лід поруч, дихаючи часто й переривчасто. Срібний стилет у його руці повністю потемнів від отруйної крові демона.

Сесилія підійшла до нього, її сили також були майже на межі. Вона простягнула йому руку, допомагаючи підвестися.

— Ми це зробили... — тихо мовила вона, дивлячись, як розвіюється пил Вартового.

— Це був лише Вартовий, — мовив детектив, обережно витираючи стилет і повертаючи його на місце. — Але подивись туди.

На місці, де раніше стояв залізний трон, у підлозі відкрився широкий прохід із кам'яними сходами, що вели глибоко вниз. Звідти, із самої безодні, доносилася тиха, красива, але водночас моторошна музика органу.

— Організатор чекає на нас на Головній Арені, — мовила Сесилія, міцніше стискаючи руку детектива. — І, схоже, фінальна гра починається просто зараз...